Як переселенці могли б змінити конфігурацію Ради
Станом на сьогоднішній день переселенці матимуть право голосувати на виборах до Верховної Ради тільки за кандидатів за партійними списками.
Не маючи постійної прописки на території нового місця проживання, внутрішньо переміщені особи не можуть обирати депутатів на мажоритарному окрузі, а також брати участь у виборах до місцевих органів влади.
Таким чином вони втрачають можливість краще інтегруватися до громади, до якої вони переїхали.
Проблему за 5 років так і не вирішили. Відповідні зміни до виборчого законодавства не внесли. Як наслідок – проблеми ВПО залишаються поза увагою більшості мажоритарних кандидатів і (за рідкісним винятком) більшості органів місцевої влади. Адже вони не голосують.
Натомість навіть найпростіші розрахунки "на серветці" показують, що за наявності у переселенців повноцінного права голосу, вони могли б не те що впливати на вирішення місцевих питань, а навіть на зміну конфігурації влади в країні.
Аналітики нашого проекту "Громадська взаємодія" проаналізували відкриті дані – і саме на них ґрунтуються мої припущення.
За даними Міністерства соціальної політики (відповідь на запит порталу "Слово і діло"), станом на осінь 2018 року в Україні обліковувалось 1,52 млн переселенців. Приблизно ¾ з них – потенційні виборці. Це близько 1,3 млн осіб.
Це оціночна кількість людей, які не зможуть скористатися своїм голосом на дострокових виборах до парламенту в липні 2019 року.
На прикладі результатів виборів до парламенту у 2014 році моделюємо, в яких регіонах голоси переселенців, які туди переїхали, могли б теоретично бути вирішальними для мажоритарних кандидатів.
Для цього уявімо – суто гіпотетично – що голоси переселенців було б віддано кандидату, який прийшов на фініш другим. Приміром, він би приділив їхнім питанням більше уваги у своїй передвиборчій програмі, або й можливо сам походив з тимчасово окупованих територій.
У скількох округах долю переможця могли б визначити нові мешканці громади, які прибули з тимчасово окупованих територій?
За розрахунками на основі даних Центрвиборчкому, за підсумками виборів в Україні було 17 округів, де різниця між першим і другим місцем становила менше 1000 голосів. Із них на чотирьох (№16 у Вінницькій, №22 на Волині, №30 на Дніпропетровщині і №79 на Запоріжжі) різниця склала менше 100 голосів.
На жаль, неможливо точно накласти карту розселення переселенців на карту виборчих округів.
Однак у більшості із цих регіонів з "мінімальною" перевагою переможця саме голоси цих виборців могли б бути вирішальними. Особливо там, де народного депутата обрали мінімальною кількістю від голосів тих, хто проживає в окрузі.
Так, на окрузі №16 нардеп Юрій Македон отримав перемогу завдяки голосам 10,7% від усієї кількості виборців, Олександр Дубінін в окрузі №30 – 10,9%, Володимир Бандуров на Запоріжжі (округ №79) – 9,8%. Тобто в цих випадках навіть 50-100 додаткових голосів уже могли б визначити долю мандата.
Таким чином, потенційно 17 із 199 обраних за мажоритарними округами депутатів сьогодні могли б бути іншими. Це 8,5% всіх мажоритарників, або 4% від усього нинішнього складу Верховної Ради.
17 депутатів могли б суттєво змінити розстановку сил у законодавчому органі, не кажучи вже про те, які ініціативи вони могли б вносити. Очевидно, що, спроектувавши ці результати на місцеві вибори, ми б отримали ще більш переконливі докази того, наскільки важливими є голоси переселенців.
Звичайно, цей розрахунок "на серветці" не претендує на об'єктивність. Утім, він точно показує, що вирішення проблеми надання повноцінного виборчого права переселенцям є першочерговим завданням.
Катерина Коба, спеціально для УП
Ілюстрації надані авторкою
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
