Обережно, референдум! Коли важливо, хто і як формулює запитання
Як соціологу мені подобається ідея враховувати громадську думку при прийнятті рішень, в тому числі і проводячи референдуми.
Але при цьому є дві обставини, які необхідно взяти до уваги:
- У жодному законі України про референдуми, які досі приймалися парламентом, не було ні слова про те, хто і як формулює запитання для референдуму. Без включення цього пункту до закону проводити референдум немає сенсу.
Той, хто формулює запитання, завжди може його сформулювати так, щоб отримати будь-який бажаний результат. Це буде не з'ясування думки народу, а легітимізація заздалегідь прийнятого рішення.
- Не всі питання має сенс виносити на референдум. Наприклад, у багатьох країнах Європи більшість за смертну кару, але на референдум це не виноситься. Не було сенсу також радитися з народом про двопалатний парламент (це було питання "кучмівського" референдуму), якщо навіть експерти не могли сказати, що краще для України – однопалатний або двопалатний парламент.
Далі я збираюся навести аргументи, що підтверджують першу тезу (спочатку хотів писати і про другу, але потім вирішив не відволікати увагу: одна теза має більше шансів дійти до вух законодавців, ніж дві).
Якщо читач і так згоден з першою тезою, то може заощадити багато часу і не читати подальший текст.
Отже, закон про референдум.
Я вже кілька разів писав про це, але ситуація не змінюється, тому доводиться повторюватися.
Читайте також:
Останній закон про референдум, прийнятий у 2012 році, докладно роз'яснює, хто має право ініціювати референдум, як сформувати виборчі комісії, як підраховувати результати і так само, як і попередній закон 1991 року, не містить ні слова про те, хто формулює запитання, які виносяться на референдум, і якою є процедура затвердження цих запитань (Конституційний суд України скасував закон 2012 року, і зараз готується новий закон).
Тим часом, формулювання запитання може вплинути на результати опитування.
Наприклад, у жовтні 2019 року у відповідь на запитання "Якби всеукраїнський референдум про продаж землі сільськогосподарського призначення проходив у найближчу неділю, як би Ви проголосували?"
- 55% українців відповіли, що проголосували би проти продажу землі,
- 21% – за продаж,
- 12% не брали би участь у такому референдумі,
- 12% – не визначилися зі своєю думкою.
У той же час в іншому дослідженні ми запитували "На Вашу думку, повинен чи ні громадянин України, який володіє землею / земельним паєм, мати право вільно розпоряджатися нею, в тому числі мати право продати?" Тут вже навпаки:
- 66% вважають, що власник має право продавати землю,
- і тільки 17% – проти.
Звичайно, запитання не повністю еквівалентні, бо власниками є не тільки громадяни. Але якщо на референдум винести перше запитання, то результати референдуму будуть свідчити, що більшість проти продажу землі, а якщо винести друге запитання, то більшість – за продаж землі.
Студентів-соціологів вчать складати анкети та формулювати запитання таким чином, щоб запитання виявляло думку респондента, а не підштовхувало його до тієї чи іншої відповіді.
Є безліч чинників, які впливають на результати опитування, і які повинен врахувати той, хто формулює запитання.
Серед найбільш типових помилок формулювання запитань зазвичай виділяють:
- тенденційність формулювання;
- незбалансованість шкал;
- неповноту варіантів відповіді;
- наявність двох запитань в одному;
- використання подвійного заперечення;
- невірний порядок запитань або альтернатив в запитанні, який "нав'язує" ту чи іншу відповідь тощо.
І всі ці фактори і помилки можуть вплинути на результати референдуму, а можуть бути і свідомо використані для маніпулювання результатами референдуму.
У всякому разі, у попередніх референдумах, проведених в Україні, були запитання, складені з порушенням багатьох правил формулювання запитань, і я не знаю, чи це було зроблено свідомо або через незнання.
Наведу цитату зі своєї попередньої статті.
Нижче текст першого запитання "Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою 16 квітня 2000 року". До речі, автор не зміг виявити опису процедури, відповідно до якої народ – ініціатор референдуму – формулював ці запитання, і тому можна уявити собі щось на кшталт колективної творчості типу "листа запорожців турецькому султану":
Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення статті 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту:
"Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом міністрів України Державного бюджету України", яка б встановлювала додаткові підстави для розпуску президентом Верховної Ради України, і відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами: "та в інших випадках, передбачених Конституцією України".
Читач, звичайно, добре пам'ятає пункт 8 частини першої статті 106 і розуміє, чому цей пункт на референдумі підтримало майже 85%, але є ж люди не настільки освічені.
Я, наприклад, чесно зізнаюся, його зовсім не пам'ятаю. Більше того, до кінця запитання я навіть забув, про що мене запитували на початку, і навряд чи міг би повторити його хоча б приблизно.
Ще один приклад. 17 березня 1991 року на референдум було винесено запитання: "Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою будуть гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?".
Багато з тих, хто відповів "так", зробили це, щоб не відчувати себе людьми, які виступають проти гарантій прав і свобод для людей будь-якої національності. Може бути, тому "так" сказали 70%, а ні – лише 28%.
А вже 1 грудня 1991 року пройшов референдум з протилежними результатами: у відповідь на запитання "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?" відповіли позитивно 90,3% тих, хто голосував (правда, різниця в результатах може бути пов'язана також і з подіями, які відбулися за 8 місяців, що минули після першого референдуму).
Читайте також:
Володимир Паніотто: Вибори, закон про мову і томос в один рік можуть дуже розхитати суспільство
Я можу навести сотні прикладів некоректних формулювань запитань, ми постійно отримуємо їх від клієнтів, редагуємо їхні анкети і пояснюємо, чому не можемо включити їх у первісному формулюванні.
Зауважу, що у багатьох соціологічних компаній є і достатній рівень професіоналізму, і моральні та матеріальні стимули для коректного формулювання запитань. І в Українській соціологічній асоціації, і в міжнародних асоціаціях є комітети з етики, які стежать за цим.
Наприклад, якщо хтось поскаржиться на організацію-члена Європейської асоціації дослідників громадської думки (ЕСОМАР), і при перевірці з'ясується, що були використані некоректні запитання, то організацію виключать з Директорії, яка використовується при проведенні тендерів. А це може бути більше половини замовлень компанії, не кажучи вже про моральні втрати. А які механізми існують у законі про референдум?
Загалом, навіть ризикуючи вважатися занудою, повторю:
Закон про референдум повинен містити статтю, яка пояснює, хто і як формулює запитання!
Це може бути створення групи експертів-соціологів, експертиза Інституту соціології Національної Академії наук України, Соціологічної асоціації України і тому подібне, але без такої статті проведення референдуму не має сенсу, це буде не нарада з народом, а псевдодемократичний спосіб його обману.
Володимир Паніотто, гендиректор КМІС, професор НаУКМА, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
