Коли до українців повернеться успіх? або Газові перемовини з Росією як шанс сформувати психологію перемоги
Справді, стан успішності для українців не дуже характерний. Так склалося історично. Хтось добре помітив, що переважна більшість народних пісень нашого народу розпочинаються з "ой". Очевидно, народна творчість просто точно зафіксувала рефлексію українського соціуму.
А зараз ми войовничо кричимо "Слава Україні!". Мабуть, якійсь уявній, вигаданій і омріяній, але не тій рабській, покірній і безталанній, яку здебільшого знаємо. І навіть не нинішній, бо досі немає, якщо чесно, особливо чим пишатися. І тим більше славити. Крім реанімованого останніми роками вміння бунтувати, яке від напіванархічних сплесків надто поволі переходить в осмислений напрямок дій.
І все ж революції принесли геть не багато перемог. Спочатку країна, що пройшла горнило революційного очищення, несподівано довірила кермо олігарху. З усіма відомими наслідками.
А згодом, негайно помудрішавши (?) вкотре здивувала світ, обравши президентом молодого чоловіка без добрих знань, певної професії, цінностей, ідеології. Одним словом – пересмішника. Який, правду кажучи, уявлення зеленого не мав, в якій країні живе, яка її історія, культура, її дух.
Так, це багатьох злякало. І перелякалися з такого розвитку подій саме інтелектуали. І їх можна було абсолютно зрозуміти, бо з геть новими людьми втрачалася тяглість і логіка історичного процесу, який, хоч і дуже поволі, та все ж рухав країну вперед. Принаймні, не давав їй повернутися назад.
Тому багато розумних людей готові були поставити на морально скомпрометовану команду колишнього президента Порошенка, від якої можна було б принаймні очікувати хай невеликої, але еволюції.
Але народ у масі своїй не погодився з вибором своєї еліти. І обрав досить ризикований шлях розвитку, закликавши до керма держави неофітів. Президентом став і не артист, і не комік, і не сатирик. Так, телевізійно-базарний пересмішник, улюбленець нового середнього класу й люмпен-пролетаріату.
Як не дивно, але в цьому виявився сенс. Може, прЗЕдент зі своєю командою веселих хлопців і не зможуть побудувати щось якісно нове й модерне. Але цього від нього ніхто й не чекає. Крім його сталої аудиторії, котра вперто продовжує очікувати дива. Може, дива й не дочекається, але прогрес у становленні й діях молодого президента Зеленського очевидний.
За останні два квартали ВВП країни несподівано для всіх почав зростати більше 4%. Інфляція сповільнилася до 6,5%. Національна валютна виявляє дивовижне зміцнення. МВФ пообіцяв найближчим часом черговий транш, що однозначно стимулюватиме інвесторів. Кабінет міністрів і Верховна Рада демонструють прихильність до реформ і врешті взялися за структурні зміни в земельному законодавстві, що, по ідеї, має надати поштовх вітчизняній економіці.
Саме тому цей процес отримує такий шалений спротив. Навіть частини тих людей, котрі працюють на цій землі і вже якось призвичаїлися до старих порядків. Звичайно, отримувати аграріям позики у 3-5% дуже привабливо. Але при цьому доведеться ставати легальними підприємцями, платити податки…
Все йде до того, що не менш гучна перемога очікує країну на досі чужому й ворожому для нас полі сусідньої Росії. Мова йде про нову угоду щодо транзиту газу. Всього лише транзиту. І всього лиш про $3 млрд щорічного прибутку для України. Суттєва цифра, але для нашої країни зовсім не доленосна. В принципі, як стверджують експерти-економісти, можемо й обійтися. Хоч доведеться й сутужно.
Отже, газ як головна зброя й інструмент примусу до дружби наших сусідів, котрі з її допомогою спочатку намагалися нас спокусити, потім залякати, а згодом і холодом заморити.
Але в цю газову війну на полі України включився ледь не весь цивілізований світ. Від США – до Європи. І протистояння з Росією дуже жорстоке, бо це остання козирна карта сусідів у відновленні колишньої імперської величі. Від результатів цього протистояння залежатиме насамперед майбутнє України.
Читайте також:
За крок до контракту: чим закінчилися газові перемовини Росії та України і де був Коболєв
Домовленості про транзит газу: чи збережені інтереси України
І ось тепер всемогутні лідери імперії мають здатися на користь своєї вчорашньої колонії. І прийняти умови переможця. І на очах усього світу. Такої поразки і такої ганьби зарозумілі кремлівські правителі вже давно не отримували.
Тобто в українців з'явився стовідсотковий шанс на перемогу. І це не просто перемога на торговому фронті щодо транзиту чи поставок газу. Це – отримання суб'єктності, здолання почуття ущербності, вторинності, провінційності. Це остаточний розстріл "молодшого брата", котрий сам погодився колись на цю роль, але нині прагне до реінкарнації.
І чим раніше здасться Росія на умови України, тим для неї буде легшою поразка. Бо якщо вона виведе ситуацію на рівень світового конфлікту, позбавивши Європу серед зими опалення, то втратить ринки і залишки довіри, і великі кошти. Дуже великі кошти.
Чесно кажучи, марно сподіватися на здоровий глузд кремлівських лідерів, звиклих до покірності своїх сусідів. Але цього разу перемога буде на стороні України. Принаймні, буде дуже дивно, якщо ми її втратимо.
Хоч дещо вже для цього робимо, поводячи себе дуже боязко в інформаційному полі перед остаточним підписанням угоди. Самі того, очевидно, не бажаючи, наші перемовники випромінюють невпевненість, купу сумнівів у партнерах, котрі ось-ось мають їх обдурити і не підписати угоду.
Складається враження, що ця угода більше потрібна українцям і вони згодні на будь-які компроміси для її укладення. Хоч все якраз навпаки.
Так, не підпишуть – для нас буде не дуже добре. Але для росіян – катастрофа! Україна зиму переживе й на тому, що нині маємо у сховищах. А от що робитиме Кремль із тим газом, котрий уже видобутий? Розтоплюватиме сніг у Сибіру? А потім платитиме страшні штрафні санкції Європі?
Не погоджуватимуться на наші нинішні умови – хай шукають кращі. Через 2-3 місяці повернуться, але ми запропонуємо вже вдвічі більші тарифи на прокачку газу і суттєво менші ціни на поставку газу в Україну. І об'єднаємо це в єдиний пакет. І вони змушені будуть погодитися. У них іншого виходу немає.
Може, трохи спрощую проблему. Очевидно, все складніше.
Але, аналізуючи інформаційний простір Росії, бажання і вміння їхніх чиновників часом поразки доносити до свого народу як безумовні перемоги, переконуєшся, що це не просто угода. Це – впевненість у власних силах, що трансформується у певний психологічний стан нації. І цим не можна легковажити. Інакше не сформуємо психологію перемоги. А отже, й успішності. І залишатимемося вічними невдахами.
За довгу історію українці чимало разів були за крок до перемоги, але в останню хвилину завжди щось ставало на заваді. Хмельницькому, Виговському, Мазепі, Петлюрі, Винниченку, Кравчуку, Кучмі, Ющенку, Порошенку.
Може, неофіт Зеленський зможе грюкнути кулаком по столу?
Віктор Мороз, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
