Подолати прецедент Авакова
Шість років на посаді міністра внутрішніх справ. Другий президент, третій прем'єр. Нерозкриті злочини проти активістів, провалена реформа поліції, закриття справи по рюкзаках, загони охорони тощо.
І це на фоні високого рівня злочинності в країні, власної самовдоволеності, забезпеченого життя і зустрічі з Папою Римським, як епізод з роману Маріо П'юзо.
"Блискуче" реноме для міністра внутрішніх справ за шість років. Здається, цинічнішої особи з часів втікача-президента країна не знає.
Достатньо для звільнення. Але чомусь його все не стається.
Очевидно, що роки перебування на посаді органу, який координує Нацполіцію, прикордонну службу, Нацгвардію та міграційну службу, були використані недаремно для бронювання свого крісла.
Говорять, що саме компромати дозволяли першому керівнику ФБР Едгару Гуверу перебувати на посаді майже півстоліття. І хоч порівнювати розбудову одного з найпотужніших правоохоронних органів у світі з діяльністю Авакова недоречно, для ілюстрації того, як за рахунок компромату і шантажу можна довго залишатися на посаді, приклад яскравий.
Адже діяльність Авакова навіть не асоціюється з такими явищами як законність і подолання злочинності. Скоріше спроби її замінити, особливо в контексті юридично недолугого законопроєкту про злодіїв у законі. Що вказує не на цінність міністра для президента та уряду, а радше ризики для них від його звільнення.
Звісно, варто подякувати чиновникам, які дозволяють брати себе на гачок. Втрата відповідальності при можливості будувати країну зовсім не те, на що розраховує країна. А тим більше, надання можливості таким людям, як Аваков, зберігати посаду.
У такому разі виникає логічне питання про потребу запобіжних інструментів. Наприклад, щодо тривалості перебування особи на посаді міністра чи неможливості перепризначення після відбуття повної каденції попереднього парламенту. Бо, навіть якщо припинення повноважень перед новообраною Верховною Радою не уникнути, "ретельна підготовка" протягом 4-5 років може забезпечити квиток у новий склад Кабміну.
Наприклад, генеральний прокурор призначається на посаду – на 6 років, директор НАБУ – на 7, директор ДБР – на 5, і усі вони не можуть обіймати посаду два строки поспіль. Це є гарантією незалежності керівника, перешкоджання застою відомства та уникнення потреби збирати компромат для збереження за собою крісла.
Оскільки, попри гарантію незалежності міністра – звільнення лише парламентом – сьогодні міністр внутрішніх справ може збирати власні гарантії, які множитумуться з кожним днем.
І хоча тривалість очолювання міністерства може мати різні варіанти, цілком очевидно, що шість років за несприятливих умов – завеликий строк для міністра внутрішніх справ.
Читайте також:
Під Офісом президента вимагають звільнити Авакова
Спрут Авакова: Як "тимчасовий міністр" нарощує свій вплив у силовому блоці
Другий термін Авакова. Як міністр часів Порошенка став незамінним при Зеленському
Постійно тимчасовий. Як Аваков всидів у кріслі міністра при Зеленському
Справа сина Авакова. Усі подробиці і реакція в оточенні міністра та президента
Однак важливішим аспектом прецеденту Авакова, а точніше його передумовою є концентрація значного впливу.
Координовані міністром органи з правоохоронними функціями / формування (Нацгвардія – 60 000 особового складу, Нацполіція – 140 000, державна прикордонна служба – 53 000) – величезний ресурс для впливу.
Однак основу для закріплення впливу складає Нацполіція. Орган, який може розслідувати більшість злочинів за виключенням суб'єктів, підслідних ДБР. Водночас Нацполіція однаково має можливість проводити оперативно-розшукові заходи та розслідування, а відповідно збирати інформацію та матеріали на багатьох осіб у різних сферах.
У той же час можливість використання Нацполіції міністром у своїх цілях зумовлена залежністю її керівництва. Керівник поліції призначається та звільняється Кабміном лише за наявності пропозиції міністра. Заступники керівника поліції призначаються міністром, а керівники територіальних підрозділів – за погодженням міністра.
За таких умов про незалежність поліції говорити не випадає.
Керівник поліції станом на сьогодні достатньо залежний від міністра. Ця інституційна риса формування керівництва дозволяє Авакову використовувати Нацполіцію у власних цілях.
Ексочільник управління Одеської області Дмитро Головін, якого обвинувачено у збуті речових доказів, при якому мало не вбили декількох громадських діячів Одеси і який добре вписався в одеські владні кола – яскравий приклад гарного підбору "професійних і незалежних" кадрів.
З такими повноваженнями нескладно узурпувати вплив на поліцію.
На жаль, ця проблема не є локальною, бо впливає на інші важливі процеси в країні. Зокрема реформу СБУ.
Оскільки ліквідація функцій СБУ щодо боротьби з оргзлочинністю та корупцією, контррозвідки у сфері економіки та загалом слідства послаблюватиме статус СБУ. Натомість посилюватиме вплив поліції, а значить, міністра внутрішніх справ.
Проте, чи доречно блокувати реформу СБУ через те, що це посилюватиме Авакова? Це питання з логічною помилкою.
Рішенням у цій ситуації має бути не блокування реформи СБУ задля уникнення ситуації зі збільшенням впливу міністра внутрішніх справ, а звільнення Авакова для проведення реформи СБУ.
Впевнений, Аваков давно напрацював на звільнення і повинен залишити посаду міністра.
Однак з огляду на прецедент виникає суттєва потреба зменшити вплив посади міністра внутрішніх справ взагалі, і передусім на поліцію. І разом з цим вирішити питання щодо тривалості перебування особи на посаді міністра.
Віталій Цокур, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
