Україна – не місце для експериментів, вони найкраще виглядатимуть у сучасному мистецтві, а не державній політиці

Середа, 19 червня 2019, 11:00

"Ми бачимо світ так, як нас навчено його бачити", – це слова французького філософа й культуролога Мішеля Фуко.

А як нас упродовж 70 років навчали бачити світ?

Нашумілий фільм "Чорнобиль" компанії HBO дає на це розгорнуту відповідь: безвідповідально, у страху, догоджаючи партійним чиновникам… І поруч із цим підтримувалась інфантильна віра в те, що "прілєтіт вдруг волшебнік в голубом вєртольотє і бєсплатно покажет кіно".

Через примусове зближення й терор, коли ламали тіло… Але ніколи не зламали духу! Нас намагалися розчинити в імперії, привчали боятися й говорити про "свободу" пошепки і лише на кухнях…

Із таких вихідних позицій важко говорити про Революцію Гідності.

Але вона відбулася. Й стала геополітичним вибухом на мапі новітньої історії. Революція Гідності в Києві привернула увагу світу до України. Серце Європи забилося в Києві.

Ми більше не могли терпіти ярмо антиукраїнської й антиєвропейської влади. Наш протест був результатом дискомунікації з владою, яка перестала чути свій народ.

Хто б міг подумати, що Систему Зла, яка мала своїх прибічників як на районних рівнях, так і у найвищих кабінетах у Києві на Банковій, можна було знищити народною волею! Нечуваний вибух справжнього народовладдя й удар у серце імперської Росії, яка також активно розсаджувала всюди своїх агентів.

Але ж ніщо не зникає без сліду…

І вони зачаїлися, щоб зараз, за 5 років набратися сили та завдати удар, здійснивши антиукраїнський реванш, небезпека якого зараз цілком реальна.

У 2014-му наш вибір був однозначний: ми за нову країну. Ми за Україну, яка завжди була країною поваги до себе, до права, до свободи. Комуністичний режим намагався знищити в нас національний дух, але йому цього не вдалося. Чорнобильська катастрофа стала початком кінця радянської імперії СРСР й комунізму. Революція Гідності стала новою сторінкою в історії сучасної європейської України, яка усвідомила, як це – жити гідно й відповідально.

Після Революції Гідності нам захотілося нової країни. Без януковичів, без пеньків та страусів Межигір'я, без російського газу. Росія вдалася до дій, які, на моє переконання, могли б розпочати Третю світову війну. Безпрецедентного політичного варварства й страху від того, що імперія просто на очах розпадається навіки.

Росія розпочала війну. Україна встояла. А Кремль, тим часом, продовжував витрачати шалені ресурси на підтримку "руского міра", на формування фейкових візій російсько-української "дружби". На всю ту брехню, поки багатовікова історія України вказувала: "Ніколи ми не будемо братами, ні по-батьківщині, ні по матері".

Ніколи. Брат, який убиває брата, втрачає в собі людське. Він стає зомбі, лялькою в руках ідеології.

Український уряд після Майдану у 2014-му розпочав роботу у новій політичній реальності. Але ж коли клан вивозить із країни мільярди, коли частина країни анексована, ще частина захоплена російським агресором, – за таких умов складно будувати.

Проте ми змогли. Ми стали розвивати економіку та модернізувати інфраструктуру, почали будувати дороги, стартували з реформами в освіті, медицині, культурі. Ми дали нове дихання українському кінематографу, стали підтримувати сучасне мистецтво та книговидання, ми змогли стати стіною за нашу мову та нашу музику. Ми створили простір пам'яті – музей Революції Гідності, відновили забуту на роки роботу над Другою чергою Музею Голодомору та меморіалізацією Бабиного Яру. Ми зберегли Україну.

Можу наводити й наводити факти. Але ж хтось скаже: "волшебнік не прилетів"... Не прилетів і не прилетить, бо добре відомо, що програє той, хто іде супроти часу й біологічних законів. Ми вже й без того втратили чимало, а тому за останні 5 років довелося проживати рік за десять, щоб увійти в паритетний діалог із сучасним світом.

Тільки в російських билинах усе робиться "по щучьєму вєлєнію". Таке мислення було свідомо накинуте нам зовні колонізатором. Нам же потрібно формувати нове мислення: прагматичне й раціональне, у якому кожний відчуває відповідальність за те, що робить.

Але ж для цього потрібні зусилля?

Знаю про це, бо мені самому, людині новій у політиці не раз за цей час доводилося йти супроти системи. Не раз доводилося ламати старі схеми. Ми пробивали непробивні стіни бюрократії, застарілого мислення й саботажу, щоб робити культурну політику реальною, а не паперовою, щоб запускати інституції нового типу, щоб створювати для творчих, креативних людей можливості, яких раніше не було, щоб представляти Україну на світовій арені, як країну сучасну та актуальну.

Ми справді зробили багато. Розірвали зв'язки з колоніальною культурою й зробили все для підтримки українського контенту.

Реклама:
"Обридли відьомські шабаші фікцій" – написала Ліна Костенко. І нам обридла неправда й цинізм, із якою політики розповідали нам про світле майбутнє з Росією. Вони, може, й справді в нього вірили, бо виросли на засадах марксизму-лєнінізму, а от молоде покоління не повинно вірити в світле майбутнє.

Майбутнє ми творимо тут і тепер. Кожен з нас на своєму місці. Ми відповідальні за нього ЗАРАЗ і ніхто не має права відібрати його в нас.

Видатний історик Джеймс Мейс сказав: "Ваші "мертві вибрали мене". Йшлося про дослідження українського Голодомору, яке стало для науковця екзистенційним. Але він не міг інакше.

Не міг чинити на догоду старому і я, коли згадував очі тих, кого було вбито на Майдані в лютому 2014 року. Моїх друзів, побратимів, з якими ми стояли пліч-о-пліч.

Так само зараз ми не маємо права віддати країну на поталу реваншистам, які прагнуть повернути нас у рабське стійло.

У західному світі якщо ти відчуваєш відповідальність – ти є справжнім громадянином своєї країни.

У 2014-му ми стали громадянами – екзистенційно й політично. Ми ідентифікували себе з нашою тисячолітньою історією, з мільйонами розстріляних і закатованих, ми віддавали все, щоб тільки Зло було зупинене.

Тоді, на Майдані, моє життя змінилося кардинально. Я хочу, щоб, пам'ятаючи про ті зміни, ми зробили свій вибір і сьогодні. Ніхто не зробить його за нас. А ціну за наївні ілюзії ми вже чудово знаємо. З історії. І ця плата дуже висока.

Україна – не місце для експериментів, вони найкраще виглядатимуть у сучасному мистецтві, а не державній політиці. Україна – це наш дім, майбутнє якого залежить саме від нас.

Відповідальність передбачає здоровий глузд і вчинки. Сьогодні ми не маємо права вірити в казки. Щоб іти вперед, потрібно вийти із зони комфорту й продовжувати творити нові сторінки історії України. Своєю працею, а не дописами у соцмережах чи обуренням перед телевізорами. Працею кожного на своєму місці.

Наше майбутнє – не у магічних скляних кулях "народних політичних цілителів", які обіцяють прості способи покращити життя уже вчора. А у реальних діях реальних людей, хоч і молодих, але активних і рішучих, які у найскладніший час не побоялись взяти на себе відповідальність та вже змогли досягнути позитивних змін.

І тепер найголовніше – зберегти цей поступ!

Євген Нищук, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

"Кагарлицька справа". Історія розкриття

Аграрні ноти: інструмент для залучення фінансування в агросектор України

Кадровий голод загрожує відновленню готельного сектора в Україні

Захистимо Пейзажку від забудови: історія боротьби за спадщину Києва  

Фатальна безсилість

Соціальний бюджет-2025