"З усією повагою до українських жінок". Як Україна роками не ратифіковує Стамбульську конвенцію

За понад 2 місяці петиція із закликом ратифікувати Стамбульську конвенцію таки набрала необхідні для розгляду 25 тисяч підписів. 

Це документ, який зобов'яже Україну комплексно захищати жінок, чоловіків і дітей від домашнього насильства, заохочувати до рівності та протидіяти насильству саме щодо жінок – це примусові аборти та шлюби, каліцтво геніталій тощо. 

В ідеалі після його ратифікації діти в Україні бачитимуть інформацію про нестереотипні гендерні ролі (без мами, яка миє раму, й тата, який забиває цвяхи). З жертвами домашнього насильства та насильниками працюватимуть підготовлені спеціалісти. Для жінок з синцями та чоловіків, позбавлених житла, буде вдосталь доступних притулків.

За впровадженням цього всього спостерігатиме група міжнародних експертів.

25 тисяч підписів – не гарантія ратифікації, але додаткова видимість проблем – насильства щодо жінок, домашнього насильства та попиту на їх вирішення. А також увага Володимира Зеленського, якому доведеться впродовж 10 днів (які вже добігають кінця) відповісти на петицію.

Це не перший і точно не останній заклик ратифікувати документ, який Україна підписала майже 9 років тому. І який ратифікували 34 з 45 країн-підписанток.

За цей час нашою країною керували троє президентів і четверо скликань парламенту. 

Чи зможе дев'яте скликання поставити в цьому питанні крапку?

Відомий факт (навіть для тих, хто каже про контроль Заходу та спущені згори рішення), що в далекому 2011 році Україна не просто підписала конвенцію, а й розробляла її. Мін'юст, МЗС і постійна місія України при Раді Європи працювали над документом разом з іншими країнами РЄ. 

А за 5 років, наприкінці 2016, законопроєкт про ратифікацію вніс тогочасний президент Петро Порошенко (який без проблем, на відміну від депутатів, ідентифікував себе як християнин та європеєць).

Попри те, що пропрезидентська фракція була найбільшою, а пришвидшити ратифікацію намагалися навіть "опоблоківці" (Королевська, Льовочкіна, Бахтєєва та інші), після винесення законопроєкту в зал його навіть не поставили на голосування. 

Умовлянь Ірини Луценко, тодішньої представниці Порошенка в Раді, для затвердження законопроєкту не вистачило, а сам він – як це інколи робив для підтримки важливих для нього законів – не прийшов до зали.

Депутати, які апелювали до прав людини та міжнародних зобов'язань (а таких було чимало), програли своїм колегам, що виправдовували власний страх перед словом "ґендер" заявами про "руйнування української ідентичності", "неприйнятність для української духовності" й несприйняттям з боку української національної ідеї (точніше, своїми уявленнями про неї).

249-ма голосами законопроєкт відправили на доопрацювання в комітет. А за кілька років, у 2019, відкликали.

Того дня, 16 листопада 2017 року, проєкт про конвенцію розглядали третім з блоку питань щодо домашнього насильства. Два попередні закони – про запобігання та протидію домашньому насильству та про зміни до деяких законів у зв'язку з ратифікацією Стамбульської конвенції – вдалося ухвалити в першому читанні.

Щоправда, прогнувшись під борців за ідентичність, ідею та духовність, з тексту пообіцяли забрати "всі згадки, що стосуються гендеру і сексуальної орієнтації". 

Ці закони були важливими і потрібними для ратифікації конвенції, утім їх недостатньо для ефективного захисту, про що неодноразового говорили міжнародні організації та самі депутати.

7 разів під час розгляду двох законопроєктів, які врешті стали законами, щодо домашнього насильства депутати світської країни згадували Всеукраїнську раду церков.

Саме вона закликала депутатів не ратифіковувати конвенцію, бо ж вводить слова "ґендер", "ґендерна ідентичність", "ґендерна чутливість", "сексуальна орієнтація", а отже, може стати інструментом "популяризації у школах "ґендерних ролей" та одностатевих стосунків, що було б згубним шляхом для України".

За рік, у грудні 2018, Рада церков звернулася до депутатів, прем'єра та президента ще раз, стривожившись після заклику Порошенка ратифікувати конвенцію.

Утім тривога видалася марною – з боку Порошенка все залишилося на рівні закликів.  У зал документ більше не виносили.

Чи є надії на Зеленського та Верховну Раду дев'ятого скликання? Остаточне "ні" говорити зарано.

Попри значне "омолодження" Ради, наявність депутатів, які послідовно підтримують ратифікацію, маємо як старі, так і нові виклики.

Перший (традиційний) – неготовність чергової влади йти в розріз з позицією Ради Церков.

Ще до інавгурації Зеленського Марина Бардіна – ґендерна експертка в його команді, а згодом депутатка від "Слуги народу" – на запитання про Стамбульську конвенцію відповідала словами: "У нас тут питання конфлікту з Радою Церков". 

На п'ятий місяць роботи парламенту, Олександр Корнієнко, перший заступник голови монобільшості, заявив, що перспективи ратифікації конвенції не просто низькі, а дуже низькі. 

Другий (новий) – винесений в зал законопроєкт про ратифікацію з високою ймовірністю може розбитися об найбільше депутатське об'єднання "Цінності. Гідність. Родина", що охоплює майже 300 депутатів. 

Його засновник – наймолодший депутат в історії українського парламенту, прихильник "вічних цінностей" і противник одностатевих шлюбів, "слуга народу" Святослав Юраш. Саме він 8 березня – коли від Михайлівської площі до Поштової йшов Марш жінок з вимогою ратифікувати Стамбульську конвенцію – допомагав потрапити на акцію консервативним дівчатам у чорному, які на противагу учасницям Маршу символічно ховали фемінізм.

Можна було б сказати, що називати "фемінізм" мертвим суперечливо, дискутивно, але ні – це абсолютно неправильно. Україна – країна, де ще три роки тому було 450 заборонених професій для жінок, де майже 2 роки тому (на 28 році незалежності!) перша жінка отримала звання генералки, де майже рік тому до військового ліцею імені Богуна вперше за майже 30 років роботи закладу пішли вчитися дівчата. 

Але повернімося до Юраша. Facebook-публікації на підтримку Стамбульської конвенції, зокрема завершення збору підписів, він назвав "замилюванням очей". А саму конвенцію – такою, де "маніпуляцій і спекулятивних термінів стільки, що очі на лоба лізуть". 

Навряд позиція Юраша стане визначальною для майже 300 депутатів, які підписалися під його об'єднанням, але така позиція – показник майбутнього опору ратифікації.

І пройде він, як і в 2017 році, під гаслами власного страху перед словом "ґендер", прихованим за словами про українську ідентичність, ідею та духовність. 

***

У 2016 році Ігор Мосійчук з "Радикальної партії" почав свій виступ щодо закону про протидію домашньому насильству словами "Слава Ісусу Христу!". А наприкінці сказав: "З усією повагою до українських жінок, але фракція не буде підтримувати". 

"Усю повагу до українських жінок" якнайкраще можна виявити в ефективних механізмах їхнього захисту. А це вже – можливість і завдання для депутатів і депутаток 9 скликання.

Ольга Кириленко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.