Як "реформована" прокуратура з суддями зливає резонансні справи: свіжий приклад незаконних забудов Ірпеня
Англійське право пообіцяв закордонним інвесторам у Давосі Володимир Зеленський, а українцям лишається суддівське та прокурорське свавілля.
Від осені 2019 року в Україні триває реформа прокуратури. Проте замість очікуваної прозорості, чесності та професійного підходу у конкретних справах "на місцях" ми отримали ітерацію цього органу, яка не відрізняється від попередньої.
Приклад найбільших будівельних афер Ірпеня демонструє нездорові тенденції. Щойно справа "з регіону" потрапляє в Київ – зі злочинної схеми вона перетворюється на business as usual.
"Узаконити" забудову заплави річки Ірпінь
Ірпінь – це передмістя Києва, де зараз будується найбільше житла. Ірпенем фактично керують забудовники, і вони не зупиняються ні перед чим у намаганні забудувати кожен клапоть вільної землі.
Понад рік тому в Ірпені зі скандалом ухвалили зміни до Генерального плану, який легалізує старі та дає зелене світло новим забудовам.
Одна з "родзинок" поспішної колотнечі на сесії за участю тітушок – незаконне виділення величезних земельних ділянок на заплаві річки Ірпінь під житлову забудову на 72 багатоквартирні будинки в інтересах бізнес-партнерів колишнього мера міста Володимира Карплюка.
Чому заплаву не можна забудовувати, неодноразово говорили і експерти, і юристи, і ЗМІ.
Ділянки знаходяться за межами населеного пункту (рішення повинна ухвалювати не міська, а обласна рада), і це особливо цінні сільськогосподарські землі (міська рада не мала права міняти цільове призначення під забудову).
Крім того, тут знаходиться меліоративна система, списання якої потребує згоди Верховної Ради. А її фізичне руйнування призведе до порушення водного балансу не лише заплави, але й околиць – не виключено, що підтоплення може сягнути аж до будинків на крайніх вулицях Києва.
Протягом останнього року громада більш-менш успішно боролась проти незаконної забудови заплави. У вересні 2019 року місцева прокуратура навіть відкрила кримінальне провадження за номером 420191112400000604 за ч. 1 ст. 364 КК (зловживання владою або службовим становищем) щодо посадовців Ірпінської міської ради, які умисно сприяли виділенню земель на заплаві оточенню Карплюка та ще й без дозвільних документів.
Ірпінський міський суд за позовом прокуратури арештував ділянки під незаконною забудовою, законність цього рішення підтвердилась в апеляційній інстанції. У задоволенні заяви про скасування арешту відмовлено.
А ось далі починає коїтися дещо дивне.
Перед самим новим роком перший заступник генерального прокурора Віталій Касько змінює підслідність справи. Офіс генпрокурора може робити це з будь-якою справою, в будь-якому куточку України, на будь-якій стадії досудового розгляду.
Справу передають для здійснення досудового розслідування до Головного слідчого управління Нацполіції. Процесуальне керівництво здійснюється прокурорами Офісу генпрокурора. Тобто "з району" справу піднімають одразу на національний рівень.
Для чого це зроблено, стає зрозуміло вже 16 січня. "Національний" статус передбачає розгляд справи не в районному суді, а в Києві. І уже суддя Печерського районного суду міста Києва Бортницька В.В. у цій справі (№ 757/125/20) скасовує арешт, який був накладений раніше в Ірпені та пройшов апеляційну інстанцію. Це означає, що ділянку можна забудовувати, незважаючи на приписи ДАБІ, яка також визнала це будівництво незаконним.
Подальшу долю цього кримінального провадження можна спрогнозувати: його, вочевидь, хочуть просто "злити".
Замість військкомату – багатоповерхівки?
За такою ж схемою – "з району в центр" – в Ірпені уже "прокотили" справу іншої скандальної забудови – земельної ділянки під колишнім військкоматом.
Фабула така. Восени 2018 року в місті знесли військкомат, військових просто викинули з будівлі. Звичайно ж, аби побудувати на його місці чергову висотку. І звісно ж, забудовником з оточення Володимира Карплюка. Щоправда, формально землю виділили студенту-кальяннику, який дуже швидко став міським мемом.
Згодом виявилось, що знесення було незаконним: приміщення і ділянка не належали місту, бо були державною власністю. Будівля перебувала на балансі Державної судової адміністрації, раніше там був суд. Після того, як його замінив військкомат, власник об'єкту не змінився.
Уже в січні 2019 року поліція Ірпеня порушила кримінальне провадження № 42019111200000042 за тією ж частиною 1 статті 364 ККУ (зловживання владою або службовим становищем) щодо посадовців, які сприяли незаконному знесенню військкомату. Ірпінський суд ділянку арештував, в апеляції рішення було підтверджено.
Проте уже восени 2019-го керівництво прокуратури Київської області (імовірно, особисто прокурор області Максим Киричук) змінило підслідність справи і перевело її на рівень області у відання обласної Нацполіції. Формально – для активізації розслідування. Фактично – для "злиття" і забуття.
Як наслідок нібито бездіяльності правоохоронців, у Шевченківському суді Києва, суддя Сидоров Є.В. (справа № 761/41331/19, ухвала від 13.11.2019) у найкоротший термін накладений арешт скасував.
Наступний крок – розділення ділянки навпіл. Тепер це взагалі два абсолютно нових об'єкти з новими кадастровими номерами. Тобто арештованої раніше ділянки, яка фігурувала як доказ у кримінальному провадженні, просто не існує.
Нові ділянки від студента-кальянника продають новому власнику. І ось уже на сесію Ірпінської міської ради 30 січня виноситься питання про затвердження йому проєкту землеустрою цих ділянок, а також зміну цільового призначення на "будівництво багатоквартирного житлового будинку".
Навіть коли під тиском громадськості справу про незаконність знесення військкомату повернули на розгляд до Ірпеня, в новому, розділеному вигляді, слідчий суддя Саранюк не побачила причин накладати на ділянки повторний арешт, як на речовий доказ.
На думку суду, оскільки ділянки вже встигли перепродати "порядному" власнику, а він, в свою чергу, не фігурує в кримінальних провадженнях, то й арештовувати наділи не можна.
Того факту, що в центрі міста зноситься військкомат, а державна земля з кричущими порушеннями законодавства передається під багатоквартирну забудову, суддя воліла не помічати.
Ці два приклади демонструють, як, навіть маючи неспростовні докази свавілля та корумпованості влади на місцях, політичну волю місцевих правоохоронних органів і принципову позицію судів, громада мало що може вдіяти з "несподіваними" проявами лояльності до злочинців з боку влади на центральному рівні.
Це ще раз підтверджує, що без реальної, а не удаваної, реформи судів та прокуратури, говорити про подальший нормальний розвиток не лише економіки, але й громадянського суспільства в Україні не доводиться.
Олексій Зіневич, спеціально для УП
Всі ілюстрації надані автором
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
