Розпуск ЦВК як політична страта
Президент та Верховна Рада України пустили під ніж Центральну Виборчу Комісію. Це рішення було прогнозованим з огляду на результати липневих виборів.
Реєструючи кожного наступного нардепа від "Слуги Народу", ЦВК, фактично, повільно підписувала собі смертний вирок.
На ситуацію можна дивитись по-різному.
З одного боку, в Україні ЦВК формується за політичним принципом. Відповідно, теперішній її склад є "політично простроченим". Він не відображає нової політичної реальності, в якій абсолютний переможець виборів не представлений у ЦВК жодним членом. А дозволити собі таку розкіш в Україні не можуть навіть абсолютні переможці.
Таким чином, формально, претензії нової адміністрації на представництво в комісії є зрозумілими і виправданими.
Читайте також:
Юрист "Слуги народу" Олександр Качура: ЦВК можуть замінити уже в четвер
Чому Зеленський розпускає ЦВК?
ЦВК як черговий приз для преЗЕдента, або Що стоїть за атакою на Центрвиборчком
З іншого боку, одних лише претензій мало. Є процедура. Повноваження всього складу комісії припиняються достроково Верховною Радою за "вмотивованим поданням" президента України.
Таке подання Зеленський вніс у Раду 9 вересня 2019 року.
У поданні йдеться про "необ'єктивність", "недобросовісність", "заангажованість", "недостатню виваженість", "політичну упередженість" ЦВК на останніх парламентських виборах. До речі, нарікань на роботу комісії під час президентських виборів у президента немає.
Така оцінка роботи комісії президентом йде врозріз з оцінками міжнародних організацій, які спостерігали за виборами.
У звіті ENEMO зазначається: "ЦВК працювала оперативно та ефективно в організації виборчого процесу в умовах жорсткого календаря та стислих строків проведення виборів".
NDI також позитивно оцінив роботу комісії: "В ході підготовки до позачергових парламентських виборів ЦВК доклала чималих зусиль для вчасного виконання покладених на неї обов'язків".
Чи були ці проблеми настільки критичними, щоб розпускати комісію? Не були.
Особливо, якщо врахувати контекст.
Вже колишня ЦВК, сформована рік тому, організувала три національні виборчі процеси, що називається, "з коліс". І, зауважте, усі ці вибори ЦВК проводила не в Данії, Норвегії чи Швеції, а в Україні. Країні, яка має у своєму резюме президентські і парламентські вибори 2004 і 2012 років.
Провела достойно, не перейшовши червоні лінії. Тому крізь прозору матерію президентського "вмотивованого подання" і рішення Ради чітко проступає рельєфність політичної доцільності.
Епізод із розпуском ЦВК має ще одну грань, яка стосується вже наступного складу комісії.
Дано чіткий сигнал – професіоналізм, неупередженість, якісна робота не є запорукою виживання на посаді. Важливішими є політична лояльність і відданість.
Якщо наступний склад ЦВК "правильно" зрозуміє цей сигнал і "виправиться", тоді це не лише вплине на якість роботи органу, але й вдарить по довірі до інституції в цілому. Довірі, яку за останній рік вдалось відновити.
Назар Бойко, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
