Одеська тюрма після бунту: багатоповерхівки олігархам чи нормальний район містянам?
В'язниця в місті – це нормально для українських реалій. Насправді – ні.
У жодному розвиненому місті не знайти діючої в'язниці. Але можна відшукати історичну будівлю колишньої тюрми, перетворену на готель, музей, ресторан.
Щойно стався перший прецедент у новітній історії України, коли українці постануть перед важким питанням перенесення в'язниці.
Міністерство юстиції України ухвалило рішення ліквідувати Південну виправну колонію №51, в якій 27-го травня відбувся бунт. Це вже офіційно. Наслідки – колонію перенесуть, територія залишиться. Вільної землі в такому районі бути не може. Ви ж самі прекрасно розумієте, що її забудують.
Оскільки формально процес уже ініціювали, то давайте розглянемо два основні сценарії розвитку території колонії на одеському прикладі.
Особливості ділянки
Одеська в'язниця – екватор між південними спальними районами (Таїров і Черемушки) та центром. Щодня жителі спостерігають крізь запітнілі вікна маршруток одну і ту саму картину – високу кам'яну стіну, огороджену колючим дротом. На зупинках біля в'язниці майже ніхто ніколи не виходить.
Це так дивно. Тюрма в місті.
Навіщо вона городянам? Навіщо вона ув'язненим, врешті-решт, якщо сама мета в'язниці – обмеження свободи? Вони ніяк не взаємодіють із містом. Навіщо там зупинки громадського транспорту? Навіщо ми щодня перетинаємо вулицю Краснова, якщо там могли б бути точки нашого інтересу – місця роботи, парк, музей.
Перераховувати через кому складно і провокаційно. Для визначення комбінацій функцій на цій ділянці необхідно провести розгорнуте дослідження, що має відповісти на запити місцевих жителів і потенційних користувачів території.
Генеральним планом Одеси передбачена забудова території в'язниці. Зокрема, там повинні бути виставковий комплекс, культурно-розважальний центр, офісні центри.
На словах – непогано. Насправді – Генплан не працює. Свіжий приклад: у Генеральному плані нічого не сказано про кілька висотних житлових комплексів на схилах 12-ої станції Фонтана. А вони там є.
У кадастровій карті територія колонії – державна власність. І те, що там побудують, має відповідати державним інтересам, а не інтересам приватних бізнесменів. Державним інтересам = інтересам народу, тому що стаття 5 Конституції України визначає, що народ є єдиним джерелом державної влади.
В одеській колонії заворушення, сталася пожежа
Бунт у колонії Одеси: в поліції кажуть про 4 постраждалих працівників
Два сценарії
Безумовно, ця територія повинна розвиватися та виконувати якусь функцію. Я вбачаю два сценарії. Назвемо їх А і Б.
А – все, як завжди.
У закритих кабінетах, в антуражі дерев'яних панно та різьблених меблів представники влади домовляться з представниками бізнесу.
Кого тут бракує? Та нас із вами. Нас знову не запитають. З'явиться Гагарінське плато №2, Житловий масив Райдужний – новітня історія Одеси багата на подібні приклади.
Які наслідки:
- Безконтрольна, безсистемна забудова.
- Безлика архітектура.
- Ігнорування культурних і архітектурних артефактів (наприклад, архітектура головної будівлі колонії).
- Район без шкіл, дитсадків і лікарень.
- Ігнорування якісного геодезичного аналізу може призвести до екологічних проблем.
- Критична щільність жителів.
- Високоавтомобілізований район створить нові затори.
Б – як у цивілізованому світі.
На забудову території накладено табу до визначення суспільного консенсусу. Публічна влада замовляє дослідження у фахових містобудівників, архітекторів, екологів і соціологів. Ми отримуємо початкові дані з основними характеристиками ділянки.
Городян запрошують долучитися до проекту, висловитися – сформувати свій список бажань та ідей. На підставі цієї інформації формується документ, що стає технічним завданням для проведення конкурсу на кращу просторово-архітектурну концепцію району.
Влада організовує відкритий архітектурний конкурс. Високопрофесійне журі вибирає кращу концепцію. Переможець конкурсу презентує концепцію жителям. Мешканці імста коментують. Команда-переможець допрацьовує концепт, покращує його. І далі в такому дусі.
Які наслідки:
- Район з урахуванням потреб мешканців міста.
- Сучасна архітектура.
- Відкритий і чесний процес.
- Конкурс – кращий спосіб обрати найякісніший проект.
- Інфраструктура (школи, садочки, лікарні, спортивні та дитячі майданчики) проектується в балансі з кількістю жителів.
- Привабливий район.
- Дороги, проїзди, парковки проектуються насамперед.
- Район, до якого приїжджають, а не район, із якого їдуть.
- Збереження культурних шарів, створення нових точок інтересу.
Будівництво на місці в'язниці поруч із цвинтарем – дуже делікатне етичне питання. Наявність тут житлової функції безпосередньо залежить від екології ділянки. Якщо дослідження покаже, що ґрунти тут отруєні, то жити тут точно не можна. Але будувати офіси тоді теж не варіант.
Робота – це форма життя, і люди все одно проводитимуть там більшу частину світлового дня. Зате можна побудувати сміттєпереробний завод, як у Відні. Але це не точно.
Це унікальний культурний артефакт, який може експортувати Одеса.
Тут може бути музей, як, наприклад, Алькатрас у Сан-Франциско, де сидів Аль Капоне і Кулеметний Келлі. Хто б міг подумати, але сьогодні до тюрми Алькатрас стоять черги. Туристам в Одесі потрібні не тільки класні парки, а ще й унікальний продукт, нові та нетипові враження.
У Полтаві слідчий ізолятор розташований у радіусі 500 метрів від історичного центру міста. У Києві – на Лук'янівці. У Дніпрі – в центральному районі міста, за 3 км від основних культурних пам'яток. Це явище притаманне великій кількості українських міст. У кожному з випадків – це величні архітектурні витвори з унікальною історією.
Я майже не маю сумнівів, що в середньостроковій перспективі слідчі ізолятори та виправні колонії переноситимуть за межі міст. Вони невигідні для міста, монофункціональні та здебільшого займають важливу і дорогу землю.
Сценарії, описані вище, можуть бути реалізовані в більшості українських міст. І якщо ви не хочете, аби територія в'язниць була нахабно забудована на користь невідомого вам бізнесмена, то треба відстоювати своє право на місто.
Саме можливість колективно усвідомлювати проблему, консолідуватись, захищати інтереси громади і є ознакою громадянського суспільства, яке ми, українці, прагнемо побудувати.
Олександр Горенюк, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
