Вишити ненависть. Про скандал навколо "Етнодому"
У психології є таке поняття – "зміщена агресія". Наприклад, ти ненавидиш свого шефа на роботі, але замість того, щоб вилити свою ненависть на нього особисто, штовхаєш сторонні об'єкти.
Психологи радять повісити для таких завдань у кабінеті боксерську грушу, але частіше під руку потрапляє інше – і добре, якщо це смартфон, а не сусід по офісу.
Так само вчинили і наші нешановні "хейтери". На цьому тижні вони отримали чудовий привід для безсилої злоби. Минув рік президентства Володимира Зеленського, і 73% його прихильників не "розкаялися", а перетворилися на 75%.
Що ж робити фейсбучним пропагандистам? Звинувачувати своїх політичних кумирів у провалі? Ні, це якось незручно. Пояснювати, чому Зеленський – зло, а його виборці недолугі? Цілий рік пояснювали – не допомогло.
І тут на допомогу прийшов календар. День вишиванки! Ось куди викинути злість. За правилами зміщеної агресії, постраждати має об'єкт, максимально далекий від реальної причини ненависті – ну от як боксерська груша у нашому прикладі вище. Цього разу роль жертви дісталася компанії "Етнодім", яка робить чудові вишиванки і не має жодного стосунку до політики.
Компанія виклала фото президентського подружжя у вишиванках з "Етнодому" – і почалося. Тисячі хейтерів втопили фейсбучну сторінку компанії в ненависті. Виявилось, що вишиванки "Етнодому" треба бойкотувати тільки тому, що їх вдягнуло подружжя Зеленських! А це не більше, не менше – стратегічний провал компанії. Мовляв, ви ж не врахували, що ваша цільова аудиторія голосувала за Порошенка – от зараз усіх клієнтів і втратите. А прихильники Зеленського – вони ж всі "ватники" і, відповідно, вишиванок не носять.
Власне, в усі часи хтось намагався "приватизувати" вічні символи. На жаль, в деяких випадках це вдавалося.
Свастику як образ сонця люди використовували декілька тисячоліть. На початку XX століття у Європі її зображували на новорічних листівках поряд з янголами – як символ щастя та злагоди. Але свастику використали нацисти – і зараз вона викликає прямо протилежні асоціації: смерть, біль, ненависть.
Стрічка ордену Святого Георгія замість того, щоб зайняти місце в історичних музеях, стала символом бойовиків на Сході України. Прості знаряддя праці серп і молот, покладені разом, стали символом комуністичного терору.
Ми, політики із Зе!команди, вже звикли до мови ненависті у Facebook. Ми вже не так гостро, як на початку, реагуємо на "зелену чуму", "зебілів" та інші подібні дефініції. Але втягувати в цю бійку людей, які просто проходили повз, це вже якийсь новий рівень ненависті.
Що далі? Йти по хатах шукати тих, хто входить у 75%? Робити символами ненависті борщ чи вареники? А чому б ні? Пам'ятаю, як декілька років тому в коментарях Facebook дісталося салату "Олів'є", любителів якого звинувачували ледь не у сталінських репресіях.
Скажу по-чоловічому.
"Мочіть" нас, політиків, ми звикли і нам є що відповісти. Наша відповідь розкрита в нашій ідеології. Український центризм – це шлях взаємоповаги і примирення, а не розколу. Приходьте на наші сторінки, дискутуйте з нами, але не чіпайте звичайних людей.
Тим більше, наш вітчизняний бізнес, що у скрутний час карантину потребує підтримки, а не ненависті.
Тому я хочу подякувати тим нашим принциповим опонентам, які виступили на захист "Етнодому". Подякувати не за підтримку "Слуги народу" – я знаю, що наша партія ніколи не отримає ваші голоси на виборах. А за підтримку здорового глузду. Який так потрібен нашій країні.
Впевнений, що "Етнодім" від цього скандалу тільки виграє. Мої знайомі вже замовляють їхню продукцію і кажуть, сайт ледь витримує наплив бажаючих. Що нашим хейтерам добре вдається – так це отримувати результат, прямо протилежний бажаному.
На жаль, за цей рік мало що змінилося. Мова ненависті та хейтерство продовжують розділяти людей в соцмережах, а відтак – і по всій країні. А це значить, у нас попереду ще багато роботи із пошуку того, що нас об'єднує більше, ніж сварить. І ми з цим впораємось, незважаючи на всі агресивні смайлики і коментарі.
Олександр Корнієнко, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
