Чому Україна не може допомогти українським політичним в'язням за кордоном

За п'ять років ми так і не створили ефективну систему захисту наших громадян, які потрапили за ґрати за політичними мотивами.

Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимр Балух, Микола Карпюк, Павло Гриб… Ці імена та прізвища відомі кожному українцю, а останні дні не припиняються розмови про можливий обмін і повернення їх додому.

Після початку російської агресії Росії проти нашої держави на початку 2014 року десятки і сотні українських громадян стали заручниками Кремля. Всі п'ять років влада та громадськість в Україні безперервно нагадувала суспільству про цих людей, шукала шляхи допомогти їм повернутися на волю з далеких російських в'язниць та таборів.

Але ця здебільшого безсистемна робота часто обмежувалася медійними заходами, в той час як необхідна законодавча база для захисту наших громадян не створювалася.

Причини цього явища різні. Але як наслідок, замість звільнення заручників Кремля ми отримали заплутаність та невпорядкованість у справі захисту українських політичних в'язнів.

Проблема перша – відсутність єдиного визначення

Правозахисники та держслужбовці, які займаються допомогою українським політв'язням, у трактуванні терміну "політичний в'язень" спираються на прийняту у 2012 році Парламентською Асамблею Ради Європи Резолюцію № 1900 "Дефініція політичного в'язня".

Цей документ визначає "політичного в'язня" як особу, яка була позбавлена особистої свободи, в наступних випадках:

•  якщо позбавлення волі було здійснене в порушення однієї з основних гарантій, закріплених у Європейській Конвенції про захист прав людини (ЄКПЛ) та протоколів до неї, зокрема, свободи думки, совісті і релігії, свободи вираження поглядів та свободи інформації, свободи зборів та асоціацій;
• якщо позбавлення волі було здійснене з суто політичних причин, без зв'язку з будь-яким злочином;
• якщо, з політичних мотивів, тривалість тримання під вартою або його умови явно непропорційні правопорушенню, у вчиненні якого особа підозрюється або визнана винною;
• якщо, з політичних мотивів, особа утримується під вартою в дискримінаційних умовах порівняно з іншими особами;
• якщо позбавлення волі є результатом судового розгляду, яке було явно несправедливим, і це пов'язано з політичними мотивами влади.

Центральним є саме наявність політичного мотиву у справі особи. Але як визначити цей самий політичний мотив, залишається відкритим питанням.

Чи вважати політичною справу громадянина України, затриманого на території Російської Федерації нехай і з формальним дотримання норм закону, але з необґрунтованим та пустим, позбавленим доказів обвинуваченням?

Або коли єдиним обґрунтуванням свого рішення залишити людину під вартою російський суд наводить недопустимі докази, свідчення свідків, які є працівниками державних органів Російської Федерації, засекреченими свідками?

Резолюція ПАРЄ не враховує особливості ситуації в Україні, а саме наявний конфлікт з Росією, який розпочався вже після прийняття документу, що відбулося у 2012 році.

Саме Російська Федерація посідає впевнене перше місце за кількістю засуджених до позбавлення волі громадян України.

Не враховує він і інформаційну політику Російської Федерації, особливо після 2014 року, де під пропагандою був створений образ українця як "ворога" та "терориста", що не може не впливати на рішення слідчих, прокурорів, судів, на правдивість свідчень свідків та їхню незаангажованість.

Резолюція ПАРЄ – важливий документ, але у наших умовах його недостатньо для визначення таких складних понять як політичний мотив, політичний в'язень.

Проблема друга – відсутність чітких критеріїв

Існують різні варіанти відповіді, кого саме вважати "політичним в'язнем". Фактично, в Україні склалася така ситуація, коли визначення "політичний" чи ні, залежить від колегіального рішення обмеженого кола експертів або від рівня медійності самої справи. Як наслідок ми маємо відразу декілька списків українських політв'язнів, які відрізняються один від одного.

В МЗС є список з 31 громадянина України, у справі якого наявний політичний мотив. Постанова Верховної Ради України від березня 2018 року містить 53 прізвища українських громадян, які переслідуються з політичних мотивів на території Росії.

Цього року в Європарламенті українськими правозахисниками було продемонстровано фільм "Заручники Путіна: українські політв'язні Кремля", в якому мова йшла про більш ніж 70 українських політв'язнів.

За підрахунками активістів #SaveOlegSentsov, в Росії наразі утримують 98 українських політв'язнів, а влітку поточного року ця цифра збільшилася і перевалила за 100 осіб. Доклад вашингтонської юридичної компанії "Perseus Stategies" у 2019 році містить прізвища 230 осіб, які переслідуються на території Росії з політичних мотивів, 53 з яких – українці.

Зайвим буде казати, що така ситуація тільки ускладнює роботу з захисту інтересів та прав наших громадян у в'язницях Росії, захисту інтересів їхніх родин в Україні на період ув'язнення їхніх рідних.

Незрозумілим є сам порядок внесення громадян в існуючі переліки політичних в'язнів. В МЗС України відверто зізнаються, що зрозумілого порядку потрапляння конкретної справи затриманого українського громадянина в Росії до наявного у них списку як не було, так і немає.

В той же час, у серпні поточного року в Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та ВПО повідомили, що виплати в розмірі 100 тисяч гривень, які призначаються родинам політв'язнів, отримали 105 родин політв'язнів, які незаконно утримуються Росією на території Російської Федерації або в Криму.

В МінТОТі, виплата у розмірі 100 000 гривень від держави надається при наданні родичами підтверджень фактів та обставин позбавлення волі саме через політичну чи громадську діяльність.

На мою думку, помилково пов'язувати можливість виплат допомоги родинам ув'язнених українців в Росії лише з наявністю доказів проведення політичної та громадської діяльності.

Тим паче, що родини (а інколи лише дружина ув'язненого) залишаються сам на сам зі своєю проблемою. Часто вони не можуть отримати грошову допомогу:

• оскільки не мають юридичної підтримки всередині країни,
• отримують формальну відмову,
• просто не звертаються до державного органу, оскільки не мають розуміння того, як потрібно доводити, наприклад, громадську діяльність чоловіка, в чому вона полягає.

Очевидно, що вважати кримінальну справу українця в Росії політичною, виходячи лише з того, чи займалася людина громадською або політичною діяльністю, або зважаючи тільки на певний перелік статей в Кримінальному кодексі РФ, за якими обвинувачуються наші громадяни, є не просто неправильним, а і невідповідним вимогам часу.

Ще одним упущенням держави є відсутність команди юристів і адвокатів всередині України, які будуть надавати допомогу заарештованому в Росії. Адже необхідно провести збір доказів, які можуть бути корисними в кримінальній справі, що розслідується в Росії. Також в подальшому необхідно буде довести факт незаконного засудження українського громадянина і наявність дискримінаційної складової у справі і як результат, отримати позитивне рішення ЄСПЛ.

Дещо змінити ситуацію в цій сфері покликаний зареєстрований 29-го серпня цього року в Раді нового скликання законопроект № 0936, про правовий статус і соціальні гарантії осіб, які незаконно позбавлені волі, заручників, або засуджених на тимчасово окупованих територіях України та за її межами.

Однак і в ньому українець, якого незаконно позбавлено волі чи захоплено як заручника на тимчасово окупованих територіях України або за її межами, визнається таким на підставі перевірки інформації Службою безпеки України без наведення зрозумілих критеріїв, зрозумілого порядку визначення того, що вважати незаконним позбавленням волі.

Правову допомогу незаконно позбавлений волі українець, згідно з положеннями законопроекту № 0936, зможе отримати лише постфактум.

Помилкою є усуватися від юридичної боротьби на етапі затримання, арешту, слідства та судового процесу і зосереджуватися лише на медійній та дипломатичній складових.  

Проблема третя – закритість

Попри зазначені проблеми існує структура для координації дій із захисту прав заручників Кремля. Ця структура – це існуюча при МЗС України Громадська платформа з питань звільнення незаконно утримуваних в Росії громадян України.

Платформа є неформальним майданчиком для обговорення та пошуку можливих рішень проблем внаслідок незаконного утримання громадян України Російською Федерацією.

Але засідання цієї платформи є закритими не тільки для громадськості, а і для родин бранців Кремля та їхніх захисників.

Періодичність самих зустрічей є вкрай низькою. Платформу створено у 2014 році і за весь час вона збиралася лише 4 рази: двічі у 2017 та двічі у 2018 році. Зрозуміло, що в таких умовах навіть цей чи не єдиний поки що в Україні формат співпраці є вкрай неефективним та не здатен вирішувати існуючі завдання.

Отже, виходячи із зазначеного, існуюча сьогодні система захисту прав громадян, яких було заарештовано і засуджено з політичних мотивів у Російській Федерації, потребує змін.

Потрібно нарешті визначитися з терміном "політичний в'язень", спираючись не тільки на міжнародну практику, а і на особливості політичної ситуації в Україні, ситуації між Україною та Росією.

На базі цього визначення потрібно виробити єдині критерії, за якими справа може вважатися політичною. А на базі цих критеріїв – єдиний для всіх державних структур перелік політично вмотивованих справ. Адже це має вплив на належний рівень захисту прав та інтересів громадян України, які перебувають у місцях позбавлення волі в Росії, а також на захист прав та інтересів їхніх родин всередині нашої країни.

Робота наявної Громадської платформи при МЗС повинна бути відкритою та прозорою. Необхідно забезпечити допуск до участі не тільки окремих правозахисників, а і рідних всіх громадян, які були позбавлені волі в Росії, з ознаками політичної вмотивованості справи, а також їхніх адвокатів.

Справи наших громадян, заарештованих та засуджених в Росії, повинні детально аналізуватися. Їм повинна надаватися всебічна і професійна оцінка, за результатами якої таку справу слід або відносити до категорії політично мотивованих, або ні. Цим повинні займатися як кваліфіковані члени громадських організацій, так і незалежні адвокати, представники державних органів.

Юрій Білоус, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.