Навіщо я іду до Верховної Ради
Я, Михайло Соколов, кандидат у народні депутати від політичної партії "Слуга Народу" і колишній громадянин Росії.
Я переїхав до України у 2005 році, після розгрому компанії ЮКОС і арешту її керівника Михайла Ходорковського. Поштовхом до переїзду стала велика цікавість, яку почала проявляти російська прокуратура до мене і моєї роботи в ЮКОСі, а також переміщення всього мого колишнього керівництва за кордон або в тюрму.
У 2007 році я одружився з громадянкою України, в 2009 отримав вид на проживання, у 2012 в мене народився син, а в 2014 я став домагатися українського громадянства. І отримав його у 2017 році, – відповідний указ підписав Петро Порошенко.
Після цього подав декларацію про відмову від російського громадянства. Також хочу наголосити, що в мене немає російського паспорта.
Я є випускником Московської школи політичних досліджень (зараз змушена працювати за межами Росії), випускником програми "Відкритий світ" Конгресу США і Стенфордської програми Френсіса Фукуями.
Після Революції Гідності я став членом податкової групи Реанімаційного пакету Реформ (РПР), а також заступником голови громадської спілки "Всеукраїнська Аграрна Рада" (ВАР).
Читайте по темі:
Олександр Солонько: Що робить у списку "Слуги народу" російський лобіст?
ВАР була створена у 2014 році, а тепер нараховує майже шість сотень членів – середніх і малих сільськогосподарських виробників. Причиною такого швидкого зростання нашої організації є те, що ми реально захищаємо їхні інтереси і створюємо умови для розвитку аграрних підприємств і всієї економіки України. Моя зона відповідальності – розробка законодавства і робота з Верховною Радою України.
За цей час я став одним зі співавторів реформи відшкодування і адміністрування ПДВ, яка була спрямована на викорінення корупції, хабарів та відкатів і визнана однією з найуспішніших реформ останніх років.
Також я став співавтором Ліберальної податкової реформи (законопроект №3357) Ніни Южаніної, а підготовлені нами норми увійшли в урядові законопроекти №3668 і №5368.
Останній з них я презентував разом з командою екс-міністра фінансів Олександра Данилюка.
Крім цього, на нашому рахунку – ціла серія євроінтеграційних законопроектів, які, наприклад, відкрили ринок ЄС для української молочної продукції, та дерегуляційних ініціатив.
- Тут і роздвоєння реєстрів заявок на відшкодування ПДВ: пріоритетний для великих компаній і звичайний для інших.
- І монопольне завищення цін на 20-50% на українському ринку азотних добрив компанією "Остхем", що належить Дмитру Фірташу.
- І блокування митницею імпорту азотних добрив з країн-партнерів України, в той час як завод, що належить Аркадію Ротенбергу – будівельнику Кримського мосту – офіційно і без антидемпінгових мит продовжує поставляти добрива до України та аміак на заводи Фірташа.
- І, нарешті, "соєві правки", завдяки яким штучно занижена закупівельна ціна на сою всередині країни, що дозволяє збагачуватися за рахунок українського аграрія власникам переробних заводів – українським олігархам і транснаціональним компаніям.
На жаль, на даний момент, незважаючи на всі наші зусилля: роботу з чесними народними депутатами, підписання меморандумів з парламентськими політичними партіями, протести та блокування доріг, повністю вдалося вирішити тільки першу з названих проблем.
Також невирішеною залишається і проблема несправедливого розподілу державних дотацій – їх левова частка дістається одному-двом найбільшим аграрним холдингам, хоча декларується, що вони нібито спрямовані на підтримку малих і середніх аграріїв.
Корупція і підкуп політиків олігархами – це ракова пухлина, яка вбиває нашу країну.
Саме вони є причиною того, що у нас панує несправедливість:
- штучно створені монополії збагачують своїх господарів і знекровлюють економіку країни;
- в судах панує не закон, а гроші і зв'язки;
- наша податкова система дозволяє великим компаніям офіційно виводити прибуток за кордон, сплачуючи 2,5%, а звичайна людина віддає 45% від заробленого нею у вигляді ЄСВ, ПДФО та ПДВ;
- підприємці змушені витрачати величезні гроші на хабарі для отримання дозволів на будівництво нових підприємств і підключення їх до мереж.
Через все це у нас так мало нових робочих місць. Все це і є причиною нашої бідності, а наша бідність є причиною нашої слабкості.
Через це у нас не вистачає грошей на освіту, медицину, охорону порядку, на армію; через це у нас низькі зарплати і люди вимушені масово виїжджати на заробітки за кордон; через це тих, хто платить податок на виплату пенсій уже менше, ніж пенсіонерів, і пенсіонери живуть у злиднях.
Ми хочемо зламати цю систему: щоб реальна влада у країні належала її громадянам, народу, а не топ-чиновникам і олігархам.
Це і є те, заради чого я йду до Верховної Ради і чому мою кандидатуру підтримує не тільки Всеукраїнська Аграрна Рада, а й Українська Рада Бізнесу, до якої входить понад 70 асоціацій середнього і малого бізнесу, – тобто всіх тих, хто працює, платить податки і створює робочі місця в Україні.
Тільки так ми зможемо зробити нашу країну багатою, а значить і сильною, побудувати Європу в Україні, відстояти свою територіальну цілісність. А найголовніше – реально поліпшити життя людей, щоб наші діти залишалися жити в Україні не тому, що у них немає вибору, а тому, що їм тут краще, ніж в будь-якій іншій країні.
Що означає "зламати систему"? Які реформи необхідні?
Щоб домогтися цього, нам потрібно змінити систему фінансування партій і громадських організацій, щоб кожна людина сама вирішувала, на фінансування якої партії або ГО буде спрямовано частину заплачених нею податків.
Тільки так ми зможемо домогтися того, щоб політики не просили гроші у олігархів, а щороку, а не тільки під вибори, працювали зі своїм виборцем.
Нам потрібно нарешті прийняти закон про відкриті списки, щоб одіозні особистості не могли пройти до ВРУ за рахунок скупки голосів на округах.
Також нам необхідно, щоб народні депутати дійсно працювали, а не "вирішували питання". Для цього потрібен закон, який буде позбавляти мандату і права балотуватися в подальшому за "кнопкодавство", прогули пленарних засідань ВРУ і профільного комітету.
Народний депутат – це робота! Не працюєш – звільни місце!
Нам потрібно довести до кінця реформу судової системи. Судді не повинні залежати від політиків, вони мають отримувати високі зарплати і не думати про те, як прожити і забезпечити своїх дітей.
Але при цьому кожен суддя повинен знати, що прийняття ним неправосудних рішень закінчиться для нього особистою трагедією. Для цього потрібен ефективний механізм громадського контролю, коли не політики і чиновники, а вся юридична спільнота буде давати оцінку діям судді.
Нам конче потрібно завершити реформу системи оподаткування і зробити її справедливою, простою і зручною для бізнесу і громадян. Щоб усі, як мінімум, платили однаково, а в подальшому бідні платили менше багатих. Зараз, на жаль, все навпаки.
Нам потрібна податкова система, яка зробить невигідним виведення грошей з країни і, навпаки, зробить Україну привабливим місцем для інвестицій.
І це не лише прийняття закону про податок на виведений капітал, але і завершення реформи адміністрування ПДВ, і повний перехід на електронний документообіг, і багато інших кроків, відображених в Податковому кодексі розвитку, підготовленому Українською Радою Бізнесу, і які прописані у ТОП-10 пріоритетів Національної бізнес-коаліції.
Нам потрібно реформувати, а, фактично, відродити українську науку. Витравити з неї "мракобісся" і псевдонауку з наших вузів і наукових центрів. Щоб у підручнику, рекомендованому для вищих навчальних закладів Національною академією наук, просто не міг з'явитись розділ про підбір колективу, виходячи з кольору аури його членів.
Щоб жодна людина, яка має український науковий ступінь, не могла навіть подумати про те, щоб підігравати виробникам йодовмісних харчових добавок і заявляти, що йодування солі підвищує ризик онкологічних захворювань: наука це спростовує. Зате наукою встановлено, що Україна втрачає 10 пунктів IQ через невирішену проблему йододефіциту і відсутність закону про загальне йодування солі.
Нам потрібно не лише збільшити IQ нації, а створити передову і ефективну систему освіти. Ми втратимо майбутнє, якщо не дамо нашим дітям фундаментальні знання і практичні навички, без яких не можна побудувати економіку майбутнього – економіку знань.
Гроші повинні іти за учнем і студентом, щоб освітні установи конкурували за них і постійно покращували свої навчальні програми. Щоб якість освіти у селі була такою ж, як і в місті, щоб школи існували для дітей, а не діти для шкіл.
Тільки так ми зможемо зробити нашу освіту однією з кращих у світі! І ми знаємо, як це зробити. Два роки тому ВАР створив в Умані Український аграрний ліцей, до якого ми набирали із сільських шкіл дітей, які сильно відставали у знаннях від міських однолітків. Так ось: цього року випускники ліцею отримали друге місце в Умані за результатами ЗНО.
Нас очікує введення ринку землі. Але зробити це потрібно так, щоб її власниками стали українські громадяни, які працюють на цій землі, а не іноземні рантьє, наші олігархи або транснаціональні корпорації. Ринок повинен стати поштовхом для розвитку підприємництва на селі, а не до перетворення наших аграріїв в наймитів на українській землі.
Це і є та причина, чому я пішов на вибори, борюся за те, щоб стати народним депутатом і чому мене в цьому підтримують сотні, якщо не тисячі людей, з якими я працював всі останні роки.
Я іду в депутати, щоб реалізувати свою мрію – зробити Україну багатою, сильною країною, яка динамічно розвивається.
Михайло Соколов, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
