Чи спрацює "10% за корупціонера" від Зеленського?

"Здай корупціонера – отримай 10%" - стало одним із найбільш конкретних і зрозумілих гасел передвиборчої кампанії обраного президентом Володимира Зеленського.

Проте механізми реалізації цієї ідеї окрім загальних рис досі так і не прописані. А покладатися лише на позитивний світовий досвід – ризиковано.

Нещодавно у телеефірі радник обраного президента Дмитро Разумков спробував розтлумачити тезу про "здачу" корупціонерів за винагороду.

"Ця схема передбачає, що будь-який українець може надати факти і докази корупційної діяльності будь-кого з-поміж політиків, чиновників, бізнесменів, підприємців і так далі, а за це отримає юридичний захист та 10% компенсації", - заявив він.

За словами Разумкова, 10% планують відраховувати від тієї суми, яку вдасться повернути в бюджет країни.

Він підкреслив, що така система в іншій інтерпретації "добре показала себе в США", де працює програма захисту свідків. Очевидно, що саме на цей досвід має намір спиратися команда майбутнього глави держави.

Хто такі викривачі?

На Заході прийнято вважати, що "whistleblowers", або викривачі – це особи, котрі повідомляють про певну незаконну або неетичну діяльність всередині певної приватної або публічної організації.

Тобто мова йде не лише про корупцію у прямому розумінні (хабарі чиновникам чи посадовцям компанії), але і про несплату податків, зарплати в конвертах, "відкати" на тендерах, шахрайство компанії щодо клієнтів тощо.

При цьому західні практики усіляко заохочують компанії створювати відділи роботи із такими викривачами всередині самих структур, аби назовні – наприклад, на рівень регулятора ринку чи правоохоронних органів – виходили лише найбільш кричущі випадки, про які "начальство" не хоче чи не повинно чути.

Викривачі однаковою мірою можуть ділитися інформацією як зі спеціалізованими структурами, так і з медіа, або із керівниками своїх компаній. В усіх випадках – за наявності законодавства – на них розповсюджується певний рівень захисту.

Досвід США і Великобританії

У США практика фінансового заохочення викривачів дійсно одна з найбільш відпрацьованих у світі, проте вона не має відношення до захисту свідків, це геть різні правові механізми.

Найвідомішим "спонсором" викривачів є Комісія з цінних паперів і бірж США (Securitiesand Exchange Commission), яка встановлює винагороди для них, якщо надана інформація призвела до накладення Комісією штрафу у розмірі понад $1 млн.

Розмір нагороди залежить від значущості наданої інформації, сприяння у подальшому розслідуванні тощо.

Разом з тим, нагорода може бути зменшена або не виплачена взагалі, якщо викривач був задіяний у протиправних діях, безпідставно зволікав з наданням інформації або сам порушив норми компанії, що спричинило подальше порушення закону, про яке викривач заявив.

Натомість у Великобританії система фінансового заохочення викривачів не прижилась. Офіційна позиція Управління з фінансового регулювання та нагляду Великобританії (Prudential Regulation Authority) полягає у тому, що Управління не вважає, що фінансове заохочення викривачів збільшить кількість або якість інформації, яка ними надається.

Аргументи зводяться до наступного:

• аби фінансову компенсацію не отримували шахраї, потрібні чіткі критерії – яку інформацію вважати важливою, які докази – допустимими, яку форму інформування про злочини – прийнятною;
• в країнах, де ці критерії випрацювані, фінансове заохочення отримує по факту дуже незначна кількість викривачів, решта керується не матеріальним мотивом, а власною громадянською позицією (в кращому разі) – або іншим, можливо, особистим інтересом;
• на розробку правил і процедури виплати винагороди потрібно витрачати кошти платників податків, а це не завжди виправдано (приклад нещодавньої історії про розробку НАЗК законопроекту про захист викривачів – яскраве тому підтвердження);
• немає прямої статистичної залежності між наявністю заохочень і збільшенням кількості/якості інформації від викривачів;
• ймовірне створення "паразитного" ринку юридичних послуг, які полягатимуть у тому, щоб правильно "консультувати" викривачів в тому, як надати інформацію, яка може принести матеріальну вигоду; юристи у цьому випадку можуть навіть обумовити отримання свого гонорару як відсотку від отриманої викривачем нагороди від держави.

Що каже український досвід

Поняття "викривач" міститься в законі України "Про запобігання корупції". Цей же документ накладає обмеження: викривачем може вважатися лише особа, яка повідомляє про порушення вимог цього закону іншою особою.

Тобто гіпотетично викривач може повідомити лише про корупційні діяння (наприклад, сумісництво чиновницької і комерційної посади, робота в умовах конфлікту інтересів тощо), але не про корупційні злочини, передбачені Кримінальним кодексом (вимагання чи пропозиція хабаря, недостовірне декларування тощо).

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України взагалі не містить поняття викривача, а у випадку коли особа заявляє про вчинення злочину – така заява не може бути анонімною.

Отже, потрібні зміни до законодавства:

• поняття "викривач" має бути відмінним від поняття "заявник", він має отримати можливість виступати анонімно (при цьому незрозумілим залишається питання отримання винагороди в разі, якщо інформація виявиться цінною);
• передбачити певні права та гарантії для викривачів, встановити випадки коли їм може надаватись захист, строки такого захисту, а також випадки забезпечення конфіденційності відомостей про особу викривача;
• передбачити відповідальність для викривачів за надання завідомо недостовірної інформації, створення умов або провокацію вчинення корупційного злочину;
• викривач у будь-якому випадку не може бути одночасно таємним агентом правоохоронного органу, а у разі виявлення фактів умисного попереднього співробітництва викривача з такими органами – отримана ним інформація не може братись до уваги і бути використана у кримінальному провадженні, а тим більше – у суді.

Є іще низка технічних моментів, таких як допустимість доказів від "викривачів".

Наприклад, в Україні недопустимими доказами вважаються аудіо- та відеозаписи, отримані без санкції суду. Обійти цю норму можна, лише пославшись на низку окремих випадків, зафіксованих в рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Так само дискусійним залишається питання доказового значення листування в месенджерах, яке зафіксоване у вигляді скріншота.

Допоки ці та низка інших запитань залишатимуться без роз'яснення, здорова і реалістична ідея, на жаль, буде залишатися на рівні популістських розмов.

Анатолій Яровий, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.