Х'тіли хунту – буде вам хунта
У Холодному Яру один хлопець, схожий на Чорного Ворона, каже:
"Ми адміністрацію президента за 15 хвилин візьмемо! Удвадцятьох!".
Подумав- подумав і каже: "Але не втримаємо…"
Із інтерв'ю Василя Шкляра, "Українська правда. ЖИТТЯ"
В одному із попередніх матеріалів, прогнозуючи черговий Майдан, я не зауважив одного нюансу – це збурення апріорі не буде мирним. Для того є певні підстави.
По-перше, країною мільйонами одиниць гуляє нелегальна вогнепальна зброя, і не лише легка стрілецька.
Так, за даними аналітичного центру Small Arms Survey (організація, яка досліджує поширення нелегальної вогнепальної зброї), її число до війни сягало під 3 мільйони одиниць, а на 2017-ий рік ця цифра могла зрости майже удвічі, згідно з припущеннями "Української асоціації власників зброї".
Гадаю, вільне трактування принципу "рушниці Чехова" відоме багатьом.
По-друге, в суспільстві спостерігається зростання рівня агресії, що обумовлено війною та низьким рівнем життя.
По-третє, маємо цілу купу парамілітарних громадських організацій, що не додає спокою.
По-четверте, Кремль цілком здатен спровокувати чергове масове заворушення.
Це лише деякі резони очікувати кривавого розвитку подій.
А тим часом у ЗМІ щодо ймовірності наступного майдану ширяться два наративи.
Перший, достатньо потужний, що він таки після виборів можливий.
Інший, не такий поширений, що наш мудрий і виважений народ за воєнного часу не допустить майдану. А от коли війна переможно завершиться, то усі негаразди "устаканяться" самі собою.
Даремні сподівання – після війни, якщо не раніше, все тільки може початися… А чи може щось чи хтось запобігти цьому? Поговоримо про це трохи згодом, а поки про революцію і війну.
Про революцію і війну
Слід сказати, що майже всі системно-змінні революції або ж починаються, або ж супроводжуються, або ж завершуються – через війни. Виняток складають хіба що оксамитові революції.
А так революційні оновлення держав і суспільств супроводжували війни. За прикладами далеко ходити не треба. Від Великої французької і до більшовицької революції в Росії, від Першої американської і до революції Ататюрка в Туреччині – скрізь була присутня війна.
Україна вже майже 30 років перебуває в умовах недовершеної системної революції і п'ятий рік у стані війни з Росією.
Війна, звичайно, річ дуже паскудна, але суперечлива тітка діалектика змушує в цьому паскудстві відшукати щось плюсове. Усі позитиви війни ми розглядати не будемо. Зупинимося лише на одному.
За роки війни в Україні почала формуватися військова еліта.
Якось років із 10 тому Олександр Сугоняко (не лише знаний банкір і політик, але й нівроку філософ), розмірковуючи про формування національної еліти, запропонував накласти індійську кастову матрицю на українську дійсність.
У нього виходило, що загальну національну еліту мусять формувати п'ять інших еліт:
- наукова і культурно-мистецька,
- торгівельне-реміснича,
- релігійна,
- управлінська,
- військова.
Якщо слідувати цій градації Сугоняка, то, як на мене, найшвидше нині формується і є найпотужнішою саме остання із названих.
Мова не про так званих паркетних генералів. А про тих хто пройшов горнило війни або і зараз перебуває на фронті. Причому дехто з них встиг дорости до полковничих, а то й генеральських висот.
Військовій еліті трохи поступається перша. А от три середульші це, власне, поки що і не еліти, а тим паче далеко не національні.
Я це до чого? Зараз повідаю. Але спочатку повернемось до можливих заворушень.
Можливість заворушень
Їх опісля виборчих президентських баталій передрікають багато-хто зі знаних політиків – від Кучми і до Яроша. Причому в незалежності від того, хто у виборчій гонитві виграє, а хто програє.
Я так не вважаю, бо до прийдешніх парламентських виборів заварювати якусь конкретну круту протестну юшку не з руки нікому. Та й то сказати: на біса було витрачатися більшості кандидатів у президенти на виборчі борюкання, якщо багато-хто з них має цілком реальні шанси відігратися у мирний спосіб на виборах до Верховної Ради…
У той же час, на думку деяких експертів зараз для України головною небезпекою є не пряме протистояння Кремлю, а втягнення нашого суспільства у стан хаосу, або ж керованого хаосу.
Тим паче, що наш народ більш схильний не стільки до демократії, скільки до рідної сестри хаосу – анархії…
А попереду ще й другий тур і парламентські виборчі звитяги… Причому, хто б не переміг у другому турі, хаос лише посилюватиметься.
У разі перемоги, за означенням кремлівських мудрагелів, містера Хаосу безлад почне зростати відразу ж опісля інаугурації. На те є купа причин.
Від цілком вірогідного протистояння нинішнього парламенту (де Петро Порошенко має не лише найбільшу фракцію, але й ситуативну більшість) з президент-кіндер-сюрпризом у справі урізання повноважень останнього "по самое не балуй".
Майбутній парламент, я вважаю, спокою теж не додасть, аж до тихого саботажу управлінської еліти (особливо силовиків) будь-яких починань нового головнокомандувача.
У разі ж перемоги Петра Порошенка посилення хаотичних процесів у країні почнеться опісля парламентських виборів з традиційної і довгострокової коаліціади.
Очевидно, десь до кінця року спокою ми не матимемо, а зубожіння і роздратування народу лише зростатиме з усіма сукупними деструктивними явищами вкупі.
Тобто хаос лише посилюватиметься. На радість північного сусіда, з яким (ви не забули?) у нас війна.
Історичний та світовий досвід
Як свідчить історичний досвід, одного разу, 100 років тому, для держави Україна в схожій ситуації усе завершилось катастрофою.
Але історичний досвід і помилки існують, зокрема, і для того, щоби на них вчитися і не повторювати.
І ще питаннячко: а який період існування української держави у різних її іпостасях 17-20 років минулого століття був найвдалішим?
Правильно, 8-місячний період гетьманату генерала Павла Скоропадського. Правда, він тримався на німецьких багнетах. Так сучасні їх різновиди маємо сьогодні вдосталь, як маємо військову і фінансову допомогу Заходу (особливо США).
А ще маємо досвід виходу із різноманітних хаотичних зворушень інших країн, в котрих інспірований чи підтриманий Москвою хаос був припинений жорстко і ефективно. Це Іспанія 1936-39 років, Греція 1967-74 років, Чилі 1973-1990 років.
То автор, що, до справжньої хунти закликає? Ні, я просто розглядаю одну із вірогідностей виходу країни із хаосу.
Між іншим, як би там не було, але Європа свого часу замість червоно-сталінської блямби на своєму півдні отримала спочатку режим Франко, а згодом процвітаючу демократичну країну.
Греція не стала соціалістичною і прорадянською, а завдяки "чорним полковникам" залишилась членом НАТО і згодом стала членом ЄС з усіма наслідками.
Чилі – нині одна із найпотужніших економік Латинської Америки, а не Венесуела чи Куба.
До речі, у двох останніх випадках хунтизації країн чітко відстежується американський слід.
Я це ось до чого. Нещодавно журналіст Станіслав Речинський повідав, що йому достеменно відомо: Держдеп США свого часу готував Святослава Вакарчука кандидатом в президенти, але щось пішло не так і від ідеї відмовились.
А хто заважав тому ж Держдепу підготувати і план "Б", як запобігання хаосу, корупції і даремному розтрачанню надаваної США Україні допомоги.
Адже купа представників вже згаданої військової еліти проходили і проходять вишкіл в Пентагоні. І хто може сказати, що з кимось із них не велись певні перемовини, не складався план реалізації і подальших дій та не були надані інструкції.
Про таке з кожного інтернетівського кутка не волають і навіть не шепотять. Про це мовчать.
Але, можливо, одного веселого дня котромусь із майбутніх президентів зателефонують з Держдепу і згодом до нього завітають наші військові та й зроблять пропозицію, від якої не відмовляються.
І справжня хунта не обов'язково буде кривавою і тривалою. Все взагалі може обмежитись введенням воєнного стану у тих же самих десяти областях, де і превалюють оті самі 57% симпатиків Росії.
Може трапитись, звичайно, і щось спонтанно-доморосле, але вірогідність того надзвичайно мала.
Десь років із десять тому я, переспівуючи відомого сатирика, у фантасмагоричному опусі "Придбаймо танк" напророкував таке:
"Танк, що димить соляркою і гуркотить траками бруківкою, під'їздить до парламенту і впирається гарматою у двері. І якийсь замурзаний лейтенант, вилізши на башту, запитує: "А чи не засиділися ви тут, бува, панове?.."
Так от, героями тієї фантасмагорії були молоді лейтенанти-випускники одного з Харківських військових вишів. Хлопці ті давно подорослішали, багато хто з них, напевне, пройшли війну і залишились в армії.
І де гарантії, що хтось із них не спробує реалізувати юнацькі фантазії?..
Бо будь-яка системна революція колись завершується і однією з ознак її успішності є повна зміна еліт.
То, якщо інші нацеліти в Україні – негодящі, чом би це не мусила бути військова?..
Валерій Семиволос, спеціально для УП
