Політична мова і є нашою політичною реальністю
Ми домовилися із організаторами Львівського медіафоруму, що наш кейс буде присвячений аудиту контенту президентської кампанії. А саме:
- оцінці того, яким він був у топ-кандидатів на президентську посаду, щоб отримати перемогу;
- оцінці того, яким мав би бути контент, щоб переможець підготував суспільство до успішного продовження модернізації;
- з'ясуванню того, чи вдалося медіа з групи українських white papers скористатися своєю незалежністю та високим професійним рівнем команд, щоб зробити обговорення кандидатів на посади голови держави змістовним та корисним.
Для реалізації цього завдання ми зробили декілька важливих кроків:
- всю риторику кампанії за період вересень'18 – квітень'19 розділили на 9 тематичних блоків;
- попросили експертів зважити важливість контенту кожного блоку для підготовки українського суспільства до продовження реформ;
- проаналізувати окремо контент двох медійних груп:
- Перша – це, так звана, група white papers (Громадське, Дзеркало тижня, Ліга, Новое время, Радіо Свобода, Укрінформ, Українська правда, Український тиждень, Слово і Діло, УНН), яку нещодавно виокремили експерти ІМІ через максимальну відповідність цих on-line медіа 12 критеріям, серед яких професійність, відвідуваність, незалежність тощо.
- Друга група – це найбільш відвідувані топ-100 українських on-line медіа (за даними Factum Group);
- розділили контент кампанії Бойка, Гриценка, Зеленського, Порошенка та Тимошенко на 9 тематичних блоків, щоб зрозуміти, з одного боку, які теми були пріоритетом для політиків, з іншого – яку політичну agenda дозволили політикам формувати медіа (в тому числі медіа з українського переліку white papers);
- порівняли фактичний зміст кампанії із тим, про що вони мали б розмовляти з українцями, щоб модернізаційний рух українців було продовжено.
Відверто – декілька разів ми із колегами були дуже близькими до рішення "з'їхати" з теми. Після результатів I туру президентської кампанії 31 березня, коли будь-яка розмова про контент як про сенси здавалася поганою ідею. Потім – і в квітні, і в травні – контент кампанії та його логістику вже було (і іноді дуже вдало) проаналізовано іншими експертами.
Втім, чим більше ми вагалися, тим сильніші свідчення я отримувала, що маємо зробити заплановане.
Всю риторику президентської кампанії за період вересень 2018 – квітень 2019 року розділили на 9 тематичних блоків. Експертна оцінка рівня важливості тематичних блоків
#1. Закон "політичного дискурсу"
"Розумієш, – сказала моя давня колега і дуже-дуже професійна людина, до якої я звернулася в процесі роботи над кейсом, – у нас "фіолетовий електорат", а це означає, що навіть мегапрогресивний політик має маскувати свою реальну мету на етапі виборів дуже простою, примітивною риторикою".
Я подякувала, подумала, що не згодна, і почала готувати виступ.
Справа в тому, що як політолог абсолютно точно знаю, що будь-якому прогресивному політичному кроку влади передує чесне спілкування із суспільством. Мюррей Едельман, американський політолог та соціолог, один з розробників концепту "політичного дискурсу" наголошував, що політична мова і є політичною реальністю.
Тому, якщо ми хочемо нової якості життя для країни, то маємо наполягати на професійній розмові влади із суспільством про сутність змін не після виборів, а напередодні. Оскільки закон політичного дискурсу працює тільки так: влада змушена\приречена\бажає створювати ту реальність, яку проговорила із своїм виборцем.
На тлі хайпових стримів про домінування простоти та емоційного впливу на виборця мій дослідницький посил виглядає як індустріальна думка в постіндустріальному експертному дискурсі.
Тим не менш, переконана – запит на чесність та сенси в політиці (і не лише в український) повернеться. І повернеться швидше, ніж ми навіть можемо собі це уявити.
Безперечно, в часи interregnum/міжвладдя (за теоретиком постмодерну Зигмундом Бауманом), коли старий світ завершується, а новий світ із його правилами лише формується, відчуття розгубленості людей підсилюється страхом перед чимось таким, про що майже нічого не відомо, – легкі та беззмістовні публічні розмови про "розбудови стін", "аналізи", "стадіони", різні типи "exits" цілком прийнятні.
Така легка "реальність" певний час активно "купується". Втім, вона швидко втомлює відсутністю рішень та конструкцій, яких зазвичай очікують від політичного класу.
#2. Специфіка політичного дискурсу від влади
Наступним каталізатором нашої активності стало інтерв'ю одного з реально найкращих СЕО державних компаній, в якому він зазначив, що головним викликом для нового президента стане не олігархія, а корупція. Така публічна позиція здивувала, ми продовжували роботу над кейсом.
Отже, навіть коли політичний клас "захопленої держави" намагається вести змістовну розмову із суспільством, вона пропонує українцям певний абстрактний порядок денний.
Як, наприклад, із згаданим вище кейсом, коли нас (?) переконують, що обмеження корупції скоротить вплив олігархату на країну. У той час, коли кожен притомний політолог знає, що звільнення "захопленої держави" відбувається у зворотньому напрямку: спочатку обмежується вплив олігархату на всі сфери суспільства, а потім відступає і корупція.
Якщо дуже спрощено, то специфіка України полягає в тому, що майже всі роки незалежності політична еліта (яка у 90-і роки минулого століття створювала олігархів, а потім вже сама була продуктом олігархії) пропонувала українцям настільки "легку" реальність через контрольоване олігархами телебачення, що і сьогодні, після 4-ох революцій та 6-и років війни, майже 70% українців залишаються патерналістами.
Всі ці патернальні наративи активно закріплюються бідністю. І далі по колу – збереження патернального типу мислення дозволяє мати таку владу, де, наприклад, в парламенті є лише біля 50 депутатів (трішки більше 10%), які не контролюються олігархами.
Статистика по афіліації з олігархатом виконавчої та судової влади відсутня, але нема підстав вважати, що цей відсоток більший.
#3. Альтернативна agenda та проблеми її поширення
"Що таке журналістика? Вони (політики) – сказали, ми (журналісти) – написали", – цей, ймовірно, жарт одного з реально найкращих українських головних редакторів я почула по радіо в дорозі на Форум і подякувала собі і команді, що наш кейс зроблено.
Біда України полягає в тому, що навіть за умов існування таких суб'єктів, як громадянське суспільство, які здатні створювати неолігархічну agenda, в країні великий дефіцит професійних та неконтрольованих ФПГ медійних каналів, які можуть комунікувати її суспільству.
Втім ситуація не безнадійна. Хоча олігархічне телебачення і залишається медійним каналом із найбільшим coverage, шаленим стає вплив на формування суспільної думки social media.
Впевнено зростає аудиторія сегменту on-line медіа, де сконцентровані найбільш професійні та незалежні ЗМІ, які увійшли до українського переліку white papers. В умовах конвергентної схеми функціонування медіа в межах трикутника "телебачення\social media\on-line media" шанси проникнення неолігархічного порядку денного з медіа, що входять до white papers, наприклад, в соціальні мережі зростає в рази.
Отже, роль впливових неолігархічних медіа на формування порядку денного нової країни має бути визначальною.
Чи вдалося їм це зробити під час останньої електоральної кампанії – це одне з питань нашого кейсу.
Висновки
- Залучені NOKS FISHES до лаконічного опитування експерти (політологи, соціологи, медійники) фахово "зважили" пріоритетність контенту, який мав би вироблятися під час президентської кампанії, надавши найвищі бали тим комунікаціям, які готували б українців до розуміння першочерговості проведення інституційних та ціннісних реформ, імплементація яких вже створює умови для подолання бідності в країні.
- Щодо структури медійного дискурсу в період 09'18-04'19, то аналітики NOKS FISHES фіксують певні розриви між фактичним складом медіаполя та пріоритетами, визначеними експертами.
Так, теми "верховенства права, рівності всіх перед законом", "зростання економіки", "зовнішньої політики в контексті цінностей та безпеки", на думку опитаних експертів, не менш важливі, ніж дискурс суспільства на тему війни.
Це вже історичний факт, що Україна змушена здійснювати модернізацію під час війни, а модернізація – це, передусім, зміни в середині країни, пояснюють свою позицію опитані експерти.
Щодо ЗМІ, то тут інші акценти: кількість контенту про війну на Сході та окупації Криму мінімум в два рази домінує над обсягом згадок в медіа інших тем. Більше того, сумарне звернення медіа протягом вересня 2018 року – квітня 2019 року до зовнішньої політики, зростання економіки, боротьби з корупцією, подолання бідності в усіх аналізованих медіа дорівнює кількості згадок теми війни та окупації.
Це дозволяє припустити, що в українських медіа домінує не модернізаційний, а військовий дискурс.
- Найбільш несподіваний висновок: рівень залучення журналістами топ-учасників президентської кампанії до розкриття кожної із виділених нами теми був вкрай невисоким як в першому, так і в другому турі (максимум, відповідно, – 7% та 20%) в усіх медіа, контент яких проаналізовано.
Тематичні профілі всіх топ-учасників президентських виборів майже ідентичні в двох групах медіа, контент яких аналізується в дослідженні. Виключення – Бойко, риторику якого по темі "ліквідація бідності" медіа з групи white papers ігнорували.
Більше того, тематичні структури медіаполя і Порошенка, і Зеленського є подібними в усіх медіа, що аналізуються в межах цього кейсу, і не зазнали змін у ІІ-му турі кампанії. Щодо фактичних акцентів кампанії, то вони суттєво відрізнялася від ієрархії бажаної модернізаційної agenda, визначеної експертами.
Наталія Кононенко, ІПіЕНД НАН України, дослідницька група NOKS FISHES
Слайди з презентації "Президентські вибори 2019 року в on-line media: фактична agenda vs експертні очікування"
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
