Рецепти проти популізму, або Як отримати свідомого виборця

Дві ходи на День Незалежності ще раз підкреслили новий поділ України – не за регіональним принципом, а за інтелектуальним та ідеологічним. Активна та думаюча меншість проти пасивної та нерозсудливої більшості.

Це не означає, що хтось кращий чи гірший, розумніший чи дурніший – ні. Вони просто різні: вони мають різні цілі, різні мотивації і різні інтереси.

І перші, і другі бажають миру, проте одним мир потрібен після перемоги, а інших – задовольнить і після капітуляції.

І ті, і інші бажають жити у достатку. Однак одні готові для цього більше працювати і більше заробляти, а інші не проти ділити достаток тих, хто більше працює і заробляє.

Одним потрібна політична свобода та можливість вирішувати свої питання самим, а іншим – "сильна влада", яка все вирішуватиме за них.

Одні критично ставляться до будь-яких кандидатів та партій на виборах, аналізують їхні програми, біографії, здобутки, а інші готові проголосувати за будь-кого, хто їм більше сподобається, у кого буде краща реклама.

Власне, цей поділ існував завжди, і не лише в Україні, просто ми його не помічали. Проте тенденції останнього часу змусили всіх звернути на нього увагу по всьому світу. Раніше пасивна і байдужа більшість нині несподівано пішла на виборчі дільниці.

Наслідки відчули майже скрізь. У Великій Британії – після референдуму за Брекзіт, в Італії – після перемоги популістів з "Руху 5 зірок" та "Ліги", у США – після перемоги позасистемного Трампа, а також у Польщі, Угорщині, Болгарії, Греції, Молдові, Нідерландах, Німеччині, Франції та багатьох інших країнах, де популісти або перемогли, або були дуже близькі до перемоги на виборах чи референдумах.

Всюди, де виборці голосували за популістів, економічний стан їхніх країн погіршувався, а манна небесна з неба не падала.

В результаті виборці розчаровувались, не приходили на виборчі дільниці, і знову перемагали прагматичні політики, які давали можливість працювати і заробляти, виводили країни з криз і наповнювали державні скарбниці. Після цього знову з'являлись популісти і солодкими обіцянками та гарною рекламою знову витягували свого виборця на дільниці, і знову отримували перемогу…

І такий круговорот відбувається постійно – в більшій чи меншій мірі – у всіх західних демократіях. Ви скажете: це особливість демократії, нікуди від цього не подінешся. Але це не зовсім так.

Сумнозвісна суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення – це проблема, що потребує вирішення.

Як відомо, механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого питання на всіх рівнях, наразі не існує. Та вони (і про це вже не раз писали) і не потрібні, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою.

Щоб спробувати вирішити цю проблему, придумали виборчий ценз, тобто встановлені в Конституції або законах умови, що обмежують коло осіб, які мають право брати участь у виборах.

Виборчий ценз

Як відомо, володіння правом голосу передбачає, що виборець спроможний мати свою думку з політичних питань і висловлювати її. Вважається, що така здатність формується з настанням повноліття.

Раніше були й інші виборчі цензи, наприклад, за статтю (голосували лише чоловіки), майновий, освітній тощо. У більшості країн світу більшість цензів було скасовано.

Загальновідомо, що вік сьогодні становить головний виборчий ценз, у тому числі і в Україні.

Однак, чи дійсно такий ценз можна вважати справедливим та універсальним? Чи є істотна різниця в здатності робити судження між дитиною5 років і 70-річним пенсіонером, який, може бути, страждає на певні вікові хвороби, що не дозволяють йому самостійно зробити свідомий політичний вибір?

Підемо від зворотного.

Яким має бути свідомий виборець?

Які компетенції повинен мати виборець, щоб зробити свідомий політичний вибір?

Очевидно, він має розуміти українську мову, щоб отримати всю необхідну інформацію.

Він має розуміти повноваження, які отримає політик після обрання на свою посаду, тобто як мінімум – знати Конституцію.

Також, не завадять знання основ економіки, щоб розібратись, чи взагалі можливо виконати обіцянки, які дають політики. Потрібно знати, які політичні рішення раніше приймали попередники, щоб не повторювати їхні помилки, тобто знати правдиву історію України.

Правдива історія вирішальна і для іншої характеристики – патріотизму і лояльності до Української держави. Також дуже важливо, щоб виборець вмів працювати з інформацією, мав критичне мислення, був максимально невразливим до маніпуляцій, що особливо важливо в умовах інформаційної війни.

Чи гарантує наявність таких компетенцій досягнення певного віку? Аж ніяк. Чи гарантує наявність таких компетенцій отримання диплома про вищу освіту? Станом на сьогодні – теж ні, адже наша освіта не була орієнтована на здобуття всіма учнями саме таких знань та навичок.

Чи є в Україні громадяни, які мають всі перераховані компетенції? Так, і їх дуже багато.

Як же їх виявити? Дуже просто.

Іспит на право голосу

Ми вже маємо успішний досвід проведення загальнонаціонального оцінювання знань – це зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО). Саме за цим принципом можна масово оцінити знання та навички громадян і надати їм право голосу.

Чи не створимо ми таким чином нову закриту "касту обраних"? У жодному разі, адже будь-який громадянин, який матиме бажання брати участь у політичному житті країни, зможе підготуватись до іспиту, скласти його і отримати право голосу.

Як до цього поставляться наші західні партнери? Хіба це не обмеження демократії? Зовсім ні. Ми не пропонуємо вводити новий виборчий ценз, ми пропонуємо замінити ценз, який і так існує і станом на сьогодні позбавляє права голосу близько третини українських громадян.

Чи існують позитивні приклади впровадження подібних ініціатив? Поки що ні, але ми можемо бути першими. Сьогодні ліберальна демократія переживає кризу, і якщо ми запропонуємо її вирішення іншим країнам, то не нам потрібно буде рівнятись на когось, а навпаки, інші країни перейматимуть наш досвід.

Що це змінить?

Компетентні виборці з критичним мисленням зможуть зробити свій вибір, ґрунтуючись не на порожніх обіцянках, не на політичних маніпуляціях, не на емоціях, а на глибокому аналізі політичної програми, на аналізі досвіду того чи іншого кандидата і його здобутків. Країна нарешті не обиратиме "менше зло", а обиратиме кращого з кращих.

Таких виборців буде значно важче купити, значно важче зманіпулювати ними чи обдурити їх, тому країна отримає справжні реформи, стрімкий розвиток і заможність.

Це дозволить нам досягнути миру, але не ціною капітуляції, а після нашої перемоги над ворогом. І це цілком реально.

Проте, щоб домогтись такого результату, необхідно добре попрацювати.

Дмитро Сінченко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.