Міфи та страхи довкола Римського статуту
Два тижні тому Генеральний прокурор України Руслан Рябошапка заявив про підтримку ратифікації Римського статуту, що дозволить Україні стати офіційним членом Міжнародного кримінального суду (МКС).
Його заява викликала в Україні дискусію, протягом котрої як прихильники, так і скептики обговорювали наслідки ратифікації. Ці дебати відбуваються не вперше, майже 20 років тому Україна розпочала процес приєднання до МКС. Із 30 червня, у Верховної Ради немає юридичних перешкод, які заважали б їй ратифікувати Римський статут і виконати зобов'язання за Угодою про Асоціацію між Україною та ЄС.
Водночас ця дискусія підняла на поверхню багато міфів про те, що саме ратифікація означатиме для України. Заяви колишніх парламентаріїв Тетяни Чорновол та Ігоря Луценка про те, кого МКС притягатиме до відповідальності та як це буде пов'язане з Росію, вказують на певні неправильні уявлення про природу міжнародного суду.
Розглянемо чотири найпоширеніші застереження щодо ратифікації Україною Римського статуту, а також питання про те, чому ратифікація уже найближчими тижнями має стати пріоритетом для нової Верховної Ради.
Міф перший: Відразу після ратифікації Римського статуту розпочнеться розслідування воєнних злочинів, вчинених на Донбасі та в Криму.
Насправді прокурор МКС вже почав розслідувати скоєні на Донбасі та в Криму злочини, тому ратифікація Римського статуту не впливатиме на слідство. У квітні 2014 та вересні 2015 року Україна подала дві заяви до МКС про визнання юрисдикції МКС щодо вчинених в Україні міжнародних злочинів.
Такі заяви можуть подаватися країнами, що не ратифікували Римський статут, для поширення юрисдикції МКС на розслідування скоєних у країні злочинів та подальше притягнення за них до відповідальності.
Першу заяву Україна подала щодо розслідування злочинів, вчинених під час Майдану, а другу – щодо розслідування злочинів, вчинених на сході України та в Криму, починаючи з 20 лютого 2014 року. Це означає, що з вересня 2015 року прокурор МКС вже проводить процедуру попереднього вивчення.
Крім того, оскільки другою заявою термін завершення розслідування прокурором МКС не був визначений, тож Україна дозволила МКС безстроково розслідувати вчинені на її території міжнародні злочини та притягати за них до суду.
Не ратифікувавши Римський статут, Україна не захищає себе в такий спосіб від проведення МКС розслідування щодо воєнних злочинів, вчинених на території України.
Натомість вона несе всі зобов'язання члена МКС без жодних прав країни-учасниці, серед яких – участь у дискусіях щодо визначення таких злочинів, як злочин агресії, голосування на виборах посадових осіб Суду, робота в Асамблеї держав-учасниць, що дозволило б Україні забезпечити першочерговість розгляду ситуації на окупованих територіях на порядку денному Суду.
До моменту ратифікації Україна зобов'язана виконувати рішення Суду, не маючи права голосу в питанні виборів членів чи керівництва Суду.
Читайте також:
Рябошапка пообіцяв нарешті ратифікувати Римський статут
Римський статут: час для ратифікації
Чому Україна повинна ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду
Рябошапка пообіцяв Україні Римський статут і перехідне правосуддя. Що це таке
Міф другий: МКС притягатиме до кримінальної відповідальності українських військових, оскільки війна на сході України неоголошена, а українські солдати "захищають землю зі зброєю в руках".
Насправді, по-перше, МКС не притягатиме українських військових до кримінальної відповідальності за використання зброї та законне застосування сили тільки за те, що вони захищали українську землю.
Статутом ООН, який підписали як Україна, так і Росія, країні дозволяється здійснювати самооборону, якщо інший суб'єкт вчиняє акт агресії проти такої держави, незалежно від того, було оголошено війну чи ні.
Як і інші міжнародні організації, зокрема Організація Об'єднаних Націй і Рада Європи, прокурор МКС класифікував конфлікт у Криму як міжнародний збройний конфлікт, а війну на сході України – як міжнародний та внутрішній збройний конфлікт, що підтверджує правомірність використання Україною сили з метою самозахисту.
По-друге, МКС притягає до відповідальності лише за поширені та систематичні тяжкі злочини. Він не переслідуватиме в судовому порядку осіб за вчинення "звичайних" злочинів.
Різниця між "звичайним" і міжнародним злочином полягає в масштабності чи/та системності їх вчинення.
Наприклад, Жан-Поль Акаєсу, який обіймав посаду мера міста, де розпочався руандський геноцид, був засуджений за зґвалтування як злочин проти людства, оскільки саме його накази сприяли проведенню масштабної та ретельно організованої кампанії зґвалтувань жінок тутсі.
МКС не притягав до кримінальної відповідальності у справах, що стосувалися одиничних зґвалтувань, оскільки "звичайні" злочини – це прерогатива національного слідства.
Винних у зґвалтуваннях потрібно віддавати під суд, і саме в інтересах України, якщо хтось із українських солдат вчиняли зґвалтування, то такий злочин буде належним чином розслідуватися, забезпечуючи надалі дотримання військовими більш високих стандартів.
Однак, знову ж таки, МКС не притягатиме до кримінальної відповідальності військовослужбовців, що вчинили такі злочини, як зґвалтування, якщо вони не були поширеними та систематичними.
Міф третій: Росія зможе використовувати свій політичний вплив, щоб переслідувати Україну в Суді.
Насправді МКС – це неупереджений, аполітичний суд, тому розслідування й видавання ордерів на арешт здійснюються виключно на підставі доказів, які збирає та незалежно аналізує сам прокурор МКС.
До цього на етапі попереднього вивчення будь-хто (навіть ті держави, що не ратифікували Римський статут) може надавати Суду докази.
Тетяна Чорновол заявила, що "у Росії дуже багато коштів, дуже великі впливи на міжнародній арені", щоб забезпечити подання заяв, у яких міститиметься "величезна кількість показів проти українських добровольців". Але політика не впливає на ведення прокурором розслідування або на те, кого зрештою заарештують.
Постійне членство Росії в Раді Безпеки ООН не зробить її докази вагомішими, ніж докази з боку України. Крім того, процедура здійснення судового переслідування певною мірою гарантує високу якість доказів. Отже, якщо Росія спробує підробити докази, прокурор відмовить у їхньому розгляді Судом.
Міф четвертий: Розслідування МКС скоєних у Грузії злочинів призвело до того, що Грузія несе основний тягар відповідальності за злочини, вчинені в регіоні Південної Осетії.
Насправді прокурор МКС ще й досі розслідує воєнні злочини в Південній Осетії, причому це розслідування охоплює всі сторони конфлікту.
Було б неправильно стверджувати, начебто Росія виступає "на боці обвинувачення", через те, що МКС розглядає скарги росіян у Південній Осетії. У неупередженому суді, що вважає дотримання прав людини однаково важливим для всіх громадян, надання рівних можливостей усім громадянам окремої країни подавати апеляційні скарги до суду в рамках всебічного розслідування не означає віддання переваги на шкоду іншим країнам.
Крім того, за словами Прокурора МКС, "якщо до вас потрапить інформація, що начебто детально описує будь-які слідчі дії МКС, можете бути впевнені, що це – вигадка". Розслідування ще не завершено, тому голослівними є звинувачення в тому, що прокурор приділяє надмірну увагу розслідуванню причетності грузинських посадовців до воєнних злочинів.
Фактично справа Грузії – це гарантія того, що під час розгляду української справи скоєні російськими громадянами злочини розслідуватимуться Міжнародним кримінальним судом. Навіть попри те, що Росія в листопаді 2016 року вийшла з процесу приєднання до МКС, прокурор розглядає Південну Осетію як частину Грузії та розслідує воєнні злочини, вчинені громадянами Росії та іншими особами, що не є громадянами Грузії.
МКС притягає до відповідальності осіб, що вчинили найтяжчі злочини, а саме: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Він націлений на пошук "великої риби", а саме високопоставлених злочинців, на яких покладають основну відповідальність за вчинення, організацію, пряме та публічне підбурювання до цих тяжких злочинів.
МКС наділений юрисдикцію притягати до відповідальності за вчинення зазначених злочинів таких осіб, як Путін і його оточення, і Путіну це відомо.
Росія вирішила вийти з-під юрисдикції Міжнародного кримінального суду через два дні після того, як він визнав діяльність Росії в Криму за постійну окупацію. Зробивши це, вона зрештою підтвердила законність суду й продемонструвала свій страх перед юрисдикцією Суду в кримінальному переслідуванні злочинів, вчинених російськими високопосадовцями.
МКС призначений слугувати як додатковий суд до національних судів. Він ніколи не втручається, якщо держава самостійно проводить ефективне розслідування.
Однак МКС є для України останньою інстанцією для подолання безкарності винних у грубих порушеннях прав людини під час війни, водночас закладаючи основу для запобігання аналогічним злочинам.
По-перше, тому, що національним судам України бракує законодавчої бази для належного судового переслідування за воєнні злочини.
По-друге, тому, що МКС здатний притягати до кримінальної відповідальності злочинців у Росії, на яких не поширюються норми внутрішнього законодавства України.
До всього МКС для України – це можливість на міжнародному рівні провести належне розслідування злочинів, що сталися на окупованих українських територіях у Криму та Донбасі.
Хоча МКС піддавався критиці за свою спроможність забезпечувати виконання судових рішень, для України це залишається єдиним варіантом, якщо вона має намір переслідувати Путіна та російську владу за вчинені ними тяжкі злочини.
Об'єктивне обнародування воєнних злочинів Путіна (незалежно від того, опинився він за ґратами чи ні) стане для міжнародної спільноти потужним сигналом про порушення прав людини в Росії.
Однак для того, щоб Україна мала нагоду скористатися цими перевагами, вона насамперед має продемонструвати свою відданість справі міжнародного правосуддя та ратифікувати Римський статут.
Кіра Яспер, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
