Історія успіху НАБУ та САП: як антикорупційні інституції доклалися до тюремного вироку Мартиненка в Швейцарії
Швейцарський суд виніс обвинувальний вирок стосовно ексдепутата Миколи Мартиненка. Це дійсно історична подія для протидії корупції в Україні.
Сам Мартиненко вказує, що вирок не набуде законної сили та намагається його ігнорувати. До того Мартиненко ігнорував підозри, вказував, що швейцарці умисно не скеровують справу до суду. Після скерування її в суд він обіцяв, що доведе свою невинуватість. Все це виглядає тепер як просто небажання сприйняти реальність.
Але реальність в тому, що нарешті в нашій країні з'явилися системні правоохоронці, які здатні показувати результат. Хоча наразі це вирок не українського суду, але надважливо розуміти, що Мартиненка засудили у Швейцарії завдяки, зокрема, титанічним зулиллям НАБУ і САП.
Справа щодо Мартиненка тягнулся у Швейцарії від 2013 року. Ще тоді швейцарські слідчі зверталися до української Генеральної прокуратури із запитами про міжнародно-правову допомогу. Вони шукали сліди коштів, які отримувала та витрачала на користь Мартиненка у Швейцарії панамська компанія. Тоді українські правоохоронці зовсім неохоче реагували на запити іноземних колег та обмежувалися формальними відписками.
Пізніше детективи НАБУ під час обшуків в офісі Мартиненка знайшли його депутатський запит до ГПУ, де він намагався з'ясувати питання надходження міжнародного запиту щодо нього від чехів. Разом із запитом знайшли і проєкт заготовленої ним відповіді. Тоді в екснардепа все було "схвачено" в Україні – як в прокуратурі, так і в судах.
Від кінця 2015 року за справу Мартиненка взялися новостворені НАБУ і САП. Тільки після цього вдається зсунути співпрацю зі швейцарцями з мертвого місця. Томи українських матеріалів передали до Швейцарії, в Україну ж надійшли матеріали славнозвісної "швейцарської флешки", де зафіксовано пряму причетність Мартиненка до схеми відмивання.
Таким чином, і в української, і у швейцарської сторони нарешті пазл склався. В Україні фіксується вплив Мартиненка на тендери Енергоатому та лобіювання компанії Skoda, а в Швейцарії зафіксовано платежі відкатів за таке просування і подальші витрати коштів в інтересах родини екснардепа.
Ще до підозри в НАБУ Мартиненко активно заперечував всі звинувачення і атакував НАБУ і САП як інституції, а також окремо детективів і прокурорів у справі.
Спершу такі атаки супроводжувалися поширенням в медіа джинси та звинувачень в політичному переслідуванні. Але детективи з прокурорами продовжували роботу, співпрацюючи не лише із Швейцарією, а і з Австрією, Чехією, Латвією, Литвою, Казахстаном, Таджикистаном та Киргизстаном.
До справи згодом додався ще один важливий епізод – організація закупівлі за завищеними цінами казахстанського урану для ДП "СхідГЗК" через підконтрольне йому австрійське товариство "Steuermann".
НАБУ і САП встановили, що і тут різниця цін на уран у вигляді 17,29 млн. доларів США осідала на рахунках цієї австрійської компанії та розподілялася на витрати Мартиненка і його родини.
Міжнародна співпраця забрала багато часу через бюрократію: погодження, очікування проведення слідчих дій за кордоном і отримання результатів. Але весною 2017 року детективи НАБУ і прокурори САП оголосили про підозру вже екснардепу.
На публічному судовому процесі Мартиненку обирають запобіжні заходи, суди обмежуються лише порукою нардепів. Підтримати свого соратника в суд тоді прийшла половина фракції "Народного фронту" і кілька міністрів. Попри м'який запобіжний захід, суд визнав підозру Мартиненку обґрунтованою. Ігнорувати зібрані НАБУ та CАП факти вже було неможливо.
Саме в цей період Мартиненко посилює кампанію з поливання брудом НАБУ, САП і усіх, хто хоч якось причетний до його справи.
Мартиненко позбавився ключового детектива, Ігоря Семака. За допомогою абсурдного припису Національного агентства з питань запобігання корупції його усунули від справи через суд.
Далі Мартиненко організував догану прокурору у справі Андрію Перову. Адвокати Мартиненка написали скаргу на нього до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів за те, що він залишив передчасно засідання суду і нібито грюкнув дверима. Скарга дивним чином розподілилася на соратника екснардерпа Віктора Шемчука, який отримував гроші від нього на організацію спортивних змагань і навіть був свідком у справі. Прокурора зрештою покарали, а в подальшому і відвели від справи. Догану пізніше скасував суд як незаконну.
В суді у справи теж не проста доля. Спочатку суд повернув обвинувачення прокурорам, але це рішення скасували в апеляції. Справу почали слухати по суті восени 2018-го у Шевченківському суді Києва. Цей суд рухався досить швидко, якщо порівняти із розглядом інших справ. Причиною швидкості було бажання уникнути розгляду в Антикорупційному суді, адже тоді якраз тривав процес його створення.
Ми спостерігали за судовим процесом і відвідували кожне засідання. З самого початку адвокати влаштовували в буквальному розумінні цирки в судових засіданнях: обзивання прокурорів, істерики самого Мартиненка та виготовлення адвокатами копії одного з документів. Посилилися і публічні атаки. Щоразу судові засідання відвідували ЗМІ, які явно однобоко висвітлювали перебіг процесу, що зафіксували навіть у "Детекторі медіа".
Щодо прокурора Романа Симківа почали виходити явно замовного характеру сюжети із перекрученими фактами та брехнею, а після кожного засідання його чекали псевдожурналісти з єдиною метою – вивести з рівноваги.
Показовим був також момент, коли поплічник Мартиненка Павло Скаленко, який теж зараз засуджений разом з ним у Швейцарії, свого часу втік від слідства в Україні. Проте з часом повернувся. Очевидно, перебування спільника в розшуку заважало Мартиненку гнути лінію невинуватості. Скаленка за руку провели в аеропорту і ніхто навіть не подумав затримати особу в розшуку. Затримали його, лише коли він з'явився в прокуратуру.
Восени минулого року справу з потугами передали до Антикорупційного суду, де адвокати також намагаються влаштовувати шоу, але тепер суд максимально це зупиняє. Найголовніше – зараз Мартиненко вже нікуди не поспішає, тоді як у Шевченківському суді він активно вимагав прискорення справи і дотримання розумних строків.
Так само у грудні минулого року свою справу в суд скерували швейцарські правоохоронці разом із зібраними і в Україні доказами. Вони публічно дякували українській стороні за сприяння та співпрацю. І вже зараз ми маємо результат – обвинувальний вирок українському топпосадовцю. Покарання не велике – 28 місяців ув'язнення, з яких 12 місяців обов'язкового відбування покарання. Але треба розуміти, що під юрисдикцію у Швейцарії потрапив лише один невеликий епізод діяльності Мартиненка. Інші розглядаються Вищим антикорупційним судом України.
Цей результат демонструє щонайменше те, що в Україні нарешті з'явилися правоохоронці, які можуть показувати результат і працювати професійно попри шалений тиск. Саме за ними майбутнє української правоохоронної системи.
Тому ми просто хочемо подякувати за роботу у цій справі детективам НАБУ Віталію Дерновому, Артему Спусканюку, Віктору Малому та Ігорю Семаку, який в процесі виграв конкурс та почав працювати прокурором САП. І прокурорам САП: керівнику відділу САП Роману Симківу, прокурору Андрію Перову та Олексію Скибенку, який долучився до справи уже в суді.
У процесі ретельного спорігання за цим кейсом та висвітлення його перебігу дісталося і Центру протидії корупції як організації. Соратники Мартиненка писали на нас заяви про злочин, порушували справи, обзивали в перервах на судових засіданнях та проводили брифінги, поливаючи нас брудом і повідомляючи брехливі факти.
Мартиненко навіть звернувся до суду, аби ми видалили його з бази публічних діячів, та просив суд заборонити нам називати його ім'я в контексті кримінальної справи. Суди обох інстанцій стали на його бік, попри те, що такі заборони зовсім не вписуються в свободу слова.
Але тепер після швейцарського вироку ми із задоволенням вкажемо екснардепу: пане Мартиненко, ви таки винні у відмиванні і це обов'язково буде вказано у нашій базі публічних діячів. А ми пишаємося тим, що причетні до створення інституцій, які можуть притягувати до відповідальності топчиновників в Україні.
Олена Щербан, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
