Чому Україна повинна ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду
Питання ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС) давно є одним з ключових питань приєднання України до міжнародних договорів.
Навряд чи приєднання нашої держави до будь-якого іншого міжнародного договору спричинило такі дискусії та увагу різних органів державної влади, громадянського суспільства, експертного середовища.
Підписавши Римський статут у 2000-му році, Україна до цих пір його не ратифікувала. В чому ж проблема та чому питання ратифікації Римського статуту зайняло так багато часу і досі викликає дискусії? І, власне, чому Україна зрештою повинна ратифікувати Римський статут?
Довгий час українську владу не дуже цікавило питання Римського статуту. Такі злочини як геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини були дуже далеко від мирного життя, і тому більшість влаштовував висновок Конституційного Суду України, прийнятий 11 липня 2001 року, про те, що Римський статут може бути ратифікований лише після внесення змін до Конституції України.
Проте ситуацію кардинально змінила Революція Гідності. Масштаб вчинених злочинів і неможливість здійснювати юрисдикцію щодо певного кола осіб спричинив те, що в Україні в кінці лютого 2014 року згадали про Міжнародний кримінальний суд.
Звичайно, за короткий час підготувати ратифікацію міжнародного договору, який ще й вимагає внесення змін до Конституції України, неможливо, тому вирішили скористатися дуже зручним механізмом, який міститься у пункті 3 статті 12 Римського статуту – визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду державою, яка не ратифікувала Римський статут.
Україна скористалася цим механізмом двічі і подала дві заяви від імені Верховної Ради України про визнання юрисдикції МКС:
- Про визнання юрисдикції МКС щодо можливого вчинення злочинів проти людяності під час Майдану з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та
- Про визнання юрисдикції МКС щодо можливого вчинення злочинів проти людяності та воєнних злочинів на всій території України (звісно, включно з Кримом і Донбасом) з 20 лютого 2014 року по теперішній час (без фінальної дати).
У другій заяві України про визнання юрисдикції МКС йдеться, зокрема, про таке:
"/.../ відповідно до пункту 3 статті 12 Римського статуту Міжнародного кримінального суду Україна визнає юрисдикцію Суду з метою визначення, кримінального переслідування та притягнення до суду виконавців дій, вчинених на території України з 20 лютого 2014 року, та їхніх співучасників. Цю Заяву зроблено на невизначений термін. Вона набирає чинності з моменту її підписання. Відповідно, Україна співробітничатиме із Судом без затримок та винятків, згідно з Розділом ІХ Римського статуту".
Важливо відзначити, що заяви про визнання юрисдикції МКС, згідно з положенням пункту 3 статті 12 Римського статуту, покладають на державу всі зобов'язання співпрацювати з МКС і виконувати всі його рішення та накази. Тобто всі зобов'язання щодо співробітництва з МКС держава, яка визнає його юрисдикцію на підставі пункту 3 статті 12 Римського статуту, приймає на себе і повинна виконувати.
Таким чином, Україна вже взяла на себе всі зобов'язання співробітничати з Міжнародним кримінальним судом та виконувати всі його рішення.
І якщо щодо першої заяви про визнання юрисдикції МКС це визнання має чітко визначені часові межі (21 листопада 2013 року – 22 лютого 2014 року), то в межах другої заяви про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду, згідно з пунктом 3 статті 12 Римського статуту, Україна визнала юрисдикцію МКС на всій своїй території з 20 лютого 2014 року без фінальної дати.
Читайте також:
Відповідно, всі зобов'язання виконувати будь-які рішення і накази Міжнародного кримінального суду, зокрема його Офісу Прокурора, Україна вже має. Сьогодні будь-яка фізична та/чи юридична особа, будь-яка організація може передати Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду будь-які матеріали щодо вчинення тих чи інших злочинів тими чи іншими особами (включно з громадянами інших держав, зокрема громадянами Російської Федерації) на території України.
Для цього не потрібна ратифікація Римського статуту, Міжнародний кримінальний суд вже має юрисдикцію розглядати ситуацію в Україні внаслідок подання Україною двох заяв про визнання юрисдикції МКС.
Наразі Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду проводить попереднє вивчення (попереднє розслідування) ситуації в Україні, тобто вже працює по ситуації в нашій державі.
В межах цієї процедури Офіс Прокурора об'єднав дві заяви про визнання Україною юрисдикції МКС і проводить єдине попереднє вивчення ситуації в Україні з 21 листопада 2013 року по теперішній час. З відповідними документами Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду щодо попереднього вивчення ситуації в Україні можна ознайомитися тут. Про хід попереднього вивчення ситуації в Україні Офісом Прокурора Міжнародного кримінального суду можна прочитати у річних звітах за 2016, 2017 та 2018 роки.
Отже, ратифікація Україною Римського статуту ніяк не вплине на можливість Міжнародного кримінального суду розслідувати злочини проти людяності та воєнні злочини, вчинені будь-якими особами на території України – цю можливість Міжнародний кримінальний суд має вже декілька років на основі поданих Україною заяв про визнання юрисдикції Суду.
Навіщо ж тоді ратифікувати Римський статут, який сенс у цій ратифікації? Адже і сьогодні МКС працює по ситуації в Україні, проводить попереднє вивчення ситуації в нашій державі, всі зобов'язання на себе наша держава вже взяла.
Ось тут і міститься істина – всі зобов'язання на себе Україна взяла, а прав, притаманних повноцінному учаснику Римського статуту та члену Міжнародного кримінального суду, жодних не має.
Ратифікація Римського статуту дозволить Україні разом з обов'язками мати також права, зокрема:
- право бути членом Асамблеї держав-учасниць Міжнародного кримінального суду;
- право виносити питання на порядок денний Асамблеї та брати активну участь в її роботі;
- право вносити кандидатуру судді Міжнародного кримінального суду від України;
- право брати участь у виборах Прокурора МКС тощо.
Ратифікація зробить нас повноцінним учасником процесу в усіх структурах МКС, а не запрошеним гостем, що не має прав, а має лише обов'язки.
Таким чином, всі зобов'язання перед Міжнародним кримінальним судом на основі поданих заяв про визнання юрисдикції МКС Україна вже має. Ратифікація Римського статуту дозволить нам на додачу до обов'язків набути таких необхідних прав повноцінного члена Міжнародного кримінального суду.
Саме тому довга епопея з ратифікацією Україною Римського статуту має нарешті закінчитися ствердним "Так!" цій ратифікації.
Це буде абсолютно логічний, виважений і правильний крок держави, яка вірить у верховенство права і хоче у найбільш ефективний спосіб використовувати міжнародні судові органи з метою притягнення до відповідальності осіб, що вчинили найтяжчі злочини, зокрема злочини проти людяності та воєнні злочини, на території України.
І, безумовно, використання таких міжнародних судових механізмів сприятиме притягненню до відповідальності представників окупаційної влади в Криму, які вчиняють такі злочини проти людяності та воєнні злочини як переслідування, насильницькі зникнення, примусовий призов на службу в збройні сили держави-окупанта, порушення права на справедливий суд та інше.
Ратифікація Римського статуту буде логічним кроком на шляху України по використанню таких міжнародних судових механізмів.
Разом з тим, ратифікація Римського статуту автоматично не виконає нашу "домашню роботу" по укріпленню внутрішньої спроможності працювати з міжнародними злочинами.
Поруч з ратифікацією Римського статуту нам потрібно вносити зміни до Кримінального кодексу України щодо належної криміналізації міжнародних злочинів (законопроект 9438), а також зміцнювати спроможність нашої судової та правоохоронної системи щодо роботи з такими особливими категоріями злочинів як геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини.
Все це в комплексі неодмінно дасть позитивний результат – належне притягнення до індивідуальної кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних злочинів як на внутрішньодержавному рівні, так і на рівні міжнародному.
Антон Кориневич, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
