Перестати боятись лідерства. Перестати боятись гострих запитань. Почати показувати приклад
Ми бачимо дії різних країн під час пандемії коронавірусу – часом більш ніж рішучі: обов’язковий карантин для всіх, хто відвідує Ізраїль, відміну авіасполучення США з усіма європейськими країнами, лідера Китаю у медичній масці, який відвідує місто Ухань, демонструючи результати потужної боротьби своєї країни та практично повний контроль над розповсюдженням хвороби, і Італію, де щодня, на жаль, оновлюється трагічна статистика смертей…
Вже цієї миті ми повинні вибрати між двома сценаріями – рішучих дій, чесної розмови з громадянами, непопулярних, непростих рішень чи легковажності.
На жаль, жоден з очільників нашої країни не сказав громадянам того, що сказала Ангела Меркель німцям – ризик захворіти мають більше ніж половина громадян. Я навмисно пом’якшую її слова – правда у відсотках дуже різка.
Отже, Верховна Рада має терміново прийняти усі найважливіші рішення виключно для одного питання – для боротьби з розповсюдженням коронавірусу, включаючи можливі зміни до бюджету і необхідні призначення.
Парламент має прийняти на себе лідерство усвідомленого обмеження очних зустрічей великих груп людей – підтримати карантин власним прикладом, продовживши роботу у комітетах. І в цей же день попросити усіх журналістів, акредитованих для роботи у ВРУ, прийняти необхідні перестороги, або ж правила, нарешті, проголошеного урядом карантину та не ходити коридорами без діла, взяти й на себе лідерство і проводити через медіа роз’яснювальну роботу, замість нагнітання паніки та зради.
Весь час нагадувати громадянам такі прості правила убезпечення – мити руки з милом, не поспішати, регулярно провітрювати приміщення, уникати великих скупчень людей, дотримуватись відстані між людьми в один метр, не торкатись поверхонь без рукавичок, або за їх відсутності використовувати одноразові серветки, ретельно обробляти харчові продукти, відразу звертатись до свого сімейного лікаря, якщо що.
Ми як країна, звертаючись до бізнесу з проханням подбати про можливість віддаленої роботи працівників, чи надання можливості працювати за скороченим графіком з тим, щоб вони могли у партнерстві мами і тата розділити час догляду за дитиною під час карантину у шкільних і дошкільних закладах, чи зміну графіку приходу на роботу з тим, щоб вони не їхали у час пік, а мали можливість скористатись більш менш вільним транспортом – маємо теж запитати у бізнесу: "а чим держава може допомогти"?
Якщо ми розуміємо, що скорочення робочого часу працівників може призвести до скорочення доходів, якщо ми розуміємо, що рано чи пізно економічна криза постукає у бухгалтерії компаній – можливо, ми знизимо податки і попросимо усі зекономлені кошти направити на організацію віддалених робочих місць (купити працівникам ноутбуки) і все таке, турбуючись про українську спільноту?
Де медичні маски? Де антисептики? Де спеціальне обладнання? Чому ніхто в уряді хоча б ще місяць тому не подбав про збільшення виробництва хоч чогось з того, що зараз неможливо купити в аптеці? І хто зараз запитає – чому не виконане жодне з рішень уряду в період, коли прем’єр Гончарук назвав себе відповідальним за боротьбу з коронавірусом, запевняючи, що все гаразд?
При всій повазі, я не розумію, як наш новий міністр охорони здоров’я буде провадити медичну реформу, оперувати, і одночасно дбати про зупинення пандемії в Україні.
Ми не можемо просити про відповідальність наших громадян, залишаючись безвідповідальними. Сподіваюсь, що колеги з монобільшості мене почують, як голос опозиції та здорового глузду.
Олена Кондратюк, заступниця голови Верховної Ради України, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.