Короткий лікбез з "сопромату" для влади
Є такий інженерний предмет – опір матеріалу (більшості відомий під "сопромат"). Одним із ключових показників опору матеріалу є поняття "стійкості". Я ніколи не отримувала інженерну спеціальність, але це визначення колись ми обговорювали і тут про це згадати доречно.Сутність поняття полягає в здатності матеріалу зберігати в стабільності свою форму при зовнішньому впливі. Коли зовнішній вплив сильніший, матеріал зазнає змін або руйнується.
Ветеранська тема сьогодні – це свого роду показник стійкості сучасного українського суспільства. Ми спостерігаємо за тим, як зовнішній тиск впливає на ветеранську частину суспільства. Інколи здається, ось-ось, і форма зміниться настільки, що або це переросте у суспільний вибух, або призведе до саморуйнування. В обох випадках – держава програє катастрофічно.
А тепер по темі.
10 лютого минулого року, посеред білого дня, на зупинці громадського транспорту стався жахливий випадок за участю молодшого лейтенанта, танкіста легендарної 72-ої бригади Дмитра Балабухи.
Вже тоді було очевидно, що ми маємо справу із наслідком ПТСР. У результаті слідчих дій, Дмитро Балабух був визнаний медичної експертизою осудним. Суд виніс вирок – 9 років. Суспільство розділилось на 2 табори. Тих, хто втомився від війни і не бачить жодних виправдань у вчинку Дмитра. А також тих, хто сам ходить по лезу ножа і чудово розуміє внутрішній стан бійця 72-ки, який відреагував у звичній формі на відверту загрозу життю.
Але… і тут дуже багато "але". Мало хто спробував відійти від парадигми – винний-невинний. Одиниці могли визнати провину держави, не здатної провести адекватну пропагандистську роботу у суспільстві та ефективну психосоціальну адаптацію для військовослужбовців.
18 вересня вже цього року (6 рік війни!!!) суспільство знову розділилося, але вже на 3 частини.
Одна частина їхала у переповненій маршрутці з правого берегу на лівий та обкладала всілякими прокльонами та епітетами переселенця з Криму, звільненого у запас снайпера ССО Олексія Бєлька, дії якого призвели до перекриття мосту метро та транспортного паралічу в столиці.
Друга, дуже незначна частина суспільства, в думках стояли поряд із Олексієм, і виплескували свій біль та знервованість на вороже оточуюче середовище, яке відверто втомилося від війни, яке "нас туди не посилало", і яке просто хоче доїхати до своїх зручних диванів. Але, і це найстрашніше, були люди, які спостерігали за діями Олексія через оптику снайперської гвинтівки, намагаючись уявити собі вирішення проблеми за принципом "немає людини, немає небезпеки". Дякувати Богу та спецпризначенцям МВС, третій варіант на мосту не спрацював.
Але, на жаль, суспільство все більше вбачає у ветеранах проблему. Все більше ось ця втома та демонстративна відстороненість від далекої (усього лише 600 км) війни перетворюється на ворожість. Люди або "пересіли у маршрутки" або "взяли в руки оптику".
Хочу думати, що зараз я суттєво перебільшую. Справді, в тому, що сталося на мосту Метро може бути і частка моєї вини. Очевидно, що державні політики, які зокрема розробляла і я протягом 4 місяців на той момент, виявилися не достатньо ефективними.
Саме тому, я зараз активно включилась у процес лобіювання ефективної програми психосоціальної адаптації. Саме тому, ми сформували ситуативну групу з підтримки та допомоги осудженим українським ветеранам та тим, які перебувають під слідством. І питання не у виправданні вчинку, а у подоланні наслідку стресових розладів, їх профілактики.
Випадки Дмитра Балабухи та Олексія Бєлька на слуху через наслідки їх дій. Але таких випадків сьогодні чимало. Буквально декілька днів назад я дізналась про кримінальне провадження стосовно мого товариша, з яким я неодноразово стикалась по своїй діяльності – Владислава Грищенка. Добровольця з позивним "Буча" знає вся Україна. Бійця Правого Сектору, а пізніше легендарної 95-ої аеромобільної бригади Івано-Франківські слідчі звинувачують у замаху на кримінального авторитета. Справа очевидно непроста (якщо не сказати сумнівна). І я маю чіткий намір взяти на контроль і її.
Вже цілком очевидно, що наша ситуативна група у складі психологів, юристів, соціальних працівників буде працювати на постійній основі. Оскільки подібних випадків буде чимало.
І головна передумова тут – в байдужості суспільства і неефективності державної політики (в тому ж числі і у моєму виконанні). Але я посилюватиму роботу в цьому напрямку не тільки тому, що відчуваю свою провину, або тому, що "Буча" мій товариш. А банально через те, що показники стійкості суспільства сьогодні знаходяться на критичній відмітці. Я хочу щоби це зрозуміли і мої колеги по Кабміну, і наші партнери у парламенті.
Скорочення фінансування програми психосоціальної адаптації очевидно призведе до збільшення таких випадків. Так само, як не варто випробовувати міцність матеріалу непродуманими заявами та неефективною комунікаційною політикою.
Моя принципова позиція – ветерани є перевагою українського суспільства. На проблему їх може перетворити лише байдужість та неефективність влади.
P.S. Ініціюю повернення практики проведення психолого-психіатричної судової експертизи військовими спеціалістами, які знають специфіку отримання та наслідків бойової травми.
Оксана Коляда, міністр у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб
