Чому викривачі корупції – це прорив для України?
У разі ухвалення відповідних законодавчих змін щодо викривачів корупції в Україні буде запущено найдієвіший в усьому світі інструмент боротьби з корупції – інститут викривачів.
Зараз у суспільстві активно обговорюють внесення змін до законодавства в частині, що стосується захисту та заохочення викривачів корупції.
Як директор громадської організації, чиї представники брали участь у розробці законопроекту щодо викривачів корупції, дозволю собі обґрунтувати важливість нових ініціатив, а також прокоментувати хибність уявлень про нові законодавчі зміни, що лунають від частини представників громадянського суспільства і простих людей.
Гори сарай, а моя хата скраю
Українці реально усвідомлюють, яку проблему становить корупція. Низка соцопитувань резюмує, що проблема корупції, на переконання українців, одна з найголовніших.
Так, скажімо, українці вважають корупцію однією з трьох найсерйозніших проблем в Україні. Боротися з корупцією готові більше 36%, а реально борються через повідомлення у ЗМІ чи у соцмережах – майже 12,6%. Про це свідчать результати Національного антикорупційного опитування, проведеного у липні-серпні 2018 року Київським міжнародним інститутом соціології.
Відчуваєте, як знижуються цифри від усвідомлення проблеми до її реального вирішення? А все тому, що люди не відчувають у собі спроможності і потенціалу до змін, тому що не бачать результату і позитивних прикладів, тому що елементарно бояться, не відчуваючи захисту і зацікавленості з боку держави у тому, щоб прості громадяни включилися в боротьбу з корупцією.
Більшість боїться повідомляти про корупційні правопорушення, оскільки на рівні держави відсутній реальний захист викривачів корупції. А дехто просто не вважає за потрібне самостійно включитися у боротьбу з корупцією, почати, як кажуть, з себе.
Окрім того, маємо український менталітет: сарай вже горить, але моя хата скраю. В результаті навіть ті люди, яким відомо про корупційні правопорушення, не повідомляють про них, оскільки бояться переслідувань, втратити роботу, вважають, що це не їхня справа або що промовчати буде корисніше і простіше.
Врешті, такий дієвий в усьому світі інструмент боротьби з корупцією як викривачі в Україні просто не працює. А жодне антикорупційне законодавство чи антикорупційні правоохоронні органи не можуть заповнити ту нішу у загальній боротьбі, що відведена саме громадськості – викривачам корупції.
І ми знову повертаємось на початок кола – усвідомлення проблеми і безальтернативності її вирішення.
Зараз Україна має унікальний шанс змінити цю ситуацію, ухваливши зміни до законодавства щодо викривачів корупції.
Мета цих змін – дати викривачу корупції чіткі сигнали і розуміння того, що повідомити про корупцію йому буде набагато вигідніше, ніж змовчати.
Тобто новими законодавчими змінами в Україні будуть встановлені умови, коли у людини буде виникати бажання не змовчати, а розповісти про корупційне правопорушення.
Читайте також:
Президент вніс до Ради законопроект про викривачів корупції
10 інструментів для інноваційної боротьби з корупцією
Не стукач, а свисток
Одночасно з появою інформації про нові законодавчі зміни стосовно викривачів корупції, у ЗМІ, соцмережах та просто у дискусіях з'явилася низка маніпуляційних тез щодо недоцільності або й взагалі шкідливості запровадження таких змін. Спробую виокремити кілька і довести їхню абсурдність.
Отже, деякі громадяни, які, ймовірно, досі відчувають гіркий або, навпаки, привабливий для них смак совєтів, заговорили про павліків морозових, гулаги, стукачів на сусідів і донощиків на ворогів держави. Причому деякі просто заговорили, а інші аж заволали про повернення сталінських часів!
Крім того, "прогугливши" тему викривачів у мережі після офіційного повідомлення Офісу президента про те, що триває робота над законодавчими змінами щодо викривачів корупції, натрапила на випадки, коли регіональні ЗМІ не просто вільно трактували законодавчі ініціативи, але й відверто маніпулювали, називаючи викривачів стукачами, донощиками, агентами і сексотами.
Для цієї групи розкрию просту істину.
Викривач – не "стукач" і не "донощик", а свідомий громадянин, який не чекає когось, а сам включається в боротьбу з корупцією, якщо йому стало відомо про те чи інше корупційне правопорушення.
Це людина-герой, яка розуміє небезпеку, одначе не може несвідомо стояти осторонь. І, що важливо, з агентами викривачі не мають нічого спільного – у них інша функція і місія. До речі, англомовний варіант терміну "викривач" – "whistle blower", що перекладається дослівно як "той, що свистить у свисток", по суті, той, що запобігає.
Друга категорія зрадофілів отаборилася, як не дивно, у громадянському суспільстві. Деякі шановані громадські активісти дозволили собі кричати про "вселенську зраду", закопану в законі, навіть не прочитавши текст законопроекту. Це нагадало старезну, як світ, фразу анонімного письменника Союзу письменників СРСР стосовно Бориса Пастернака: "Не читав, але засуджую".
Інші активісти побачили зло в тому, що викривачі і правоохоронці можуть зробити бізнес на антикорупції і "проводити" розслідування корупції через своїх викривачів, щоб отримати винагороду.
Питання: а що краще – щоб вони таки викрили корупційний злочин і повернули державі мільйони чи щоб просто виявили байдужість до цієї справи?
За кордоном юридичні компанії змагаються за викривача, оскільки знають, що матимуть прибуток у разі виграшу справи. І це благородні змагання, коли у виграші всі, а найбільше – держава. В Україні ж чомусь заробіток вважається соромним, при цьому всі реально хочуть грошей.
Крім того, я вважаю абсолютно правильним, коли ми спочатку відпрацюємо модель роботи з викривачами на викривачах корупції, а вже потім поширимо позитивну практику на всіх викривачів інформації. Навіщо? Щоб не дискредитувати ідею і мати позитивний ефект.
Тільки завдяки тому, що рівень довіри до антикорупційних органів в Україні значно вищий, ніж до решти правоохоронних органів, інструмент викривачів корупції може реально спрацювати. І навпаки, запровадження інституту викривачів інших правопорушень може розбитися вщент через неготовність відповідних органів оперативно та ефективно реагувати на повідомлення викривачів. І в результаті, навіть попри наявність захисту і мотивації інститут викривачів може не реалізувати свій потенціал.
Підсумовуючи
Україна зараз має унікальний шанс отримати надійний інструмент у боротьбі з корупцією, а також гарантувати викривачам корупції не лише надійний захист, але й фінансову винагороду.
І я дуже тішуся, що критиканів нових законодавчих змін набагато менше, ніж людей, які реально можуть оцінити їхній конструктив та інновацію.
Законодавство про викривачів – це точно не про повернення до минулого зі стукачами. Це – про крок у завтра на основі кращих світових практик і вже з перевіреним досвідом.
Людмила Євсєєнко, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.