Протест Шарія, або Як маленькі партії вибивають собі місце під сонцем
У світі останніх подій у Києві – судом над Стерненком та протестом шаріївців під Офісом президента – спостерігається цікаве явище. Ми наглядно бачимо, як маленька опозиційна партія намагається фактично вижити в нинішніх політичних реаліях. Так які ж були справжні причини цього мітингу? Чи можливо, що насправді вже почалася звичайна передвиборча боротьба?
Піархід
Минулого тижня у своїй колонці я вже писав про політтехнологічні ігри провладної партії, яка намагається утримати лідерство на місцевому рівні. Тож опозиційним політсилам також доводиться триматися на плаву, щоби збільшити шанси на майбутніх місцевих виборах.
Диявол криється в деталях. Основна причина протестів – це, на жаль, не сутички шаріївських журналістів з поліцією та не спроба захистити їх від "несправедливості". Перебуваючи за кордоном та не маючи прямого контакту з потенційним електоратом, Шарій розуміє, що цим втрачає можливості впливу на виборця.
До того ж, є більш сильні конкуренти з опозиційних політсил, які фактично затьмарюють собою маленькі партії.
А попереду ще можливі зміни до Виборчого Кодексу (за ініціативою Корнієнка), які сильно вдарять по місцевих політпроєктах. Головна вимога – всі партії повинні брати участь у виборах по 2/3 округах країни та набрати на цих територіях мінімум 5% голосів.
І якщо на минулих парламентських виборах Шарію так і не вдалося подолати 5%-ий поріг (він набрав лише 2.23%), навряд чи йому це вдасться зробити на місцевих. Тим більше по 2/3 округах.
Вихід один – всіляко знаходити інфоприводи, щоби черговий раз пропіарити свою партію та персону в позитивному світлі, оперуючи яскравими гаслами за підтримку прав людини (журналістів).
Тож сутички між журналістами партії та поліцією – це лише привід, щоби розкачати ситуацію собі на користь. І це цілком логічно.
До того ж, організаторам протестів було з самого початку очевидно, що мітинг спровокує іншу опозиційну силу – радикально налаштованих патріотів, зокрема "Нацкорпус". Яким також треба "виживати" та піаритися напередодні місцевих виборів.
Кожний із різношерстої опозиції перетягує на себе ковдру, намагаючись відкусити ласий шматок електорату.
Відволікаючий маневр
Є також ще одна версія, яка перетинається з першою.
Всі ми чудово розуміємо, що такі маленькі та раніше невідомі партії, як "Партія Шарія", потребують постійних фінансових вливань та підтримки ззовні, щоби здійснювати, як мінімум, свою агітаційну діяльність. Хто теоретично може бути головною підтримкою та "годівницею" маленької партії? Звичайно, сильна і більш впливова партія.
Тобто може бути і такий цікавий нюанс, що "Партія Шарія" – це лише успішний дочірній проєкт іншої опозиційної сили, яка є фактично головним конкурентом "Слуги народу". Як варіант, може йтися про "ОПЗЖ", яка зараз є одним із головних конкурентів монобільшості на майбутніх місцевих виборах.
Але ж чому партійці "ОПЗЖ" не фігурують в протесті? Відповідь проста – "ОПЗЖ" не може ризикувати репутацією, піарячись на агресивних конфліктах і сутичках з чинною владою. Адже це очікувано приведе до негативу в ЗМІ, а отже, і негативу в очах більшості українців. Цікавіше діяти нишком, дресируючи свій дочірній проєкт "лаяти" на конкурентів.
Що, власне, і відбувається протягом останнього року. Соціальна та медіактивність шарійців значно виросла, а сам офіційний лідер партії всіляко намагається критикувати президента під час ефірів на популярних телеканалах України.
Тож протести під Офісом президента – це черговий привід вдарити по рейтингу провладної партії.
Сам Шарій, напевно, чудово розуміє, що має вкрай мізерні шанси пройти на місцевих виборах. Але він зможе відкусити шматок електорату у партії президента на користь "ОПЗЖ", яка, своєю чергою, має більш високі шанси пробитися на місцевому рівні.
Тобто може бути так, що маленька партія, яка організувала протест, – це лише технічний політпроєкт та своєрідний відволікаючий маневр. Кожний веде боротьбу своїми методами.
Так чи інакше істинна причина всіх останніх мітингів та сутичок – це вдар по рейтингу президента. І що найцікавіше, самі шарійці завжди критикували майданівців, іменуючи революцію "насильницьким державним переворотом" і розпалюванням ворожнечі між українцями. Але те, що нещодавно відбувалося під стінами президентського офісу – це, звичайно, не розпалювання ворожнечі (іронія). Це просто "мирна" акція на захист прав журналістів. А те, що Шарій активно закликав брати з собою щось для "самооборони", це також цілком "адекватна" поведінка, яка не є провокацією.
Олег Петровець, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
