Чи можливий Майдан у сусідній Білорусі?
Білорусь сколихнули достатньо потужні мирні акції протесту проти політичних переслідувань. До протестів призвів арешт Віктора Бабарико, колишнього голови Бєлгазпромбанку і одного з основних альтернативних Лукашенку кандидатів у президенти.
Мітингували і в Мінську, і в інших білоруських містах. Але вулична активність білорусів почалася раніше – з пікетів, на яких збирали голоси для висунення кандидатів у президенти, та з мовчазних ланцюгів солідарності.
Олександр Лукашенко того дня ще зранку звинуватив "закордонні сили" у розхитуванні ситуації і спробах довести країну до "Майдану", і от, вже ввечері, почалися затримання і протестувальників, і випадкових людей, що є звичною практикою для білоруського ОМОНу.
Загалом, громадянське суспільство в Білорусі тривалий час знаходиться або практично у підпіллі, або у вигнанні, або в ув'язненні. Сплески громадської активності у виборчий період – це не зовсім громадянське суспільство. Тож, на мою думку, громадська активність Білорусі неструктурована і несистемна, проте ця ситуація може дуже швидко змінитись.
Але питання в іншому – чи мав рацію Лукашенко? Чи підтримує насправді Росія та Європа когось із опозиційних кандидатів?
Підтримка конкретних кандидатів у сусідніх державах характерна для тоталітарних режимів, таких, як путінський режим у Росії, але не характерна для демократій західного типу.
Ймовірним фаворитом Кремля на цих президентських можна назвати саме арештованого Віктора Бабарико і саме через його колишню посаду голови правління Бєлгазпромбанку.
Цей банк належить російському "Газпрому", тому зв'язок кандидата з Росією очевидний. Цей здогад підтверджується і діями цього кандидата, який раніше критикував Лукашенка за… недостатньо швидку інтеграцію з Росією.
Чи вдається Лукашенко до крайніх заходів придушення протесту, як це роблять, наприклад, у Росії? Мова йде саме про великі тюремні терміни, пакування людей тисячами у автозаки та фізичне усунення конкурентів.
Якби Лукашенко не вдавався до заходів придушення, то лідери опозиції сьогодні б не сиділи за ґратами. Можливо сьогодні це не так помітно, як на попередніх виборах, але пояснення тут доволі просте – Лукашенку потрібні західні союзники для протидії поглинанню Білорусі Росією. А західні союзники вимагають дотримання стандартів демократії або хоча б її видимість.
Чи є шанс, що протести проти Лукашенка переростуть у білоруський майдан?
Шанси такі завжди є, проте велике питання, кому на руку зіграє майдан або революція? Адже ризики Білорусі дуже подібні до наших – на їхню територію так само може увійти російський окупаційний контингент, замаскований під миротворчий. На виборах також є значний ризик, що переможе замаскований проросійський кандидат, який намагається це приховувати, як і наш шостий президент.
З іншого боку, білоруська революція може привести до влади і проєвропейську опозицію, яка зупинить інтеграцію з Москвою і візьме курс на Захід. Тому білоруси сьогодні стоять перед нелегким вибором – або зберегти при владі диктатора Лукашенка, який опирається поглинанню Росією, або ризикнути незалежністю заради шансу на кардинальний розворот країни на захід. Так само, як і українці…
Дмитро Сінченко, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
