Операція "Перезавантаження": як новим правоохоронним органам повернути довіру суспільства
У попередні роки в Україні було створено цілий ряд спеціальних і правоохоронних органів, появу яких асоціювали з початком масштабної і системної боротьби з корупцією на всіх рівнях.
Лексикон українців збагатився новими абревіатурами – САП, НАЗК, ДБР, НАБУ. Але очікуваного результату їхня робота так і не принесла, тому довіра до них почала падати, а в суспільстві все частіше можна почути скепсис і нарікання.
Чому так трапилося і що з цим робити тепер? Давайте спробуємо розібратися.
ВИПРАВИТИ ЧУЖІ ПОМИЛКИ
Попередня влада скільки могла – стільки відтягувала створення Антикорупційного суду, Національного антикорупційного бюро, повноцінного запуску роботи Державного бюро розслідувань, а громадянське суспільство гучно вело війну за незалежність цих інституцій.
Мало хто вірив, що клептократичні еліти здатні самі собі наступити на горло і створити в Україні антикорупційну інфраструктуру, яку не зможуть контролювати.
У підсумку нові правоохоронні органи таки з’явилися. Але не від великого бажання боротися з корупцією, а через системний тиск із Заходу.
Через це ще на етапі проектування в новостворені органи було закладено передумови для інституційних криз, через які вони не зможуть ефективно працювати. Для прикладу, НАБУ так і не змогло отримати право займатися "прослушкою", яке має СБУ і Національна поліція. Члени НАЗК так і не змогли розібратися хто з них головніший, тому швидко розсварилися між собою і фактично паралізували роботу Агентства.
Вищий Антикорупційний суд планували заблокувати великою кількістю справ про корупцію сільських голів і лінійних службовців, щоб судді не мали часу на повноцінний розгляд справ ТОПкорупціонерів.
Державне бюро розслідувань, як орган, на який покладається функція слідства, в законі взагалі назвали "центральним органом виконавчої влади". Тобто, прирівняли його до Міністерства фінансів, чи Державного агентства з питань кіно, а не до СБУ, чи поліції, які мають статус державного правоохоронного органу.
Тому одним із наших перших завдань у Верховній Раді було виправити помилки попередньої влади і прийняти закони, які допоможуть новим органам стати по-справжньому незалежними та ефективними.
Ми звільнили Вищий антикорупційний суд від зайвих справ, надали НАБУ повноваження на "прослушку" корупціонерів. Прийняли закон, який дозволить перезавантажити НАЗК.
А 3 грудня ми проголосували за пакет серйозних змін до закону "Про Державне бюро розслідувань". Ми надаємо ДБР більше самостійності. Новий голова Бюро буде сам визначати яким повинен бути штат, структура, де створювати регіональні підрозділи, а де – ні.
А старий голова і його заступники – звільнені. А що стосується оприлюднених в інтернеті записів розмов, то з цього приводу мною було направлено відповідні звернення з вимогою встановити усі обставини і прийняти рішення про заходи реагування. Поки що не встановлено – це цілісний матеріал, чи компіляція. Але потрібно розбиратися.
ЩО РОБИТИ ДАЛІ
Якщо вийти на вулицю і випадковим чином опитати 10 людей, навряд хоча би половина зможе відповісти, чим відрізняється САП, НАБУ, ДБР і НАЗК. Органів створено настільки багато, що в останні роки вони навіть умудрялися порушувати справи одні проти одних.
Зараз Верховною Радою закладено передумови для їх ефективної роботи і, на мою думку, найбільш об’єктивним показником, за яким можна буде оцінити їхні зусилля – будуть гроші, відібрані у корупціонерів і повернуті до бюджету. Це те, чого від антикорупційних органів очікує суспільство. В іншому випадку, дискусія про необхідність переформатування усієї антикорупційної інфраструктури з’явиться на порядку денному сама собою.
Особисто я, як юрист, і це моя власна думка, являюся прихильником американської системи, де є сильний генеральний прокурор, який одночасно очолює і Міністерство юстиції. Це означає, що з однієї людини можна спитати і за притягнення до відповідальності і за виконання рішення. Тоді ніхто не показує один на одного пальцем, а народ чітко розуміє, хто все ж таки повинен карати злочинців.
Тим не менше, боротися з корупцією потрібно сьогодні й зараз за тією моделлю, яка уже діє. Завдяки прийнятим законам, антикорупційні органи більше не є інституційними незграбами і тепер можуть працювати на результат. Тим більше – влада їм у цьому не лише не заважає, а й допомагає. Адже більше ніхто ні на Банковій, ні на Грушевського не вимагає носити гроші на верх. Тому в країні більше немає тих, кого не можна чіпати.
Ми як депутати, в рамках парламентського контролю будемо здійснювати нагляд за діяльністю правоохоронних органів і стимулювати їх працювати ефективно. Це наше завдання і наша відповідальність перед виборцями.
А кожен громадянин, завдяки прийнятому закону про викривачів, може не лише допомогти в боротьбі з корупцією, а заробляти 10% з викритої корупційної оборудки.
Ми маємо діяти спільно, бо корупція – це мережеве явище. Як партизанський рух. Корупціонери маскуються, перефарбовуються, постійно змінюють тактику, намагаються пристосуватися до змін. І ми теж не повинні стояти на місці і завжди бути на крок попереду за них.
Олександр Качура, заступник голови Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, для УП
