Від "відсічених рук" до стратегії: Як Зеленський боротиметься з корупцією?
Переконлива перемога над корупцією не стала одним із досягнень Петра Порошенка. Це не пройшло непоміченим ні для виборців, ні для його опонента Володимира Зеленського.
Так, дещо кровожерливе твердження Порошенка про готовність "повідрубувати руки" за корупцію стало мішенню для передвиборчого сарказму Зеленського.
Тепер новообраний президент вже сам постає перед завданням, з котрим не впорався його попередник, а саме – як перетворити брязкання страшними словами на ефективну антикорупційну стратегію?
"Острівці доброчесності"
По-перше, робота із реформування судової та правоохоронної систем має продовжитися. Однак повноваження президента у цьому плані є суттєво обмеженими.
Останніми роками в Україні створено низку антикорупційних органів, а саме Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Державне бюро розслідувань (ДБР), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), Вищий антикорупційний суд (ВАКС) і Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК).
Цей калейдоскоп абревіатур існує з вагомих причин. Кволість "загальних" правоохоронних органів та судів створила попит на нові, незаплямовані агентства – "острівці доброчесності", як їх вдало назвав голова "Тренсперенсі Інтернешнл Україна".
Із діяльністю цих органів пов'язані великі суспільні очікування, зокрема у контексті запланованого восени початку роботи ВАКС. Ефективність їхньої роботи суттєво вплине на антикорупційну репутацію Зеленського.
Однак законодавство не дає президентові важелів контролю ані над ВАКС – котрий врешті-решт є судом і тому має бути максимально незалежним – ані над іншими вищевказаними органами.
Зокрема, без підтримки Верховної Ради він не може в односторонньому порядку звільнити їхніх керівників. Навіть якщо у майбутньому політична партія Зеленського здобуде контроль над Верховною Радою, він муситиме знайти баланс між необхідними кадровими змінами і невиправданим політичним втручанням.
Найкращим підходом на сьогодні є розробка антикорупційної стратегії, що окреслить:
- очікувані результати від роботи кожного з існуючих антикорупційних органів та методику їхньої оцінки;
- механізми координації їхньої взаємодії;
- заходи з інформування президента, уряду і парламенту про стан виконання стратегії, включно з проведенням відкритих слухань.
Парадокс цієї пропозиції полягає у тому, що всіма цими питаннями мало би вже опікуватися НАЗК. Втім єдиної антикорупційної стратегії в Україні досі не існує.
У результаті, боротьба з корупцією в Україні нагадує напівготовий монстр Франкенштейна – нашвидкуруч зшитий з частин різних тіл, але не керований єдиним мозком.
Якщо команда Зеленського заповнить створений НАЗК вакуум, це може бути першим її значним досягненням.
Робота над помилками
Окрім покарання винних, ніщо так не свідчитиме про успішність антикорупційних заходів, як повернення вкраденого майна, особливо виведених за кордон коштів. Поки що український досвід у цій сфері є приблизно настільки ж успішним, як наукова діяльність "проффесора Януковича".
Так, ГПУ нещодавно повідомило про конфіскацію – за навдивовижу таємничих обставин – мільйонів доларів, що начебто належали Януковичу та були конфісковані з рахунку в одному з українських банків. І ця, і схожа попередня справа стосуються коштів, що були реінвестовані в Україну.
Водночас після втечі Януковича з України держави ЄС заблокували сотні мільйонів доларів, що могли бути пов'язані зі злочинами, вчиненими в Україні. Практично нічого з цих коштів Україна повернути не спромоглася.
Чи маємо ми хоч якість підстави думати, що за останні роки Україна перестала втрачати незліченні мільйони доларів, що злочинно крадуться і виводяться за кордон?
Це питання є очевидно риторичним. Щоб покращити становище, президент Зеленський має ініціювати "роботу над помилками" для того, щоб виявити, яким чином злочинні доходи виводяться за межі України, які бізнес-структури роблять це можливим і як їхню протиправну діяльність можна припинити.
Знову ж таки, ця ідея не є новою. З 1989 року існують міжнародні стандарти боротьби із відмиванням коштів – тобто використанням злочинно отриманих грошей – та фінансуванням тероризму. Україна є учасницею спорідненої організації MONEYVAL, що оцінює їх дотримання державами-членами Ради Європи.
Ці стандарти ґрунтуються на тому, що певні категорії бізнесів – наприклад, банки – мають доповідати компетентним органами (в Україні, Державній службі фінансового моніторингу, ДСФМ) про підозрілі фінансові операції.
Щороку ДСФМ публікує річні звіти, що містять корисну інформацію стосовно типових схем відмивання коштів. На основі цього, Україна потребує стратегічної оцінки того, які фактори роблять ці схеми можливими і як їх можна усунути.
Прогалини у цьому контролі можуть мати серйозні наслідки. Наприклад, нещодавнє журналістське розслідування стверджує, що НБУ не вжив жодних дій стосовно значних грошових переказів з Приватбанку до його кіпрської філії, звідки кошти – за словами журналістів – були переведені на рахунки компаній, пов'язаних із одним із акціонерів. Якщо ця історія відповідає дійсності, вона є прикладом ситуації, що вимагає оцінки ефективності нагляду НБУ.
Банківський сектор є не єдиною галуззю, де питання відмивання коштів має стати на чолі порядку денного. Так, наприклад, відповідне законодавство розповсюджується також на адвокатів і юридичних фірм і має пріорітет над адвокатською таємницею.
Але згідно з опублікованою у 2018 році доповіддю MONEYVAL, з 2012 по 2016 рік юристи України не подали жодного повідомлення про підозрілі фінансові операції.
З огляду на традиційну повагу до конфіденційності, у багатьох державах кількість повідомлень про "підозрілі" транзакції від юристів є жалюгідно малою. Але повна тиша в ефірі протягом чотирьох років, відображених у доповіді MONEYVAL, потребує пояснень – як з боку юридичної спільноти, так і від Міністерства юстиції, що відповідає за нагляд над юридичним сектором.
Підсумки
Зеленський успадкував громіздку систему антикорупційних інституцій, кожна з яких користується – принаймні у теорії – значною долею незалежності. Це ставить у складне становище президента, від котрого очікуватимуть швидких результатів, особливо за відсутності парламентської більшості.
Але це не є виправданням для бездіяльності. Навпаки, прозора стратегія відносно того, що має бути зроблено щодо протидії корупції та відмиванню коштів і хто є за це відповідальним – необхідна умова для того, щоб за п'ять років Зеленський мав чим відповісти на ті ж незручні запитання, які він ставив своєму попереднику.
Антон Мойсеєнко, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
