Реєстр публічних діячів: легалізувати чи ліквідувати?

В Україні вже чотири роки діє Реєстр публічних діячів. На основі його інформації українські та міжнародні фінансові структури можуть заблокувати наявні чи відмовити у відкритті нових рахунків "ризикованим" особам, якщо ті не пройдуть додаткової поглибленої перевірки. Наприклад, не доведуть походження коштів чи безризиковість планованих операцій. 

Попри таку впливовість, ця база даних є неофіційною, а подекуди навіть порушує Конституцію. Тож законність її існування в сьогоднішньому вигляді – досить спірна. 

Відповідно до інформації на сайті, український Реєстр РЕРів (politically exposed persons – політично ангажованих осіб / публічних діячів) – це неофіційна база даних, куди громадська організація "Центр протидії корупції" в рамках своєї статутної діяльності вносить відомості про тих, хто, на їхню думку, підпадає під критерії PEPів. 

Попри це, у 2018 р. всі дані реєстру було передано Thomson Reuters, що володіє системою перевірки клієнтів World Check, за допомогою якої своїх клієнтів перевіряють іноземні банки. 

Більше того, Служба фінансового моніторингу України офіційно включила Реєстр до своїх Методичних рекомендацій щодо виявлення публічних діячів та забезпечення проведення фінансового моніторингу їхніх фінансових операцій.

Головне запитання, яке виникає тут: як неофіційна база даних, яку формує громадська організація, може бути підставою для діяльності державних органів та міжнародних структур, включно з обмеженням прав людини? Тим більше, якщо ця база містить низку порушень законодавства? 

Ми проаналізували як сам Реєстр і параметри його функціонування, так і супутнє законодавство, і виявили низку суперечностей, на підставі чого цю базу даних потрібно або визнавати незаконною, або суттєво вдосконалювати. 

Ризик 1. Ймовірно незаконно зібрана інформація

Закон про захист персональних даних вимагає від тих, хто такі дані збирає, отримувати згоду суб'єкта, тобто фактичного "власника" даних. Ця вимога не поширюється лише на забезпечення фінансових операцій суб'єктами фінансового моніторингу. Тобто не на громадську організацію. 

Крім того, не потрібно отримувати згоду в разі, якщо дані доступні у публічній декларації або стосуються діяльності публічного діяча. У решті випадків, у тому числі, коли йдеться про його/її родичів чи ділових партнерів – згода обов'язкова. 

Реєстр містить низку записів про людей, які самі не є публічними діячами, проте є пов'язаними чи близькими особами. Щодо них можуть бути вказані і дати народження, і місце проживання. Звісно ж, отримані без їхньої згоди, що є прямим порушенням норм Конституції про невтручання в особисте життя, а також норм про захист персональних даних. 

Якщо взяти до уваги, що базу передано Thomson Reuters, може йтися також про незаконне розповсюдження інформації третім особам. Кримінальний кодекс (ст. 182) передбачає за таке правопорушення покарання від 480 тис. грн. до п'яти років ув'язнення.

Ризик 2. Недостовірна інформація 

До реєстру внесено інформацію не лише про власне публічних діячів (депутатів, міністрів, чиновників, керівників крупних компаній тощо), але й щодо їхніх родичів (близькі особи) та ділових партнерів (пов'язані особи). 

Крім того, окремо внесено діячів, щодо яких було запроваджено санкції; які підозрювані і обвинувачені в кримінальних провадженнях; які володіють великим бізнесом, який створили або розвинули перебуваючи на державній посаді. 

При цьому спектр джерел інформації задля віднесення до таких категорій – досить широкий. І якщо Єдиний реєстр підприємств є офіційним джерелом інформації про засновників/директорів компаній (відтак, може використовуватися для тверджень про ділові стосунки), то, приміром, поняття "перевірені ЗМІ" як джерело є спірним. 

У Реєстр внесено 2-го президента України Леоніда Кучму. Але не як главу держави, каденція якого закінчилась в 2005-му (тобто він уже точно більше трьох років як не публічний діяч в розумінні законодавства; як президент із довічним званням – теж не підходить, бо Кравчука і Ющенка в реєстрі немає), а як людина, яка має ділові зв'язки із Сергієм Льовочкіним, а також особисті зв'язки з Андрієм Деркачем. Крім того, вказано, що Кучма є тестем Віктора Пінчука. 

Ділові зв'язки з Льовочкіним нібито доводяться через його "офіційну біографію" (яка по факту є публікацією досьє на сайті LB.ua). Особисті зв'язки із Деркачем має підтвердити стаття за 2003 рік, в якій немає прямих вказівок на дружбу. Пінчук же взагалі внесений в реєстр виключно як пов'язана із Кучмою особа.  

***

При всій очевидності, навіть доведення родинного зв'язку братів Дубневичів з юридичної точки зору можливе лише через їхні свідоцтва про народження, а не на підставі журналістських розслідувань. Те саме стосується і угод про купівлю-продаж активів, "розвиток бізнесу", інформації про спільний відпочинок тощо. 

Отже, є ризик внесення в реєстр недостовірних / неповних даних, а також порушення прав людини на підставі таких даних. Це може дати підстави для судового оскарження не лише наявності конкретної інформації, але й факту існування такого реєстру. 

Ризик 3. Трактування рекомендацій FATF

Окрім передбачених законом про боротьбу із відмиванням коштів категорій (національні та іноземні публічні діячі; діячі, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях; їхні пов'язані особи (ділові або особисті стосунки, в тому числі через юросіб); їхні близькі особи (як правило – родичі), до реєстру вносяться фігуранти ще за кількома критеріями. 

Один із них – це 12-та Рекомендація FATF, відповідно до якої в перелік потрапляють керівники великих комунальних підприємств, філій великих держкомпаній, мери великих міст, голови ОДА і РДА, члени ЦВК та низка інших чиновників. 

Крім того, серед критеріїв є і низка інших рекомендаційних документів, на підставі яких до бази вносяться фігуранти на розсуд адміністратора реєстру. Припускаємо, що саме на такій підставі сюди потрапив, приміром, весь керівний склад Офісу президента на чолі з Андрієм Богданом, які за національним законодавством до публічних діячів не відносяться, а також парламентарі попередніх скликань, які вже давно не є публічними діячами протягом останніх трьох років. 

Цікаво, що адміністратор Реєстру залишає за собою право послуговуватися саме рекомендаціями FATF у випадку колізій з українським законодавством, навіть попри їхню необов'язковість для суб'єктів фінмоніторингу. Пояснюють це тим, що Україна зобов'язалася імплементувати рекомендації FATF при підписанні Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. 

Проте тут є простір для маніпуляцій. Справа в тому, що рекомендації FATF не мають прямої дії, а передбачають стандарти, які мають застосовуватись державами шляхом внесення змін у національне законодавство. 

Відтак допоки такі зміни в законодавство не внесені, використання рекомендацій окремою громадською організацією не повинно нести жодних зобов'язальних наслідків. 

Утім, як вітчизняні, так і іноземні банки, навпаки, аж надто ретельно ставляться до наявності прізвища у Реєстрі і нерідко відмовляють в обслуговуванні не лише самим публічним діячам, а навіть родичам їхніх ділових партнерів, що взагалі є нонсенсом. 

Оскарження і наслідки 

Формально у Реєстрі є можливість оскаржити наявність того чи іншого діяча у базі даних. Зокрема, необхідно надати відповідні пояснення і документи, які створять підстави для виключення з переліку діячів чи пов'язаних осіб. 

Проте оскільки перелік критеріїв для включення в реєстр не достатньо чіткий, то і перспективність оскарження у досудовому порядку видається незначною. 

Більше того, якщо мова йде саме про порушення права на конфіденційність персональних даних чи збитки / моральну шкоду, завдані неправомірним включенням до реєстру (приміром, відмова у банківському обслуговуванні), то без судового розгляду, очевидно, не обійтися. 

Відтак і адміністраторам, і донорам Реєстру, і профільним міністерствам разом з народними депутатами вартувало б якнайшвидше почати роботу із його легалізації за прикладом реєстру корупціонерів чи реєстру люстрованих службовців. А також впровадити у законодавство ті із поки що необов'язкових рекомендацій FATF, які вони вважатимуть необхідними для подальшого розвитку України і захисту її від брудних фінансових потоків. 

У разі ж якщо ситуація лишатиметься незмінною, визнання роботи такого реєстру незаконною, а юридичних наслідків – нікчемними буде лише питанням часу. 

Анатолій Яровий, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.