Захистити чиновника. Як руйнується стабільність держслужби
Одним із перших турбо-рішень нової влади став закон про так зване перезавантаження влади. Основною причиною його ухвалення називається (можливий) саботаж реформ з боку державного апарату. А головними ворогами реформ – працюючі нині чиновники.
Проте, чи правильно поставлений діагноз?
Нова влада, мабуть керуючись добрими намірами, все ж припустилася помилки. При чому цю помилку роблять усі "нові влади". Для кожної з них атака на працюючих державних службовців – це насамперед можливість розставити на посадах "своїх" людей. А професійність цих людей вважається не важливою.
І взагалі, в Україні культивується вкрай шкідливий стереотип, що чиновники (і державні службовці, і службовці місцевого самоврядування) "нерозумні", "ледачі", "корумповані".
Хоча з мого досвіду (може пощастило) абсолютна більшість службовців – люди компетентні, віддані справі і доброчесні. Просто політикам вигідно списувати свою безпорадність і помилки на "поганих чиновників".
Час припинити цю шкідливу практику. Треба повернути повагу до професії державного службовця. Переконаний, що і сьогоднішні службовці, в тому числі "свіжа кров" у більшості нових директоратів міністерств та секретаріату уряду спроможні вирішувати найскладніші завдання.
Тільки політики повинні ставити правильні цілі, а ще краще – разом з державними службовцями фахово ідентифікувати проблеми та у відкритий (інклюзивний) спосіб виробляти найефективніші рішення.
Натомість нашу державну службу вкотре торпедують. Поряд з вдалими "технічними правками" 19 вересня 2019 року "перезавантаженням" у законі "Про державну службу" зроблено кілька системних помилок.
Найперша – руйнується стабільність державної служби, тобто захист державних службовців від довільно-свавільних звільнень. Хоча без стабільності ніколи не буде ні досвіду та професійності, ні служіння суспільству.
Незахищений службовець змушений лише прислужувати керівникам, і не кожен зможе сказати "ні" нерозумній чи незаконній вказівці, якщо службовця не захищає закон. Та ініціатива у такій атмосфері не вітається.
Хоча досвід мав би навчити. Адже у нас при кожній зміні президентів, парламентів, урядів – починалися "чистки" та "зміни команд". Це призвело до суттєвого ослаблення державної служби в Україні.
Закон 2015 року нарешті встановив певні запобіжники. І головним мав бути захист усього корпусу державних службовців через захист топ-керівників (посади категорії "А") від довільного звільнення.
Точніше – для звільнення треба мати підставу і переконати у ній спеціальний орган, комісію з питань вищого корпусу держслужби. Але нова влада, навіть маючи всюди тотальний контроль, на жаль, вирішила, що "заморочуватися" з процедурами – це втрата часу.
Тепер звільняти держслужбовців з посад категорії "А" можна на вільний розсуд політиків. Без згоди цієї комісії (хоча остання стає майже "кишеньковою"). Більше того, кожна наступна нова влада (чи навіть керівник органу) отримали право на "4-місячні" кадрові чистки. І це не разова (перехідна) норма, а постійне правило!
Також законом погіршено захист службовців від звільнень при ліквідації органу (раніше була спрямованість на їх збереження у держслужбі та переведення на інші вакантні посади), скорочено строки попередження при зміні істотних умов служби (тепер 30 днів, замість 2-х місяців) тощо.
При тому що і раніше, і нині більшість ліквідацій/реорганізацій є формальними, і вправно використовуються для кадрових "чисток".
Для багатьох людей така "розправа" над чиновниками може виглядати жаданою. Хоча більшість критиків за місячну зарплату чиновника і день би не попрацювали на тій посаді.
Адже в умовах суттєвих обмежень (е-декларування, заборона сумісництва і т.д.), зарегульованості життя, постійних змін – черга на державну службу і так не стоїть. Не плутаймо з політичними посадами та окремими "хлібними" службами-інспекціями.
Інша системна помилка закону – руйнування інституту конкурсів на державну службу. Те власне чим пишалися у 2015 році – призначення на будь-яку посаду державної служби тільки за результатами відкритого конкурсу – тепер знівельовано.
Так, на практиці були проблеми і конкурсну процедуру треба було удосконалювати. Але за новими змінами суб’єкту призначення (тобто політикам чи іншому керівнику) подається "до 5 кандидатур" на вибір. І далі жодного рейтингу чи обґрунтування вибору. Це можна називати свавіллям. Це також корупційні ризики.
Новій владі треба також пам’ятати, що цими змінами будуть користуватися і наступники. Так само як і колись Петру Олексійовичу треба було розуміти, що "правки Герасимова" про виведення у 2017 році голів МДА з корпусу державної служби (що мабуть робилося для акумулювання адмінресурсу на майбутніх виборах) негативно вплине на стабільність та професійність усієї виконавчої влади на місцях, особливо у виборчий рік.
До речі, то був перший негативний удар по реформі державної служби.
Нарешті, нині не зрозуміло як за новими змінами спрацює "контрактна служба" та інші експерименти. Хоча деструктивну роль різних систем оплати праці в одному органі та "зловживань преміями" не помітити важко. І цю практику пролонгують та поглиблюють.
Позитивом теперішньої ситуації можна вважати тільки те, що у нової влади є можливість виправляти свої помилки, до того ж оперативно. І в цій частині нічого кращого, аніж створення сталих правил та еволюційний розвиток спроможних інституцій цивілізований світ не знає. Тим паче такого унікального шансу на системні зміни як у президента, що прийшов "на один строк", не було ніколи.
Віктор Тимощук, Центр політико-правових реформ, для УП
