Лебідь, Щука і Рак судової реформи президента Зеленського
Вже впевнено прямує до зрілості строк повноважень другого від часів Революції Гідності президента України, а запит на справедливе судочинство залишається не задоволеним – рівень довіри до суду українців залишається на рівні найгірших показників на планеті.
Справедливе судочинство – це не тільки чинник, який впливає на інвестиційну привабливість країни, а відтак і заможність кожного з нас. Це і те, що визначає наше щоденне буття, безпосередньо впливає на наше самопочуття і самовідчуття кожної хвилини.
Адже від нашої віри у здатність власної держави нас захистити залежить те, яким чином ми будуємо стосунки з впливовішими і заможнішими співгромадянами, колегами, сусідами і навіть членами родини.
Довіра до суду буквально означає те, що людина вірить і достеменно знає, що у випадку потрапляння у правовий конфлікт суд стане на захист порушених прав, а не заможнішої чи більш впливової сторони спору.
Найголовніше, що відрізняє європейців від нас – це відчуття рівності людей між собою, і впевненість у захищеності, на чому будується любов до держави, повага і патріотизм.
Що варто зробити в Україні щоб відновити, чи то пак вселити в людей довіру до суду, а відповідно, і відчуття рівності між собою і поваги до власної держави?
Лише дві речі, які покращать якість правосуддя і його доступність:
- Ефективні кадрові і дисциплінарні процедури мають очистити суддівський корпус від осіб, які знищили авторитет правосуддя.
- Професія судді має стати доступною для фахівців, які не тільки відповідають кваліфікаційним вимогам до судді, але й мають стимул працювати чесно та непідкупно, дбаючи про свою власну професійну репутацію та авторитет правосуддя в цілому як суспільну цінність, на якій побудована держава.
Простіше – звільнити поганих, та залишити і добрати гарних суддів.
За це в країні відповідають два органи – Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), і Вища рада правосуддя (ВРП).
Якщо люди, що сидять у цих органах, піклуються про збереження корупції в судах, і протидіють змінам – корупція залишається, і ніяких змін не відбувається. Люди і далі почуваються безправними і не вірять у здатність держави їх захистити. Відповідно, не хочуть її захищати самі, а багато хто мандрує у пошуках кращої долі до інших держав.
Саме цей процес ми і спостерігаємо останні роки. Саме він призвів до втрати довіри і програшу на виборах президента Порошенка і перемоги Зеленського, який обіцяв все виправити.
Що робити, як діяти, ще кандидат у президенти Володимир Зеленський знав і розумів чудово, про що давав передвиборчі обіцянки. Зокрема він підтримав Порядок денний встановлення справедливості, запропонований низкою провідних громадських організацій.
Щоб виконати ці обіцянки, потрібно мати команду рішучих людей. Ця команда в активній співпраці з представниками громадськості та міжнародними партнерами має зробити шалений обсяг роботи в стислий термін.
Натомість, до судової реформи залучено збірну солянку різнополярних сил – від прокорупційних до антикорупційних, співпраця яких так само неможлива, як і змішування олії з водою.
Від цього процес аж ніяк не рухається, і віз судової реформи застряг у корупційному болоті, та продовжує впевнено потопати.
Рак, або корупціонер, намагається тягнути його глибше в болото. Лебідь, або антикорупціонер, тягне його у повітря, щоб злетів. А Щука, або пристосуванець, то туди, то сюди, намагаючись знайти своє місце десь посередині у чистій воді.
Чи зайве казати, що вся ця "бурхлива" діяльність веде в нікуди й лише сприяє швидшому потопанню воза у корупційній багнюці?
Принаймні так виглядають процеси, що почалися з формування Комісії з питань правової реформи при президенті, і пертурбації з виконанням президентського законопроєкту 1008, покликаного перезавантажити ВККС і ВРП.
Розігнано Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, що можна розглядати як позитив, але одночасно зупинені всі кадрові процедури з добору нових суддів. Це призводить до того, що суддів в Україні стає все менше – як поганих, так і хороших, а натомість, країна має шалений дефіцит саме хороших.
Побудувати нову ВККС нам запропонували схрестивши Лебедя і Рака – сформувавши конкурсну комісію наполовину з делегатів консервативної Ради суддів і прогресивних представників міжнародних організацій, що підтримують антикорупційні реформи.
Чи продуктивний будь-який процес, якщо половина його учасників тягнуть в один бік, а друга половина – в інший, у той час, як для того, щоб віз витягнути, потрібно всім разом тягнути в один?
Надання блокуючого пакету (або допускання до гальм) прокорупційним силам призводить фактично до їхньої перемоги – гальмування процесу дозволяє залишати все, як є, одразу і без зайвих зусиль.
Зараз ми бачимо, що не тільки конкурс до нової ВККС, але й сам процес формування конкурсної комісії, яка мала б складатися з цих різнополярних сил заблоковано.
Механізм оновлення самої ж ВРП також заблокований – адже він передбачає активну участь у ньому членів самої ВРП, через етичну комісію, яка має складатися з членів ВРП та представників міжнародних організацій.
Вища рада правосуддя не визнає право участі міжнародних експертів, оскаржуючи у всі можливі способи їхню участь, і через депутатів-однодумців ініціює законопроєкти щоб це зупинити.
"Очищення" ВРП руками самої ж ВРП за цих умов виглядає як спроба примусити самурая до харакірі. З тією різницею, що ВРП у нас поводиться далеко не як самурай – вхопило ножа, який їй дали для ритуального самогубства, і відмахується ним, волаючи про допомогу до прибічників.
Таким чином стало очевидно, що законопроєкт 1008 не спрацював так, як на це сподівалися його автори.
І тепер саме час підводити проміжний підсумок, робити висновки і визначатися, у який бік тягнути віз судової реформи – щоб злетіла чи поховати у корупційному болоті.
І далі намагатися запрягти в одну упряжку корупціонера й антикорупціонера – вже не вихід. Це все одно, що намагатися одночасно бути в сучасних умовах і російським, і українським націоналістом.
Бо вже час визначитися хто ми, з ким ми, і куди зрештою рухаємося у важливому питанні побудови в Україні справедливого суспільства.
Люди хочуть поважати, любити і захищати Державу, і щоб вона також відповідала їм любов'ю і захистом. Справедливим судовим захистом, а не правом сили чи грошей.
Отже, чекаємо наступного ходу від президента, який має зрушити процес з мертвої точки.
Сподіваємося найближчим часом побачити законопроєкт, який розблокує судову реформу.
Тарас Шепель, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
