Якою має бути національна діалогова платформа: висновки історії з Сивохом

Багато хто чув, бачив або відреагував на історію з презентацією Національної платформи примирення і єдності. Основну частку уваги отримав радник секретаря РНБО Сергій Сивохо.

Хтось засудив його дії, хтось, навпаки, підтримав. Але дії пана Сивохи скоріше розділили суспільство, аніж об'єднали.

На жаль, такі важливі ціннісні концепти як "діалог" та "національна єдність" були поставлені під загрозу дискредитації.

Але чи означає це, що нам не потрібен діалог і національні діалогові майданчики?

Навпаки, але не з фокусом на примирення, а для обговорення важких та чутливих тем між нами. Ми їх полюбляємо відкладати на потім, "до кращих часів". Однак замовчування – не найкращий шлях до єдності і стійкості.

Насамперед, потрібно розуміти, чого ми хочемо досягти, яку мету ставимо перед собою.

Численні опитування свідчать: переважна більшість громадян визначає війну як головну проблему України.

Зрозуміло чому. Війна забирає життя людей, відволікає численні ресурси, лякає інвесторів і позбавляє майбутнього. Відтак, понад 60% українців очікують від gрезидента "припинення військових дій на сході України".

Але мир може бути різний.

Актуальним питанням є зміст миру, ціна миру.

Соціологічні дослідження демонструють, що мир за будь-яку ціну не сприймається, це трактується як мир, який може призвести до нових конфліктів та ліній розлому.

Метою національної діалогової платформи має бути просування саме справедливого стійкого миру, який враховує потреби та інтереси широкого кола соціальних, демографічних, релігійних, регіональних та місцевих груп, а також, громадянського суспільства, політичних партій та бізнес-спільноти.

Є різні думки, як це зробити. Хтось за те, щоб воювати "до останнього набою". Хтось, навпаки, готовий поступитися усім, "аби лише не стріляли".

Але більшість українців визначилися, і це можна побачити за підсумками багатьох опитувань.

Ми прагнемо повернення тимчасово окупованих територій на умовах, які не створюватимуть нові лінії розколу в українському суспільстві, не ослаблюватимуть переговорні позиції та не підриватимуть державний суверенітет.

Тобто українці за безпечну реінтеграцію, вони не підтримують сценарій "війни до переможного кінця" і "миру на будь-яких умовах". Бо розуміють, що саме така реінтеграція створить умови для стійкого миру.

Безпечна реінтеграція передбачає обговорення у тому числі контроверсійних питань і пошук спільних рішень. Чесно і відверто. З чіткими оцінками, хто агресор, а хто жертва, бо напівправда про війну не сприяє поступу до миру. Але обережно, з повагою до усіх, хто постраждав внаслідок війни. У спосіб, який би не збурював суспільство і не ставив під сумнів нашу історію, наші цінності і нашу ідентичність. І з розумінням, що у нашому складному багатоскладовому суспільстві можуть бути різні інтерпретації правди. Тим паче, в умовах гібридних впливів з боку Росії.

Відтак національна діалогова платформа, крім мети, повинна мати відповідний зміст, а не працювати в режимі "діалог заради діалогу" по загальних підручниках.

Цим змістом можуть стати питання, безпосередньо пов'язані з безпечною реінтеграцією:

• Це безпековий блок – припинення вогню, деокупація тимчасово окупованих територій.
• Соціально-економічний блок – інфраструктура на звільнених територіях, заходи довіри, серед них виплата пенсій, надання адміністративних послуг громадянам, які проживають на тимчасово окупованих територіях, спрощений доступ до медичних та освітніх послуг.
• Політико-правовий блок – амністія, відповідальність і перехідне правосуддя, вибори і статус реінтегрованих територій та багато інших.

Погодьтеся, легше дійти згоди, коли є визначене коло конкретних питань, аніж коли кожен учасник діалогу говорить про щось своє.

Крім цього, важливо уникати політизації і – головне – включити в діалог представників різних рівнів, від місцевих спільнот на рівні села, селища і міста до експертів, депутатів, урядовців.

Адже чим ширше коло людей долучиться до платформи – через відкриті обговорення, цифрові засоби комунікації, роботу в спеціальних експертних групах, – тим вищої якості рішення ми матимемо у підсумку.

Інклюзія не означає, що всі зацікавлені сторони безпосередньо беруть участь в обговореннях національної платформи. Мова йде про створення механізмів для включення в діалоговий процес якомога більшої кількості точок зору, пропозицій та поглядів.

Інклюзивність, прозорість, неупередженість і повага до прав людини і один до одного – ось що потрібно, аби національна діалогова платформа відбулася.

Не варто створювати додаткових точок напруги, змішуючи теми зовнішньої окупації Криму та частини східних областей з нерелевантними прикладами суто внутрішніх викликів.

Наші люди багато років перебувають у стані зневіри та тривоги. Значною мірою суспільство не довіряє владі, до того ж, багато з нас не довіряють один одному.

Однією з цілей справжнього діалогу має бути комунікація (від слова communico – роблю загальним) та відновлення взаємної довіри, а не використання важливих і чутливих тем для отримання дивідендів.

Лише так ми зможемо досягнути головної мети – стійкого миру в Україні.

Юлія Тищенко, Олег Саакян, Володимир Лупацій, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.