Про формати і Донбас: або Україна робить виважені сміливі кроки, або маємо заморожений конфлікт і чекаємо на зміну влади у Кремлі

Заступник глави Міністерства зовнішніх справ Російської Федерації Георгій Карасін нещодавно заявив "РИА Новости", що спочатку слід дочекатися інавгурації новообраного президента України, після чого готувати нову зустріч у нормандському форматі.

Він визнав, що основні сигнали ідуть із Москви, а не з Києва чи Берліна, і відразу озвучив ці "сигнали":

"Ми вважаємо, що вірність принципам мінських домовленостей – це наріжний камінь у просуванні вперед у врегулюванні. І другий наріжний камінь – це налагодження прямого діалогу між Києвом і Донбасом".

Окрім появи у словах Карасіна відразу двох "наріжних каменів" – нічого нового. Правда, ще є видача паспортів жителям ОРДЛО, але це ж, як підкреслив Путін, "гуманітарний крок", а ніяке не врегулювання.

З українського боку також була висловлена готовність щодо проведення чергової зустрічі у верхах. Висловлювались також пропозиції щодо певної зміни її формату, наприклад, за рахунок залучення США і Великобританії.

Ця ідея, безумовно, має сенс, якщо Росія не заперечуватиме (якщо буде проти, то просто не братиме участь) навіть з урахуванням занурення Великобританії у Brexit, а США у торговельні переговори з Китаєм і ситуацію у Венесуелі.

Не зовсім, правда, зрозуміло, чому Росія погодиться залучити до переговорів, якщо її позиція незмінна вже декілька років, двох своїх супротивників і яка саме логіка у цьому кроці.

Звичайно, спадає на думку Будапештський меморандум.

Але оскільки нашою метою є не просто зміна формату, а все-таки прогрес із встановленням миру на Донбасі, чого ні за яких умов неможливо досягнути без контролю над кордоном і припинення вогню, варто розглянути пропозицію про зміну формату багатосторонніх переговорів не на "Будапештський", а на "РБ ООН+".

Тобто йдеться про проведення саміту лідерів країн-постійних членів Ради Безпеки ООН, України та Німеччини, яка дуже вчасно головує у цьому органі.

Саме саміту, якому мають передувати інтенсивні, але непублічні консультації на рівні експертів та уповноважених представників МЗС, а не засідання РБ ООН, яке потребує іншої бюрократії та специфічної підготовки.

Метою такого саміту мають стати нові домовленості, що замінять "Мінські угоди", які трактуються сторонами по-різному і все одно не виконуються.

Росії важко буде відмовитись від такої пропозиції, яка є логічним продовженням ідеї здійснення миротворчої операції, що має бути формалізована згодом саме через рішення РБ ООН.

Що це змінить? По-перше, до процесу врегулювання ситуації на Донбасі буде долучено Пекін і зовсім не факт, що на стороні Росії. Так, формально Пекін не приєднався до режиму антиросійських санкцій, проте підтримує територіальну цілісність і суверенітет України.

Окрім того, для фахівців не є секретом, що де-факто КНР дотримується санкцій, введених проти Росії з боку США. Ця тема була предметом дискусії на російському телебаченні 28-го квітня, коли у шоу "Москва. Кремль. Путін" показали інтерв'ю Пескова, який перебував з Путіним у КНР.

Відповідаючи на запитання Соловйова про те, що "наші китайські брати активно демонструють гарні наміри по відношенню до Росії… проте застосовують американські санкції" і "чи вірно ми розуміємо їх справжні наміри", Песков заявив, що Китай до санкцій не приєднався.

Андерс Аслунд так прокоментував цю заяву: "Формально він правий, проте з 2014 року всі чотири найбільші китайські державні банки відмовляються фінансувати проекти з Росією. Китай завжди турбується про свої власні інтереси, особливо що стосується США, і тому де-факто дотримується американських санкцій, щоб самому під них не потрапити".

Пізніше це визнав і сам Песков. Як зазначив Майкл Кофман із Центра Вілсона у Вашингтоні, "деякі росіяни навіть шуткують, що китайські банки і корпорації більше бояться американських санкцій і дотримуються їх ретельніше, ніж європейці.

Тож, існує політична реальність фактичної участі КНР у санкційному режимі, що викликає величезне незадоволення у Москві.

Для того, щоб багатостороння зустріч не була провальною із самого початку, слід запропонувати український план врегулювання ситуації на Донбасі, який включатиме як поетапне розгортання миротворчої місії, так і ідеї з відновлення тимчасово окупованих територій – можливо, через створення багатосторонньої фінансової інституції із залученням фондів міжнародних донорів, включаючи Китай.

У КНР можуть бути зацікавлені у відновленні шахт (якщо українська влада вважатиме це за доцільне) та створенні підприємств на звільнених територіях, де є значна кількість робочих рук.

Не слід також забувати, що КНР входить до числа найбільших донорів програм допомоги ООН. Новий план має ґрунтуватись на нашому баченні вирішення соціальних проблем, а також включати безпекові гарантії.

Росії важко буде протистояти загальній позиції "РБ ООН+", якщо вона залишиться наодинці. Цілком очевидно, що контекст дискусії з кожною із сторін має включати не тільки обговорення загального "пакету врегулювання", але і важливі для кожної із країн-учасниць економічні та військово-політичні компоненти.

Наприклад, варто подумати над пропозицією Стівена Бланка – старшого експерта Ради з питань зовнішньої політики США – розглянути нову модель "ленд-лізу", яка включатиме надання Україною території для розміщення військової бази НАТО (наприклад, на Азовському узбережжі) в обмін на поставки певних видів озброєнь.

Має бути різко посилена інформаційна кампанія в ОРДЛО, збільшено фінансування розробок українських компаній, які пропонують технічні і технологічні рішення з посилення боєздатності української армії на лінії зіткнення.

Необхідно чітко усвідомити – або Україна робить виважені, але сміливі кроки, включаючи розроблення власної ракетної зброї, яка буде спроможна вражати цілі на відстані 1000 і більше кілометрів, та кардинальне прискорення економічного розвитку, або ми потрапимо у пастку "Придністров'я" та "Нагірного Карабаху", отримаємо заморожений конфлікт і чекатимемо на зміну влади у Кремлі, сподіваючись, що операція "спадкоємець" не відбудеться.

Останні події у Венесуелі показали, що Москва твердо стоїть на шляху зіткнення із Заходом, насамперед – зі США.

Рішення Кремля стосовно видачі паспортів мешканцям ОРДЛО і провокативні кроки Путіна з паспортизації не тільки українців, але і афганців, сирійців, єменців, свідчать, що будь-які надії на зміни настроїв у Кремлі самі по собі марні.

Важливо перехопити в нього ініціативу і спробувати сформувати власну позицію, яка за підтримки міжнародного товариства могла б стати основою для подальших кроків і поступального розвитку.

Сергій Корсунський, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.