Порядок денний у сфері медіа для нового парламенту
Останні 5 років, попри скепсис, який можна почути від різних експертів, для медійної сфери були доволі успішними. Новий парламент отримає у спадок уже запущені реформи, які потребують тюнінгу або завершення, як у випадку з роздержавленням преси.
Водночас, перед Верховною Радою 9-го скликання постають і нові виклики, які слід почати вирішувати з першого ж дня його повноважень.
Зокрема, експерти групи РПР-Медіа розробили і оновили порядок денний для парламенту, який разом з пропозиціями в інших сферах незабаром буде переданий новообраним депутатам. Це маркери, які показують, де є проблемні точки, які слід виправити.
Кожна зміна і реформа має відповісти на питання: в чому проблема і як ми її плануємо вирішити. Такі проблеми є як історичними, адже парадигма інформаційно-медійної сфери формувалася ще в 1990-х роках, так і сучасними – з'явилися виклики, які потребують реакції і нових рішень.
Проблеми і шляхи вирішення
Одним із надважливих завдань є ухвалення нової регуляторної бази для аудіовізуальної сфери.
За 13 років з моменту останньої суттєвої (і жахливої) зміни у закон про телебачення і радіомовлення Україна прониклася сервісами IPTV, OTT, VoD, вибухнули соцмережі, прийшли GooglePlay, Itunes, Netflix та інші, а ми досі послуговуємося технологічним мисленням 1950-х років і передач а ля "шановні телеглядачі, в ефірі телевистава "Колгоспний ранок".
Ба більше, угода про Асоціацію, або Угода про торгівлю між ЄС і Україною прямо зобов'язує нас гармонізувати наше законодавство з Директивою ЄС про аудіовізуальні медіапослуги.
Що має дати новий закон? По-перше, мислення не технологіями, а сервісами. По-друге, лібералізацію підходу. Все, що не в ефірі, має проходити процедуру реєстрації і робити це за принципом інших сервісів – через електронний кабінет, а не зі стосами паперу.
Друга історія – зміна ролі регулятора, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
Останні вибори показали, що у регулятора відсутній належний інструментарій для реагування на порушення медійного законодавства: санкцій або немає, або їх застосування є геть неефективним і недієвим.
Регулятор має розуміти, що діється в просторі, балансувати інтереси, забезпечувати прозорість ринку – і діставати різку, коли мовники починають відверто дезінформувати глядача або показувати недитячий контент у дитячий час.
Так, я цілком поділяю побоювання гравців ринку зі стажем, що ми можемо створити монстра. Саме тому має впроваджуватися культура співрегулювання, коли медіа починають брати зобов'язання на себе і їх дотримуватися.
Зрештою, нічого стабільного немає і навіть права треба відстоювати щодня, а не лише на папері.
До речі, в контексті регулятора слід в цілому почистити органи влади дотичні до медіа: ліквідувати Держкомтелерадіо та визначити, який орган формуватиме стратегію інформаційної політики, особливо зовнішньої.
Більше того, ми вже маємо готуватися до створення конвергентного органу, своєрідного українського Ofcom (Office of communications), який має об'єднати в собі функції Нацради і НКРЗІ.
Третя історія – деолігархізація. Тут потрібні міжгалузеві рішення, що дозволять відслідковувати джерела фінансів медіа, надто з території агресора, а також захистять від використання медіа як елементу недоброчесної конкуренції на інших ринках.
Сфера доступу і персональних даних потребує оновлень, зокрема у зв'язку з ухваленням Регламенту ЄС щодо захисту персональних даних і проблем, які вилізли в процесі імплементації системи доступу до публічної інформації.
Окремо хочеться, щоб Офіс президента і парламент ухвалити якнайшвидше Конвенцію Тромсе про доступ до офіційних документів.
Для України це, найперше, іміджева історія, бо конвенція уже здебільшого імплементована в законі. Але стати країною, що запускає конвенцію в дію – такі нагоди випадають нечасто.
Створення інформаційної комісії чи комісара також спростить життя, адже цей орган матиме просвітницьку, медіаторну і лише накінець санкційну функцію. Це дозволить зробити систему ефективною, в тому числі там, де немає простих відповідей.
Суспільне мовлення постійно отримує на горіхи, бо в епоху інфотейменту нікого не цікавить, що там за екраном. Всі хочуть красиву яскраву картинку. А за екраном третій рік триває розгрібання авгієвих конюшень – від банальної оптимізації штату з чисельності населення невеликого смт до двох потягів метро і до переходу на стандарт зображення 16:9. Та й такі зовсім нудні речі, як оформлення землі, майна, авторських прав.
Все це – невидима робота, яка триває щодня, але вона некрасива і нецікава. Щоб було красиво, потрібно запустити не лише філії, але і флагманський канал UA:Перший – зробити красивими новини, додати більше інтерактиву і програм, які цікаво дивитися.
На це банально треба фінансові і людські ресурси, тому стале фінансування в повному обсязі є мегаважливим. Саме це є одним, хоч і не виключним фактором хорошого KPI. Але правило діє просто: "зранку гроші, а ввечері стільці", а не "спочатку навчимося плавати, а потім воду наллють", як це було останні 3 роки.
Виборчі кампанії 2019 року засвідчили, що інтернет під час виборів став не менш впливовим середовищем, ніж "ящик".
Оновлений інструмент бібліотеки реклами Фейсбуку показав, що на просування партій і кандидатів щодня витрачались п'яти-шестизначні суми в доларах. Якщо додати кошти, витрачені на традиційні медіа, то вартість рекламних кампаній перевалює за семи-восьмизначні суми.
Великі кошти спотворюють вибори, перетворюючи їх на аукціон, "хто дорожче купить мізки виборців". Причому частина таких витрат перебуває у сірій зоні.
Як вирішення, слід встановити стелю: яку максимальну суму на агітацію можна витратити за кампанію. А крім того, законодавчо забезпечити кооперацію з Фейсбуком, Ґуглом та іншими гравцями задля контролю над рекламодавцями. Як щодо витрат на рекламу, так і додатково – щодо запобігання мові ворожнечі.
При цьому слід легалізувати групи підтримки – третіх осіб, які зможуть розміщувати рекламу на підтримку кандидата за умови їхньої реєстрації.
В контексті інтернету, крім виборів ми маємо зробити ще кілька речей.
Перш за все, стимулювати онлайн-медіа до самоідентифікації і водночас до самозобов'язань дотримуватися редакційних та журналістських стандартів і розкривати інформацію про відповідальних за редполітику та власність. І це інтерес самих медіа – не бути в одному котлі з bbccnn і іншими бачками, які емоційно обробляють людей і одночасно вбивають журналістику як таку.
По-друге, слід визначити якісну, ефективну процедуру, за якою Україна буде протидіяти російській агресії. І через співрегуляторні механізми, і через санкційні.
Також має з'явитися відповідальність за поширення дезінформації, якою особливо зловживають низка українських медій. Тут ми маємо винаходити велосипед і тут ми, по факту, самі.
P.S.: 6 травня цього року Чеська республіка затвердила стратегію штучного інтелекту. Порядок денний України відстає від світових трендів, зосереджених на таких проблемах, як безпека штучного інтелекту, відповідальність за шкоду, завдану автономними пристроями, етика роботів та інше.
На тлі цих викликів ми все ще не змогли забезпечити належну екосистему для сфери медіа. Україна, маючи великий потенціал в ІТ-сфері, цілком може влитися в світові тренди, але це явно вдасться нам краще, якщо ми нарешті позакриваємо старі "хвости".
Ігор Розкладай, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
