Герой мимоволі. Як Зеленському довелося виграти у Коломойського

Якби не вірус, то Володимир Зеленський міг би і не стати героєм "війни за Приват".

Принаймні ще на початку року дії і меседжі влади, якщо таки доводилось озвучувати позицію про долю банку, були досить туманними. 

До останнього моменту за кулісами політики відбувалась неформальна комунікація команди Зеленського з колишніми власниками "Привату". Вів її головний спец з "непублічної дипломатії" в команді президента Андрій Єрмак. 

Він і мав знайти серединний варіант між інтересами держави і Коломойського.

За перші місяці 2020-го Андрій Борисович навіть встиг стати главою Офісу президента, але вийти на якийсь варіант "мирової" з дніпровським олігархом не вдавалось. 

І от чому.

Щоб дозволити собі якось "не помітити" судові рішення про визнання націоналізації незаконною, треба було знайти спосіб утримати економіку від колапсу без співпраці з МВФ. 

Бо хоч, за словами уже колишнього прем'єра Гончарука, у президента є дуже просте (в оригіналі – "примітивне") розуміння економічних процесів, але було очевидним, що про підтримку МВФ можна буде автоматично і надовго забути, якщо "Приват" отримає нових-старих власників. 

Читайте також: Время Х для Приватбанка и Коломойского: что может произойти с банком
Коломойский дважды проигрывает по делу Приватбанка. Что это значит?
Чотири війни Коломойського. Як олігарх повертає свій вплив

Для максимальної ясності МВФ навіть висунув Україні окрему обов'язкову умову для продовження роботи – ухвалити закон, який не дозволить колишнім власникам повертати збанкрутілі банки. 

Відповідно, слід було знайти якісь інші варіанти врятувати економіку від дефолту. Саме така задача ставилась Банковою Ігорю Уманському. Але за місяць на посаді він таких варіантів не знайшов. Мати справи з країною, з якою не працює МВФ, ніхто не хотів.

Потім країну затисло ще й у лещата епідемії і майже повної зупинки економічного життя на карантині. Іншого шляху не залишалось – довелося іти на війну з Коломойським, щоб відповідати критеріям МВФ.

І, треба визнати, Зеленський поки що вигравав усі битви цієї війни. 

Перша перемога відбулась, коли закон був проголосований у першому читанні. Попри всі спроби Коломойського зірвати голосування, Зеленський зумів зібрати потрібні голоси. Правда, в ході голосування оголився факт, що Коломойський може "відмінусувати" фактично п'яту частину президентської монобільшості.

Другу перемогу Зеленський здобув у "поправковій" битві, коли проксі Коломойського зареєстрували більше 16 тисяч правок у банківський законопроект. 

Фракція "Слуги народу" мусила вигадувати одноразовий законодавчий покруч, який не дав авторам правок блокувати роботу Ради на місяці. Під "антиколомойський закон" депутатам дозволили ставити на підтвердження не всі тисячі поправок, а тільки маленьку частину. 

І на це голосування команда Зеленського змогла зібрати голоси. Шлях до прийняття закону про банки був відкритий.

Згадані два голосування показали, що президент може розраховувати на підтримку близько 200 голосів своєї фракції, десь 15 голосів олігархічного сателіта групи "Довіра", по 15-20 голосів фракцій "Голос" і "ЄС". Тобто проста арифметика показувала, що голосування за закон 13 травня – питання вирішене. 

Залишалося тільки відбути політичний церемоніал: розгромні сюжети на "1+1", гнівні пости у пулі проколомойських Telegram-каналів, виступи Юлії Тимошенко та інших друзів ІВК з трибуни Ради…

Але все це так мало могло вплинути на рішення, що 13 травня навіть самим друзям Коломойського було нудно у власній виставі. 

Чого вартий хоча б епізод, коли депутат Олександр Дубінський, автор 1199 правок, отримавши нарешті слово в сесійній залі для аргументації своїх змін, навіть не був в курсі, про які правки говорити, заплутався в порівняльній таблиці і врешті махнув рукою. Мовляв, що тут говорити – голосуємо.

І Рада проголосувала. 270 "за". Зеленський втомлено, але радісно поплескав депутатам. Рекордсмени з кількості правок Антон Поляков і Олександр Дубінський пішли реєструвати постанови про скасування результатів голосування.

Говорячи футбольними термінами, рахунок у матчі Зеленський проти Коломойського став 3:0 на користь президента.

Але є, як то кажуть, одне але. 13 травня закінчилась не вся гра, а тільки перший тайм. 

У таймі другому головними дійовими особами стануть 50 депутатів, які напишуть звернення у Конституційний суд, і судді-конституціоналісти, які останнім часом у своїх висновках щодо законопроектів дозволяють собі буквально знущатись із ініціатив президента. 

Зазвичай КСУ завжди виконував політичну волю президентів, але це було колись, за старих політиків.

Зараз же Володимиру Зеленському не варто розслаблятись. Продовжуючи футбольну тему, слід пам'ятати: навіть три забитих м'ячі не обов'язково гарантують перемогу. 

Хто не вірить, хай згадає хоч би валідольний півфінал Ліги чемпіонів 1999 року. 

Була така ж весна, як тепер. Легендарний склад "Динамо" приймав у Києві мюнхенську "Баварію". І до 50-ї хвилини наколотив у ворота Олівера Кана три без сумніву героїчних м'ячі.

Але варто було трошки розслабились – і рахунок миттєво став 3:3. 

А потім шальний гол Маріо Баслера у Мюнхені остаточно поховав мрії українців про фінал.

Точно так усе може відбутись і політиці. А свого Маріо Баслера дніпропетровський "тренер" уже випустив на поле.

Роман Романюк, УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.