198 мажорів

Сьогодні Верховна Рада України провалила голосування за скасування "мажоритарки". Це мало стати кінцем  "засіванню" гречкою, подарунковими наборами та навіть роздачою "подяк" в конвертах виборцям на округах.

Пам’ятаю, як в 2014 році, відразу після Майдану ми їздили в Кіровоградську область та навіть проводили пікети в Києві, щоб не пустити до влади Лесика Довгого. В Києві – це була одіозна постать часів Черновецького, а в Кіровограді за нього взяли і проголосували. Бо засівав…

На жаль, мажоритарка – або обрання кандидата по одномандатному виборчому округу, в Україні вже давно перетворилася з представництва інтересів округів до їх банальної скупки.

Щоб виграти округ – фактично потрібно 2 речі: приналежність до популярної партії та гроші.

По партіям все ясно – зазвичай після президентських виборів, які йдуть перед парламентськими, більшість мажоритарщиків іде від президентської партії, оскільки має найбільшу підтримку ще не розчарованого суспільства.

Але головне, що зазвичай потрібно для перемоги на окрузі – це колосальний "мажорний" ресурс, щоб коли бабуся переглядала довгий перелік висуванців – пам’ятала саме тебе – за подарунки онукам в школі, новий майданчик, лавку чи подарунковий набір до 8 березня, з твоїм ім’ям на рушничку чи шампуні.

Більшість з цього, до речі – за наші ж з вами гроші – адже облаштування шкіл, парків та всі інші проекти, реалізовані "за сприяння депутатів" – це наші з вами податки, на яких піаряться перед виборами.

Щоб перемогти на одномандатному окрузі іноді достатньо виграти трохи більше 1000 голосів. Впізнаваність тут твого прізвища, яким мають бути заклеєні всі борди і під’їзди і партійний "бренд" – це головне.

Зі 198 депутатів – мажоритарщиків, або, як скорочено кажуть часто "мажорів"  у нинішньому складі парламенту – 88 були депутатами до того.

Тобто 44%, або майже половина "представників округів" після Майдану – це були всі ті ж старі обличчя, тільки під новими прапорами. Деякі з них, як наприклад, Юхим Звягільський – переобрані 7 разів поспіль. Уявіть цей відсоток в попередні, домайданні вибори.

Переважна більшість мажоритарщиків, звичайно ж – президентська партія БПП – 70 депутатів. На другому  місці – екс-регіонали (фракції "Відродження", "Опозиційний блок", "Воля народу") – 51 мандат.

Мало кому з цих 121 потрібна відміна "мажоритарки" – БПП зараз швиденько перефарбуються з червоних в зелені, або підуть по давно "засіяним" округам, як безпартійні.

Яскравий приклад тому колишній регіонал Максим Єфімов, власник вертольотного майданчику Януковича. Після Майдану, а вірніше перед виборами до парламенту а ж в серпні 2014 року, Єфімов вийшов з Партії Регіонів, балотувався як самовисунавець, а потімі вступив до фракції Блоку Петра Порошенко.

Або колишній регіонал та цивільний чоловік Інни Богословської – народний депутат Володимир Мельниченко, теж з регіоналів швидко перефарбувався в кольори БПП. Пройшов по округу як самовисуванець, а потім опинився у фракції президентської "Солідарності" у Верховній Раді.

Ще до програшу Петра Порошенко на президентських виборах, маючи рейтинги на руках, більшість близьких прихильників вже колишнього президента почала активне "засівання" округів, щоб не піти з великої політики та зберегти свій депутатський імунітет.

Серед них і Ігор Кононенко, і Сергій Березенко і навіть Олександр Грановський. Чи потрібна цим депутатам відміна мажоритарки і чи голосуватиме за неї президентська фракція – ні.

Партія, яка очолює антирейтинг партій в Україні – навряд чи має гарні шанси з пропорційної системою, під яку доведеться "відбілювати" новими обличчями і до того короткий список. Великий вже не пройде.

Невигідно це і партії "Народний фронт", чиї непрохідні рейтинги по пропорційній системі дуже невтішні. Відміну мажоритарки не підтримали і одні із найбільших її "бенефеціарів" – партії "Відродження" і "Воля народу".

Відміна мажоритарки в першу чергу зараз потрібна всім молодим партіям і об’єднанням, оскільки знайти 200 депутатів, представляти партію на виборах, задача в умовах 2-місячної виборчої кампанії дуже непроста.

Непотрібна мажоритарка і "ЗеКоманді", оскільки підтримка одного лише партійного бренду "зашкалює", а сховати в "списках" потрібних людей набагато простіше, ніж "пхати" одіозних осіб по регіонам, що спричинить ряд невдоволення і скандалів. Все одно більшість виборців далі першої десятки, а то і п’ятірки партійного списку не дивляться.