Децентралізація і спорт

Уряд Гройсмана анонсував новий крок у децентралізації України. А саме – можливість автоматичного надання статусу об'єднаних територіальних громад (ОТГ) усім райцентрам та містам районного підпорядкування. І навіть пообіцяв гроші з державного бюджету для цільової підтримки.

Ясно, що це інформаційний привід для підтвердження образу реформатора. Але, незважаючи на політичну необхідність заяви, це правильний хід на шляху реформи децентралізації. Пора починати завершальну главу цього роману. Цим кроком нівелюється спротив деяких райадміністрацій на шляху створення ОТГ.

Але, починаючи новий етап змін, необхідно вказати на деякі проблеми, незавершені в минулих етапах.

Я консультую об'єднані громади зі спортивного компоненту у програмі DOBRE. Специфіка роботи програми-робота з ОТГ, а саме – створення орієнтирів, до яких мають рухатися громади в покращенні надаваних послуг та комунікацій з громадськістю.

Ну, і ті ОТГ, які демонструють покращення, отримують гранти на розвиток. Як один з інструментів використовується метод поширення кращих практик через розгалужені горизонтальні зв'язки.

Сленгом "Дванадцяти стільців": увечері стільці – вранці гроші. Їдете, дивитесь, як у інших класно виходить – впроваджуєте те саме, але ще зі своєю специфікою – отримуєте кошти на впровадження ініціативи. Зі своїм внеском. І чекаєте, коли наступні учасники вже приїдуть вчитися до вас.

Але є нюанси, які називаються українською ментальністю.

Менталітет, звичайно, поняття узагальнююче. Є різні люди і керівники. Є різний рівень комунікацій і соціального капіталу в громадах. Але узагальнення потрібні, щоб показати тенденції. А вони такі.

Не вчіть нас жити – допоможіть грошима

Ми як молода нація ведемо себе часто як підлітки. Звідси часто і надмірна втомленість від тренінгів та інших навчань у громадах. Від тих, хто здійснює коучинг. Це у Європі скажуть, що знань не буває забагато. А у нас багато втомлених уже до початку тренінгу. І неймовірних зусиль часто вартує розтормошити групу і зробити її креативною. Для їхнього ж блага. І в інтересах громади.

Класний інструмент, який впроваджує DOBRE – поїздки з відвідуванням кращих практик впровадження політик. Але часто очікування громад від поїздок – це подивитись нові спортивні майданчики чи побачити якісь незвичні види спорту. Заодно – глянути на іншу Україну, придивитись. І це норм.

Але важко пояснити людям, що цього замало. І коли кличу: "Поїдете дивитися, яке класне рішення прийняли у Н-ській громаді?". Охочих мало. А часто саме прості рішення на рівні громад допомагають розсувати горизонти. Саме у цьому родзинка. І ці рішення, які реально покращують життя людей, лежать під ногами.

Колись історик Арнольд Тойнбі закинув у світ теорію, згідно з якою виживають суспільства, які можуть дати відповідь на виклик, який їм дає природа чи агресивні сусіди. Виклик – відповідь – перемога – розвиток.

Усі нижче описані приклади – це виклики у громадах, на які потрібно реагувати. Дуже часто ці виклики (проблеми) не помічають. Але, погодьтеся, якщо ви не бачите проблему, це не значить, що її не існує.

У програмі DOBRE ми підготували кілька проектів рішень у галузі спорту та оздоровлення дітей. Рідко де в Україні (без перебільшення) є рішення хоча б однієї з цих проблем. А щоб двох і більше – я не зустрічав.

Однією з найбільших і часто неусвідомлених проблем є демографічна. Україна є донором спеціалістів для економік інших держав. Села і райцентри є донорами великих міст. Через покоління виграють ті, хто зможе повернути молодь після навчання у великих містах у громади. А значить, запропонують їм щось вже зараз. І це щось – частіше за все – спорт.

На Винника, на виставу в театр чи у цирк можна з'їздити у велике місто. А спортивна інфраструктура має бути місцевою. І цікавою. І доступною в будь-який час.

Лідери громад часто налаштовані побудувати місцеві "піраміди Хеопса" – пам'ятники своїй величі: стадіони, басейни. І забувають про людей. А іноді гарний тренер з легкої атлетики може завести дітей на здоровий спосіб життя і спорт – маючи роздягальню "біля дуба". А хтось і в палаці спорту дітей не втримає.

Використання майнових комплексів

Проблема усіх громад. Уявіть. П'ятниця. Глибока осінь. Слякота. Не пізній вечір. Усі генделики переповнені. Дорогі ресторани теж. Через дорогу – шкільний спортзал. І в ньому не світиться світло. Тому що директор – не зацікавлений, щоб його вчорашні випускники бігали по помитому/пофарбованому. А за світло хто сплатить? А хто відповідальним буде?

І це при тому, що багато ініціативних груп готові платити за те, щоб вести здоровий спосіб життя. Їм просто треба дати місце.

І це ж недовго, розробити порядок використання майнового комплексу громадськими організаціями чи ініціативними групами. Затвердити рішенням місцевої ради, виконкомом чи навіть розпорядженням голови після обговорення з громадськістю.

Чи це рішення має прийняти за всіх нас Зеленський? Щоб жителі громади мали право використовувати власне майно в своїх і громади інтересах? Що краще для громади? Коли 30-літні будуть сидіти по кафешках чи гратимуть після роботи у волейбол у спортзалі чи теніс у шкільному коридорі?

Відсутність ДЮСШ

У багатьох громадах немає дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Відповідно і провалена робота спортивних секцій. Те ж саме і у системі позашкілля. Відділилися від району. Палацу дітей та юнацтва немає. Футбольну секцію чи туристичний гурток вести нікому. Або треба платити горизонтальну субвенцію району.

Замість розводити руками можна підготувати, проконсультуватися з людьми і запровадити механізм соціального замовлення за бюджетні кошти (прийняти відповідну місцеву програму соціального замовлення). І згідно з цією програмою залучати фахівців (причому як громадські організації, так і фізичних осіб – підприємців), не створюючи комунальний заклад.

Тут, правда, вже потрібно рішення сесії. Але за місяць-два це зробити можливо. Тим паче, подібний досвіду уже є, можна просто його ефективно перейняти.

Уявіть. Після занять в опорній школі фахівець займається з дітьми, веде спортивні секції. А ввечері – фітнес з вчителями. Просто громада замовляє у нього дві послуги. Фактично громада створює робоче місце для єдинщика. Увесь його податок тут-же лягає в бюджет громади, не розщеплюється, як податок на доходи фізичних осіб.

Немає фахівців?

Навчання за кошти громад

Приймаєте зміни до програми освіти чи спорту і закладаєте гроші на навчання фахівця в обласному інституті фізкультури. Перенавчаєте молодого пенсіонера чи вчительку (можна заочно). Це рік, якщо на основі базової освіти. У нормальних областях (наприклад Запорізькій чи Сумській) на це закладені гроші в обласних бюджетах.

До речі, через такий механізм можна працювати не лише у галузі фізкультури і спорту. А і з пенсіонерами, ветеранами, людьми з особливими потребами. Ваше бажання, пару місяців (це якщо не спішити) – і справу вирішено. Головне, щоб у ФОПа було записано в КВЕДах діяльність по освіті дорослих.

Літні пришкільні локації

Літо. Ви працюєте. У вас діти шкільного віку. У вас немає бабусі в селі. Або вона теж на роботі. У вас проблема: ви думаєте про дітей: де вони, з ким? А якщо це підлітки? А якщо погана компанія? А відпустка у вас три тижні. А у дітей канікули три місяці. У вас дискомфорт і тривога. А ви живете в громаді, у якої бюджет розвитку десятки, а то і сотні мільйонів гривень…

Лідери громад бухкають гроші в фонтани/споруди. Але місія громади – забезпечувати вам комфорт, спокій. Бюджет розвитку, на думку багатьох керівників, – це щось побудувати. Але бюджет розвитку – це вкладатися у розвиток найбільшого потенціалу громади – дітей та молодь.

І всього-на-всього потрібні зміни в програму громади з розвитку спорту чи освіти (тут по-різному може бути) та розпорядчий нормативний документ (розпорядження голови чи навіть наказ відділу освіти), який би регламентував створення і діяльність локацій у літній період на території шкіл, будинків культури чи ДЮСШ. А далі – як заграє уява.

Це можуть бути пришкільні мовні табори (а у кожному райцентрі знайдуться студенти ін'язу, яким влітку ніде заробити і попрактикуватися) чи цікаві розвиваючі квести, чи заходи гуманітарного і патріотичного виховання. Що завгодно.

І замість банальних (і вже не обов'язкових) червневих пришкільних таборів може бути втілено багато проектів на рівні громади. І у липні. І у серпні. Було б бажання. І розірваний шаблон, що від школи влітку має пахнути лише фарбою.

Наметові табори

Ми не знаємо, куди дітися влітку дітям. А є варіант, добре розвинений у Сумській області. Наметові табори. Дуже дешевий варіант, адже створюється виключно для проведення 2-3 змін у літній період. Вартість – до 3 тисяч гривень, що доступно і незаможній громаді.

Згідно з чинним законодавством про оздоровлення та відпочинок дітей, наметовий табір можна створити при громадській організації чи відділі освіти, ДЮСШ тощо.

Громада створює табір, сама закладає кошти на закупівлю путівок (в Сумській області на це надається субвенція з обласного бюджету) сама купує їх у свого табору. І діти на 14-21 день їдуть у ліс, на річку, море.

Причому херсонські діти можуть провести зміну в Карпатах, а діти з Волині – десь під Скадовськом.

Наметові містечка для молоді

Громади малих районів переживають, що їхні діти не повернуться додому після навчання у вишах великих міст. І так і буде, якщо їх не ловити.

А ловити можна на розвиваючі проекти. Наприклад у форматі наметових містечок. Якщо діти влітку не вшилися на заробітки, то вони нудно проводитимуть літні місяці у батьків на городі або з пивом на пляжах.

А є цікаві методи проведення розвиваючих тренінгів у наметах у рекреативних місцях. І весело, і корисно. А можна байдаркові сплави, велосипедні чи піші маршрути.

Щоправда, треба внести зміни у місцеві програми, аби запровадити конкурси проектів для молоді на подібні спортивно-туристичні чи освітні заходи, яка ще ваша, але вже намилилася втекти. Причому спорядження на наметове містечко громада уже купила і може використовувати його для різних цілей.

Мотивація тренера

І нарешті. Не стоїть село без праведника. Багато громад тримаються на ветеранах фізкультури та спорту. Які вже просто по іншому життя не уявляють. Молодь у райцентрах у тренери йде не охоче. Платять мало. Відсутня система мотивацій.

А можна – змінами до спортивних чи освітніх програм внести рішення про обов'язкові надбавки у 30-50%. Це простіше. І зрівнялівка. А можна прийняти положення про мотивацію тренера за здобутки. Посіла дитина призове місце на обласних змаганнях – встановили їй річну (до наступної перемоги) стипендію. І тренеру теж.

Власне, система мотивацій добре діє в Україні на центральному рівні. Треба лише продумати її і списати на рівень місцевий.

І це, мабуть, ще не всі можливості для громад зробити щось для розвитку власного потенціалу. Треба лише прийняти нормативні документи і почати змінювати традиції. І результат буде.

У нас уже намітилися прориви в громадах Миколаївської та Дніпропетровської області. Але як же нам далеко, скажімо, до Ісландії, де у спортивних секціях займається понад 80% старшокласників і студентів.

Повторюся. Усі шаблони рішень існують. Потрібна лише добра воля від громад. Творчо переробити, проконсультуватися з людьми і впровадити. Сподіваюся, щось у нас зрушиться.

Віктор Бобиренко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.