Створення ОТГ в Україні: як місцеві феодали намагаються шантажувати владу
Децентралізаційна реформа на фініші, а лише 42% території нашої країни покрито ОТГ. Навіть не половина. Це за всі 5 років добровільного об'єднання.
Якщо додати ще кілька цифр, стає ще більше сумно: можемо нарахувати тільки 26 районів із 490-ти, територія яких повністю вкрита ОТГ. У 75-ти районах не утворено жодного ОТГ. Розумієте масштаби катастрофи?
Ми стрімкими темпами наближаємося до місцевих виборів і за таких умов їх проводити не просто не можна, це нереально.
Це буде не просто плутанина чи юридична колізія. Це з кожним днем породжуватиме щоразу більше й більше організаційних, процедурних, бюджетних і структурних проблем та невідповідностей у законах. І врешті ця снігова лавина знесе й розтрощить наше місцеве самоврядування, яке ми такими зусиллями всі ці роки намагалися реформувати. Читай – реанімувати до притомного стану.
Але зараз не про це. А про те, як штормить у місцях, де намагаються закінчити процес формування ОТГ.
"Недоукомлентування" дуже значне, мешканці сіл і містечок надто мало розуміються на тому, що відбувається, а додайте ще апетити місцевих "князьків" – і маємо штормове попередження помаранчевого рівня небезпеки. Це коли ще не цунамі, яке нас точно знесе, але вкрай небезпечно, якщо не вжити заходів. І цих заходів мають вжити посадовці облдержадміністрацій. Інакше – їх теж може віднести шквалистим вітром.
Про шторм на місцях
Люди завжди бояться змін, нового. Особливо того, про що мало що знають.
І тут згадується раніше популярний анекдот. "Не люблю Паваротті! – А ти його чув? – Ні, мені Петро наспівав". Точно так само зараз зі створенням об'єднаних територіальних громад.
Цей процес настільки обріс чутками та міфами, що люди не розуміють, що й до чого. І хто першим їм устиг "наспівати" щось про ОТГ – того й правда. А отже, громадами дуже легко маніпулювати. Що і роблять зараз місцеві зацікавлені ділки й князьки.
По-перше, місцеві чиновники не хочуть втрачати влади. Навіть якщо кажуть: "Та яка там влада в голови чи депутатів у селі?" Будьмо відверті, рішення, кому віддати землю під забудову чи в оренду, приймають саме вони.
По-друге, що менша громада, то легше з нею "домовитися". Із цього і користаються місцеві ділки. Ну, погодьтеся, легше знайти важелі впливу на сільського голову, ніж, наприклад, на мера обласного центру.
По-третє, на жаль, за всі роки людям занадто мало розповідали, навіщо створювати ОТГ, що це дає і чому це неминучий процес.
У підсумку це все й збурює й розганяє "хвилі" – громадські слухання в селах по третьому колу (поки не буде потрібного результату), пікети засідань робочих груп, перекриття доріг, безкінечне збирання підписів за одну чи другу позицію, розганяння "зради" в соцмережах – повірте, громади штормить знатно. Бажання застрибнути в останній вагон є в багатьох.
Що із цим робити? На жаль, часу на просвітництво в громадах уже просто нема. Пізно. Етап створення ОТГ на добровільних засадах минув – на це було аж цілих п'ять років. Ми втратили шанс. Тепер залишається тільки одне – своє слово має сказати держава.
Посадовці, які нині відповідають за створення ОТГ в областях, мусять взяти себе в руки і прийняти, скажу відверто, часто непопулярні, але далекоглядні рішення саме в інтересах держави. Не здатися під тиском перекритих трас, пікетів під ОДА чи мільйонів гнівних дописів у Фейсбуці.
Так, це непросто. Нікому не подобається не бути білим і пухнастим. Але зрештою, це їхня робота та їхня відповідальність.
Адже це все потім ляже на плечі держави – я про фінансовий бік. Іншими словами, держава муситиме утримувати, дофінансовувати ті громади, які будуть неспроможними. А таких уже є досить. За різними підрахунками, це близько третини створених громад! За даними міністерства, вони просто не можуть забезпечити повний комплекс послуг для якісного життя на своїй території.
А якщо ще й здатися під тиском громад, бо людям здається, що так буде краще, то економічно неспроможних громад буде ще більше.
Проте річ в іншому. Якщо ми розуміємо, хто буде неспроможний, але таки узаконюємо такі ОТГ, тоді виникає логічне запитання: навіщо було розпочинати всю цю реформу? Зміни заради змін?
Про міфи навколо ОТГ
На Львівщині міфи навколо створення ОТГ поширюються зі швидкістю світла. Очевидно, цьому дуже добре сприяє вже згадана непоінформованість людей. Ну і, звісно, особистий інтерес певних зацікавлених осіб.
Ці страхи є в принципі спільними для всіх ОТГ, які формуються навколо великих міст.
Міф перший: Великі міста поглинуть села, не залишиться навіть назви.
Насправді в разі створення ОТГ місто залишиться містом, а села теж не втратять свого статусу населеного пункту.
Так передбачає визначена законом "конструкція" об'єднання.
Ніхто нікого перейменовувати не буде. Селяни як мали пільги як мешканці сіл, так і матимуть. У селах, очевидно, будуть старости, які фактично стануть виконавчою владою на місцях. До того ж село делегуватиме своїх депутатів до спільної з містом ради.
Міф другий: Великим містам потрібна лише земля довколишніх сіл.
Нещодавно я взяв кадастрову карту і подивився на місто Львів і сусідні Сокільники та Зимну Воду.
Щоб ви розуміли, у названих селах є набагато більше розподілених земельних ділянок, ніж у Львові. Зокрема в тих межах, що є на кордоні. Нерозпайованої землі на околицях Львова вже фактично не залишилося.
Маєте паї й оформлені на них документи – ніхто вашого законного не забере.
Ще одне – а хтось із нинішніх сільрад часто питав у громади, кому віддавати, наприклад, землю в оренду?
Насправді теоретично жодне велике місто не зацікавлене будувати на околицях багатоповерхівки. Хоча б з причини транспортного сполучення. Ви уявляєте, яке це буде навантаження на міський транспорт та дороги? Простоювання в автомобільних заторах, "закорковані" в'їзди в місто – врешті стовідсотковий транспортний колапс.
Тому на околицях великих міст має бути індивідуальна забудова, мінімальна комерція і рекреація. Зрештою, наразі законодавство теж на боці селян – обмежує забудову в селах на рівні 4 поверхів.
Про те, що села перетворять на суцільний цвинтар чи смітник, навіть не хочу коментувати. Одне слово, у страху очі великі.
Шанс для великих міст
В Україні створено тільки 44 ОТГ з адміністративними центрами в містах обласного значення. Кіровоградська, Луганська і Львівська області – три області, де жодного ОТГ з адмінцентром у містах обласного значення.
Як так сталося і чому щось пішло не так? Чому минула влада "викинула" великі міста з цього процесу? Уже нема в кого запитати. Але тепер це не просто сумно, несправедливо, нелогічно тощо. Це якось безглуздо. Це як плисти проти вітру на вітрильному човні.
Не треба бути великим урбаністом, щоб знати: розвиток – за містами.
Навіть більше, у сучасному світі вже йдеться про конкуренцію не між країнами, а власне між містами. Великими містами. Містами-агломераціями або містами-метрополіями. Чи є такі в Україні? За фактом, є, а за законом – нема. Київ, Харків, Львів… Загалом експерти налічують близько двох десятків.
Щодо Львова це доводять хоча б дослідження маятникової міграції. Фахівці порахували: щодня до обласного центру приїжджають і їдуть з нього 180 тисяч людей! Половина з них – мешканці, які проживають в 15-кілометровій зоні навколо Львова. У середньому це понад 76 тисяч мешканців щодня.
Очевидно, хтось доїжджає на роботу, хтось на навчання, інші – лікуватися тощо. Тобто відбувається постійна маятникова міграція.
Упевнений, схожа ж ситуація й навколо інших великих міст. Створенням, зокрема, Львівської ОТГ цю реальність тепер треба просто визнати.
Конфігурація ОТГ – наразі єдиний законний спосіб, в який держава може забезпечити своїм великим містам надію на перспективу розвитку, можливість конкурувати у світі, нагоду стати глобальними гравцями на міжнародній арені.
Але треба усвідомити – зміни так чи інакше будуть. Бо ОТГ будуть створені. У держави просто немає іншого виходу.
Питання лише в тому, в якій конфігурації будуть новостворені громади. І на чию сторону стануть відповідальні за цей процес чиновники – дезорієнтованих людей і режисерів "ображених" пікетів чи економічної доцільності та здорового глузду? Сподіваюсь, таки на бік останніх.
Любомир Зубач, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
