Вода в Крим: питання національної безпеки
З початком тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя Російською Федерацією Україна припинила постачання води до Кримського півострова. Цей крок є важливою складовою політико-дипломатичного та економічного тиску на державу-агресора. Його мета – пришвидшити процес деокупації Криму, оскільки Росія неспроможна самостійно забезпечувати водними ресурсами півострів.
Проте останнім часом питання відновлення Україною водопостачання до Криму набуло широкого резонансу. Відповідно, постає потреба розібратися у найбільш актуальних аспектах проблеми.
Чи дійсно українцям Криму загрожує гуманітарна катастрофа?
За даними Державного агентства водних ресурсів України, до 2014 року на півострів щорічно подавалося понад 1 млрд. куб. м дніпровської води. Близько 75-85% потреб Криму у водних ресурсах покривалося завдяки Північно-Кримському каналу.
Наприклад, в 2013 році Північно-Кримським каналом до Автономної Республіки Крим було подано 1,134 млрд. куб. води, у тому числі на потреби:
- зрошення – 952 млн. куб. м (83,95% від водоподачі в Крим);
- господарсько-побутові потреби населення (наповнення водосховищ) – 103 млн. куб. м (9,08%);
- рибне господарство – 19 млн. куб. м (1,68%);
- інші потреби – 60 млн. куб. м (5,29%).
Як бачимо, найбільша частка використання води каналу припадала саме на потреби сільського господарства та промисловості півострова.
Натомість власні водні ресурси Криму складають приблизно 910 млн. куб. м. на рік, а в особливо посушливі роки зменшуються до 430 млн. куб. м.
Згідно з даними державного обліку водокористування, на питні та побутові потреби мешканців Криму щороку використовувалося близько 101-105 млн. куб. м води, що приблизно у 9 разів менше запасів води на півострові. Тобто питні та господарсько-побутові потреби населення Кримського півострова у повній мірі можуть бути забезпечені власними водними ресурсами навіть у найпосушливіші роки.
Крім того, за оцінками експертів, одна людина споживає приблизно 52 – 54 куб. м води на рік. Отже, навіть з урахуванням збільшення чисельності населення Кримського півострова внаслідок незаконного переміщення сотень тисяч громадян Росії місцеві водні ресурси цілком здатні задовольнити потреби жителів Криму.
Таким чином, потенційне відновлення Україною водопостачання до Кримського півострова необхідне державі-окупанту для забезпечення розвитку промисловості, сільського господарства та військових баз.
Наголосимо, що у відповідності до норм міжнародного права відповідальність за забезпечення умов життя цивільного населення на окупованій території покладається на державу-окупанта.
Читайте також: Back in the USSR. Як змінюється Крим під російською окупацією. Спецпроєкт
Ризики та загрози
Відновлення водопостачання в Крим до його повернення під контроль української влади може мати низку вкрай негативних наслідків.
Політика фактичного "умиротворення агресора" буде ускладнювати та віддаляти процеси деокупації та реінтеграції Кримського півострова. Це призведе до подальшої мілітаризації Азово-Чорноморського регіону та продовження "повзучої окупації" на морі.
У підсумку постачання водних ресурсів на тимчасово окуповану територію зменшить фінансову та економічну вартість утримання Криму для держави-окупанта, що сприятиме подальшій інтеграції Кримського півострова до складу РФ.
Заощаджені кошти відкриють нові можливості для збільшення фінансування окупаційних спеціальних і правоохоронних органів. В умовах остаточного завершення формування "поліцейської держави" репресії російської окупаційної адміністрації проти громадян України в Криму лише посилюватимуться. Як наслідок – продовжиться зміна демографічної структури Кримського півострова.
"Експорт" води до Криму безперечно позначиться і на внутрішньополітичному житті країни. Відновлення водопостачання в Крим викличе спротив активної частини українського суспільства. Поглиблення суспільного розколу та дестабілізація ситуації в Україні лише гратимуть на руку Кремлю.
У зовнішньополітичній площині може відбутися послаблення міжнародної коаліції у протистоянні агресії РФ та згортання міжнародного політико-дипломатичного тиску на державу-окупанта, зокрема міжнародних санкцій.
В комплексі наведений стан речей означатиме зменшення можливостей України для деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Криму й окремих районів Донецької та Луганської областей.
Сценарії розвитку подій
1. Відкриття "Південного фронту" і створення "суходільного коридору" або захоплення південних районів Херсонської області
Військовий аспект. Наразі кількість з’єднань та чисельність військових частин з важкою бронетехнікою та артилерійськими системами міжвидового угруповання військ Збройних сил РФ в Криму обмежена. Кримське угруповання військ не здатне своїми силами самостійно проводити масштабні наступальні операції без його суттєвого посилення за рахунок з’єднань Південного військового округу РФ. Відповідно, збройна агресія Росії з південного напрямку має високу ймовірність лише у разі повномасштабного наступу на Україну з кількох фронтів. Але навіть у такому випадку "Південний фронт" не був би головним, а мав би другорядне значення.
Політичний аспект. Створення "суходільного коридору" з політичної точки зору потребуватиме прямої анексії так званих "ДНР/ЛНР" Російською Федерацією, що тактично є невигідним для РФ. Для Росії набагато вигіднішим є опосередкований контроль над "квазіреспубліками": вони перетворюються на джерело виснаження і дестабілізації України. Таким чином, "заморожений конфлікт" слугує інструментом Росії для повернення України до сфери свого впливу. Крім того, непрямий спосіб управління мінімізує відповідальність РФ за збройну агресію та дозволяє уникати прямих бюджетних витрат на ці території.
Наведені сценарії наразі видаються малоймовірними з військової та політичної точок зору.
2. Повномасштабний наступ РФ на Україну
На сьогодні повномасштабна збройна агресії РФ у зв’язку з водною кризою на Кримському півострові політично невиправдана. У такому випадку існує ризик загального послаблення чинного російського політичного режиму. Цей ризик є надто не співмірним з проблемою водопостачання до Криму.
Імовірність здійснення РФ повномасштабної наступальної військової операції проти України значно зросте під час завершення останнього президентського строку В. Путіна. Однак такий крок потребує досягнення консенсусу серед російської центральної, регіональної, військової й олігархічної еліти.
3. Продовження "гібридного тиску" Росії на Україну
Росія вдаватиметься до комплексного використання різних методів військово-політичного тиску та "гібридного впливу" на Україну з метою відновлення постачання води до Кримського півострова.
Зокрема, очікуваними кроками є: постійна актуалізація питання в публічному інформаційному просторі та проведення спеціальних інформаційних операцій; спроби винесення питання на різні офіційні та неофіційні міжнародні майданчики; намагання створити непрямі механізми для "експорту" води в Крим; ескалація військової напруги на Сході України та в Азово-Чорноморському регіоні; посилення обмеження цивільного торговельного судноплавства в акваторії Керченської протоки та Азовського моря; блокування українських морських портів; намагання лобіювати питання водопостачання через своїх агентів впливу; вчинення диверсійних і терористичних дій на об’єктах критичної інфраструктури.
Наразі даний сценарій вбачається найбільш імовірним.
***
Очевидним є те, що питання відновлення водопостачання до Криму й надалі просуватиметься як на рівні вищого керівництва РФ та кримської окупаційної адміністрації, так і на рівні російських спецслужб і агентів впливу.
Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим надані пропозиції та рекомендації органам влади щодо комплексної протидії відповідним загрозам національній безпеці України.
За умови реалізації Україною послідовної державної політики щодо неприпустимості відновлення водопостачання в Крим до деокупації ми маємо всі шанси відвернути найгірші сценарії.
Антон Твердовський, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
