Як ДБР приховує інформацію про вбивства, катування та незаконну "прослушку"

Відомості про кримінальне провадження відносяться до так званої таємниці досудового розслідування (хоча в Кримінальному процесуальному кодексі немає такого визначення, воно є в законі України "Про доступ до публічної інформації") і надаються лише з дозволу слідчого або прокурора.  

Журналісти та представники громадських організацій часто роблять запит на отримання такої інформації. Та й профільні закони органів правопорядку, зокрема ДБР, передбачають інформування суспільства про хід кримінального провадження. 

Однак, на жаль, надають інформацію про кримінальні провадження наші доблесні органи нечасто.

Тож гостро стоїть питання у доступі до публічної інформації, а точніше – в утаємниченні ходу розслідувань.

Одними з ключових засад діяльності та організації роботи Державного бюро розслідувань є:

• відкритість та прозорість діяльності цього органу правопорядку для суспільства,
• а також демократичного цивільного контролю, підзвітності та підконтрольності  державним органам, що визначені законом. 

Здається, все досить просто. Інституційно відкритість та прозорість забезпечується тим, що ДБР через засоби масової інформації, на своєму офіційному веб-сайті та в інших формах, регулярно інформує суспільство про свою діяльність. А також оприлюднює на сайті інформацію про хід кримінальних проваджень. 

Дана інформація також повинна надаватись на запит в порядку закону України "Про доступ до публічної інформації".

Користуючись цим правом, ми підготували і подали три запити, в яких просимо надати інформації про хід резонансних кримінальних проваджень.

Запитання стосувались дуже загальних аспектів процесів (кількісні показники проведених слідчих дій, наприклад), які відбуваються в ДБР стосовно кількох проваджень. Зокрема тих, де фігурує експрезидент Петро Порошенко; відносно вбивства поліцейськими в Ірпінському відділі поліції чоловіка; а також щодо справи по незаконних діях співробітників СБУ. 

Позови підготовлені й надіслані до Окружного адмінсуду Києва. Суть – визнання протиправною відмову в наданні інформації та зобов'язанні її надати. 

Інформація про кількість проведених обшуків, експертиз, допитів дозволяє нам бодай поверхнево моніторити ефективність роботи будь-якого органу правопорядку. Адже у випадку відсутності змін в кількості проведених слідчих дій за цілий рік виникне резонне питання про такі причини. Тут або проводяться слідчі дії і згодом обвинувальний акт передається до суду, або провадження повинне закриватися.

Обов'язок інформувати суспільство про хід розслідування є цілком європейською практикою. 

До слова, в Рекомендаціях N R (2003) 13 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "щодо порядку надання інформації про розгляди у кримінальних справах через засоби масової інформації" зазначено, що в резонансних кримінальних справах судова влада і поліція повинні інформувати ЗМІ про свої дії, якщо це не порушує таємницю слідства, а також не перешкоджає розслідуванню та судовому розгляду.

У кримінальних справах, розгляд яких продовжується протягом тривалого терміну, така інформація повинна надаватися регулярно.

Що маємо в українських реаліях? В 9 випадках з 10 на наші запити не надавали інформації про хід кримінального провадження.

До інформації про хід кримінального провадження відноситься інформація про проведені слідчі дії, зокрема кількісні показники: кількість проведених обшуків, допитів, експертиз тощо. 

В доступі до цієї та іншої інформації (наприклад, про знайдені предмети вчинення злочину та результати проведення експертиз) може бути відмовлено тільки в разі проходження "трискладового тесту" розпорядником інформації. Адже інформація відноситься до таємниці досудового розслідування, яка визначена в законі України "Про доступ до публічної інформації". 

Статтею 222 КПК України передбачено, що така інформація надається лише з дозволу слідчого або прокурора. Але це виняток, а не загальне правило, під яке "кладуть" всю інформацію, здобуту в рамках досудового розслідування.

1. Верховний Суд зазначив (попри аргументи представника Генпрокуратури), що на порядок доступу до інформації про кримінальні провадження все ж розповсюджується дія закону "Про доступ до публічної інформації";
2. для надання обмеження в доступі до цієї інформації розпоряднику цієї інформації обов'язково потрібно проходити "трискладовий тест"; 
3. а також, і це найголовніше, Верховний Суд зазначив, що інформація з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань не використовується в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. 

Тобто, підтвердив те, що розпорядник інформації не пройшов і не міг пройти всі пункти "трискладового тесту" для відмови в наданні інформації з цього реєстру. Отже, доступ до вищевказаної інформації не може обмежуватись. 

Поряд з цим, Верховний Суд зазначив, що витяг з ЄДРДР не містить інформації, зібраної в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни чи інформації, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації. Тобто ця інформація не відноситься і до службової.

Таким чином, маючи законні підстави отримати інформацію про кількісні показники проведених слідчих дій, представники громадянського суспільства змушені звертатись до суду, щоби захистити своє порушене право на доступ до публічної інформації. 

Цілком можливо, що точку в даному спорі зможе поставити Верховний Суд або навіть Європейський суд з прав людини. 

Зрештою, ми не очікуємо швидкого розвитку подій по даному напрямку. Але захищати право "на доступ" будемо до останнього.

Віталій Гаделія, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.