Викривачі чи стукачі? Новий етап у боротьбі з корупцією
Пізнавайте правду, і правда визволить вас
Наразі Україна на порозі важливих змін. І ці зміни пов'язані з вкрай наболілим питанням, яке десятиріччями турбує народ – боротьбою з корупцією та чиновницьким свавіллям.
17 жовтня Верховна Рада ухвалила закон №1010 "Про внесення змін до закону про запобігання корупції щодо викривачів корупції", згідно з яким регулюється правовий статус та ступінь захисту осіб, які повідомили про факт корупційного злочину. І це, справді, дуже важливий та необхідний крок у вихованні культури "інформування" та чесності в українському суспільстві.
Тож хочу нагадати про позитивний досвід інших країн у боротьбі з хабарництвом за допомогою інформаторів та спростувати деякі міфи щодо неможливості ефективної реалізації цього закону в умовах сучасних реалій.
Не порівнюйте з СРСР
Останні кілька днів у мережі активно поширюється зовсім не позитивне порівняння цього українського закону зі "стукацькими" правилами, на яких було побудоване радянське суспільство початку 20-го сторіччя. Особливої актуальності викривацтво набуло в 30-ті роки, коли буквально твій сусід міг поскаржитися на підозріло "елегантний" одяг або зайву палицю ковбаси, чого у простих громадян у достатку бути не могло.
Але не варто так архаїчно сприймати слово "викривач", бо насправді з СРСР-минулим воно нічого спільного не має. Перед тим, як почати розслідування, факт корупції буде ретельно перевірений та обов'язково підтверджений спеціальними слідчими структурами.
Тож не варто чекати упередженості в цьому питанні. Жорсткого режима часів СРСР в Україні не буде.
Читайте також: Чому викривачі корупції – це прорив для України?
Позитивний досвід США
По-перше, хочу спростувати міф про те, що викривати корупцію – це соромно та ганебно. Згадаємо досвід США.
США – одна із найбільш активних країн, що зацікавлена в ефективному впровадженні принципів доброчесного інформаторства як одного із методів протидії корупції. І ці принципи дійсно працюють.
Перші згадки про американських викривачів корупції з'явилися у 18 сторіччі, після громадянської війни, коли часто почали фіксуватися випадки розкрадання грошових активів та золота (згадайте лише "золоту лихоманку"). Тож небайдужі громадяни, активісти мали можливість безперешкодно повідомити про це владі та отримати винагороду – певний відсоток від стягнення, накладеного на корупціонера.
Згодом, у 1968 році, це дійство узаконили, аби викривач мав захист та гарантовану матеріальну премію, а отже й мотивацію, щоби брати активнішу участь в інформаторстві.
У якості прикладу згадаймо про наймасштабніший та найскандальніший випадок запобігання корупції викривачем у США. Він пов'язаний із податковим управлінням Америки та швейцарським банком UBS.
У 2010 році колишній співробітник цього банку Бредлі Біркенфелд розкрив схему махінацій UBS, за допомогою якої громадяни США ухилялися від сплачування великих сум податків.
Згодом, у 2012-ому, згідно з законом про інформаторів, Біркенфелду виплатили найбільшу в історії грошову компенсацію в розмірі 104 млн $! Оце так зірвав куш, однозначно.
Передумови впровадження в Україні
Нагадаю, що в Україні вже були спроби залучення пересічних громадян, зокрема активістів, до викривання корупції.
- У травні 2014 року Верховною Радою було ухвалено закон про введення Інституту громадського обвинувачення у сфері службових злочинів з ознаками корупційних діянь. Згідно з цим законом, інформатор міг користуватися такими самими правами, що і представники правоохоронних органів, та повноправно здійснювати обвинувачення в суді.
Тобто у випадку, коли правоохоронні органи корумповані та не виконують розслідування, обвинувачувач долучається до справи та стає повноцінним учасником розслідувань кримінального провадження.
Але згодом закон був ветований через загрозу недотримання прав та свобод людини в державі.
- Водночас прості українці, які не завжди ознайомлені з юридично-правовими тонкощами й не знають, як захищатися перед чиновниками-хабарниками, часто відчувають страх у випадках, коли від них вимагають гроші. І, отже, коли факт хабарництва відбувається, вони не скаржаться, почуваючись незахищеними перед законом.
Тому у 2015 році, в Україні було вперше запроваджено новий спосіб співпраці з інформаторами – за допомогою гарячої лінії для скарг по корупційним злочинам, скоєним держслужбовцями. І ця гаряча лінія дійсно спрацювала, допомагаючи розширювати коло людей, яких можна залучати до боротьби з корупцією.
Якщо громадянам справді є, що сказати за фактом хабарництва, вони не повинні мовчати та боятися за своє життя, як це було у радянські часи.
Чого чекати?
Бути відкритим до нововведень – це завжди круто. І треба мати спроможність бачити не лише негативні сторони питання, а й очевидні плюси (це те, чого так бракує скептично та опозиційно налаштованим аналітикам, блогерам, представникам ЗМІ).
І є два жирних плюси, які можуть реально вистрілити в умовах тотальних народних злиднів та зубожіння:
- матеріальна винагорода викривачам корупції;
- повернення викрадених коштів до держбюджету.
Завдяки цим вагомим пунктам, новий закон, яким гарантується повноцінний юридичний захист прав викривачів, може дійсно ефективно спрацювати.
Але дуже хочеться вірити, що не єдиним законом регулюються моральні аспекти відносин між інформатором та корупціонером.
Усвідомленість та чесність – це внутрішні "регулятори", які мотивують викривача повідомляти про факт корупційного злочину, а потенційного корупціонера навпаки – стримують від скоєння правопорушення.
Боротьба з дрібною щоденною побутовою корупцією, яка не нагороджується жодними грошовими надходженнями – це перший і, мабуть, найефективніший крок, з якого треба починати зміни.
Олег Петровець, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
