Перехідне правосуддя: перед деокупацією чи після?
Текст Концепції перехідного правосуддя, який напрацьовується вже кілька років, наразі близький до завершення. Але, здається, важливість цього документу поки що є очевидною лише для профільних фахівців. Для широкої громадськості питання про те, чи варто обговорювати перехідне правосуддя до деокупації, все ще залишається відкритим.
У цьому немає нічого несподіваного.
"Поки триває конфлікт, важко уявити собі майбутній мир та безпеку для всіх громадян, але вже зараз потрібно починати формулювати візію такого майбутнього", – стверджує Луїз Малліндер, професорка Школи права Королівського університету Белфасту, яка вивчає перехідне правосуддя.
Давайте спробуємо з'ясувати, чому експертка з Північної Ірландії все ж таки має рацію. Перехідне правосуддя не є "абстрактною конструкцією". Воно стосується речей, які допомагають суспільству віднайти відповіді на гострі питання, породжені війною та конфліктом.
Зокрема без перехідного правосуддя важко сформувати бачення майбутнього для громад, яких торкнулася війна, та дати зрозумілі правила подальших дій. Повноцінна система перехідного правосуддя містить чотири основні напрями.
Це – розслідування у судовому порядку кримінальних злочинів, які були вчинені під час конфлікту (у тому числі та насамперед тих, які стосуються порушення прав людини), відшкодування збитків жертвам (це можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні компенсації), право на правду (зокрема, право людей знати, що саме трапилося з їхніми близькими), а також – інституційні реформи, які підвищують стійкість суспільства та запобігають виникненню нових конфліктів або напруження.
Для того, щоб розслідувати справи стосовно винних у тяжких злочинах, потрібне серйозне вдосконалення законодавства. Та – у ширшій перспективі – більш масштабні реформи безпекового сектору.
Отже, перехідне правосуддя – це далеко не тільки амністія чи виключно кримінальне переслідування та покарання винних, що само по собі є непростим завданням. Це також адміністративні заходи задля відшкодування жертвам, можливе проведення люстрації, побудова та реформування інститутів.
Читайте також: Як написати український сценарій амністії?
Безпечна реінтеграція Донбасу: як знову навчитися довіряти один одному?
Виконання кожного з цих пунктів потребує попередньої тривалої підготовки із залученням великих ресурсів.
Ось – лише декілька аргументів.
Щоби довести справи до судів (у тому числі – міжнародних), потрібне документування фактів порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини. Ця робота ведеться, починаючи з 2014 року, за участі Місії ООН з прав людини та місії ОБСЄ і чисельних громадських організацій. Зі свого боку, документуванням також займаються прокуратури (в Офісі Генерального прокурора нещодавно створений спеціальний департамент), СБУ, МВС та Інститут національної пам'яті.
Однак, як справедливо вважають у Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, зібрані дані мають "акумулюватися", зберігатися та аналізуватися в єдиному Центрі документування при профільному міністерстві. Про це також давно говорять й правозахисні організації. Такі матеріали важливі для забезпечення права жертв на правду та подальшого відшкодування збитків.
Отже, ще одна необхідна складова відновленої справедливості – репарації та відшкодування збитків жертвам конфлікту. На початку цього процесу також потрібна робота з "великими даними", а саме – складання реєстрів знищеного майна (та інших матеріальних втрат), розробка системи оцінювання збитків та адекватні правові механізми, які би забезпечували, власне, саме відшкодування.
Міжнародна практика передбачає різні сценарії. Наприклад, виплата репарацій може бути серед обов'язкових умов амністії. До того ж замість ув'язнення, ті, хто не скоїли тяжких злочинів, можуть "відпрацювати" нанесені ними збитки на громадських роботах. Так було у Колумбії. Причому екскомбатанти відбудовували школи та інші об'єкти соціальної інфраструктури саме там, де свого часу воювали.
Слід взяти до уваги, що компенсації бувають не тільки "матеріальними". Так, для підприємців це можуть бути податкові пільги або кредити на відновлення бізнесу на вигідних умовах. Подібні механізми досить гнучкі, але зрозуміти, які з них готова використовувати українська держава, слід заздалегідь. І також заздалегідь починати перемовини щодо міжнародної допомоги та порушувати питання про майбутні репарації з боку Росії, яка відмовляється представляти себе стороною конфлікту.
Питання відновлення деокупованих територій та їхньої реінтеграції також пов'язано й з викликами економічного ґатунку. Яке місце займатиме звільнений Донбас на економічній мапі України та соціальних проєктах? Чи варто відбудовувати "вивезені" Росією заводи та промислові підприємства або отримані компенсації доцільніше використати для технологічного оновлення і підтримки нових "точок зростання"? Як це зробити, які інституції потрібно залучити до цього? Прогнозні моделі щодо різних сценаріїв відновлення економіки на тимчасово окупованих територіях також можуть стати складовою реінтеграції. Разом з безпековими та новими соціальними моделями.
Перехідне правосуддя вписане у ширшу рамку безпечної реінтеграції, де "відповідає", власне, за безпеку. Ми звично повторюємо, що уявлення про облаштування мирного життя після деокупації ОРДЛО та Криму важливі для мешканців тимчасово окупованих територій, бо напряму стосуються їхнього майбутнього. Це, безперечно, так, але насправді подібне бачення є не менш важливим для всіх українців.
Якою буде Україна після повернення територій та людей? Як запобігти виникненню нових ризиків для національної єдності? Чи буде "новий" мир стійким?
Якщо не почати шукати зрозумілі відповіді сьогодні, то завтра дійти компромісу буде ще складніше. Бо пошук відповідей це також частина наближення миру.
Юлія Тищенко, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
