Перемога молоді над ретроградними силами

Наставники, яким здається, що вони розуміють молодь, –

чистої води мрійники.

Юність зовсім не хоче бути зрозумілою, вона хоче одного:

залишатися самою собою.

Еріх Марія Ремарк

31 березня 2019 року увійде в історію як перемога молоді над ретроградними силами.

Суспільний запит на зміни демонструє свою єдність без традиційного зібрання на головній політичній вулиці столиці, як у 2004 та 2014 році.

Уже незалежно від результатів виборів 21 квітня Україна не буде, як раніше, вірити самим лише обіцянкам політичних лідерів.

Відсутність чіткої програмної стратегії державної політики у переможця першого туру президентських виборів обмежується тезою "без них буде краще, ніж з ними!" – вже краще для більшості, ніж порожні обіцянки, які дублюються з року в рік.  

Зміну електоральних вподобань закладено в зміні поколінь, що беруть участь у демократичних процесах.

Теорія поколінь (x, y, z) і перемога Зеленського

Про особливості кругозору та сприйняття представниками покоління Х, Y та Z є багато інформації, але головним є те, що вони по-справжньому зацікавленні у побудові  громадянського суспільства з відчуженням радянських архаїзмів у поведінці й мотивації, що було притаманне їхнім батькам.

Вони пронизані ліберально-ринковими економічними перетвореннями.

При виборі між чистим аркушем папера і чернеткою у новій обгортці більшість обере чистий аркуш.

Вік виборця переможця першого туру президентської гонки знаходиться в діапазоні 18-39 років, а не до 30 років, як прийнято вважати. Оскільки досягти перемоги в 19 областях та в Києві, спираючись виключно на осіб до 30 років, було би неможливо.

Отже, неврахування збільшення вікового діапазону прихильників змін та демократичних цінностей покоління Y та Z виборчими штабами лідерів президентської гонки на 5-8 років призвело до настільки значущого розриву між першим та другим місцем президентських виборів 31 березня 2019 року.

Градація населення відповідно до теорії поколінь X, Y, Z (один з варіантів):

Покоління	Початок, роки	Кінець, роки	Вік найстарших представників
Generation Х	1960	1979	59
Generation Y	1980	1994	39
Generation Z	1995	2010	24

Володимир Зеленський зміг зіграти на вірі в перемогу над суспільно болючими проблемами з правильними запитаннями до молоді:

• що для молоді важливо?
• що вона цінує?
• чим відрізняється у своїх поглядах і цінностях від своїх батьків та старшого покоління?

Діджитал-стратегія передвиборчої кампанії Зеленського

Покоління Y та Z є серцем діджиталізації суспільства, вони не уявляють свого життя без інтернета, смартфонів, месенджерів, соціальних мереж. Основний акцент роботи штабу Зеленського з формування суспільної думки був зроблений саме на ці інструменти.

Покоління Y та Z довіряють більше Digital-ЗМІ, на які покладено функцію наглядача в громадянському суспільстві.

Розслідування громадських діячів та журналістів зчиняють безпрецедентні суспільні збурення серед їхніх представників, що було б навряд чи можливим сьогодні за класичних варіантів комунікації, як радіо, телебачення, друковані видання.  

Антагонізм несприйняття старої когорти політиків серед молоді проявляється через перманенте зародження протестних рухів. Оскільки, на жаль тривале існування у суспільстві високого рівня недовіри до органів державної влади та відсутності кредо в них як представників гаранта продовжилося і після Революції Гідності.

Ми бачимо, як це створює соціальне напруження серед частини наймолодших представників покоління Z та Y, що є досить небезпечним явищем. Оскільки уже призводить до суттєвих протестних настроїв з елементами агресивної поведінки, крайньою межею якої можна розглядати повторне протистояння.

Завдання для президента

Громадянське суспільство – саморегульоване й організоване. Відтак, воно прямо впливає на загальну зміну державної політики і конкуренцію за владу демократичним волевиявленням.

Разом з тим, соціальна гармонія може бути не досягнута, оскільки уявлення про суспільство як про ідеальний ринок можна віднести до економічного романтизму.

Осмислюючи цей процес, потрібно прагнути формування нової парадигми ефективної державної політики та відповідної інституційної архітектоніки.

Відповідно до формули німецького економіста й політика Едуарда Бернштейна "кінцева мета – ніщо; рух до неї – все", тому економічна політика має передбачати стале економічне зростання в коротко- та середньостроковому періоді як рух до кращого життя.

Це може запобігти негативному розвитку подій в середині країни, нормалізувати економіко-політичну ситуацію і об'єднати суспільство.

У каденцію 2019-2024 років важливими завданнями для президента, який ставить ціль інтегрувати Україну в глобальну економіку, є:

• забезпечити стале інклюзивне економічне зростання задля підтримання політичної, соціальної стабільності й зростання добробуту нації;
• досягнути ефективної протидії девіантній поведінці представників органів державної влади шляхом використання сили державного примусу і морально-етичних детермінантів;
• прибрати державні втрати, що побудовані на грабежі бюджету, ресурсів, нераціонального та непродуктивного використання державної власності;
• побудова громадянського й меритократичного суспільства

"Короля робить почет", – сказав колись Макіавеллі. І істинність цієї тези так само лишається беззаперечною.

Переможець президентських виборів, незалежно від їхніх результатів, має швидко перезавантажити кадровий склад команд на всіх ланках заради підвищення довіри суспільства та якості державних інституцій.

Необхідно активніше залучати талановитих та інтелектуально готових представників покоління Y до управління державою та держвласністю без протекції, як це прийнято в українській політиці.

Лідер нації має підпорядковуватися загальнонаціональним інтересам, продовжувати розбудову ринкового і громадянського суспільства з дотриманням ефективних механізмів правової демократичної держави.

Як наслідок: це сприятливо впливатиме на соціально-суспільний клімат, створюватиме передумови розширення кількості середнього класу в країні, що в свою чергу є гуманізацією та сприянням побудові меритократичного суспільства.

Впевнений, що основи ліберально-ринкової економіки не мають альтернативи для процвітання України. Мова зараз абсолютно не про вади та провали неоліберальної економічної політики в Україні кінця ХХ початку ХХІ-століття.

Без  швидких та якісних реформ, повної справедливості законів, іноземних приватних інвестицій і недоторканності приватної власності досягти економічного зростання та авторитету в глобальному світі неможливо.

P.S.: Розглядаючи крізь призму проблем становлення ринкових відносин в Україні, можна дійти до висновку, що саме девіантна поведінка, яка увібрала в себе риси фаворитизму та опортунізму, зумовила настільки довгий транзитивний період в Україні.

Ми можемо спостерігати безпринципність в осіб, що перебувають на державотворчій арені протягом більш ніж 20 останніх років, а також кланових еліт та стейкхолдерів економіки України.

Ухилення від сплати податків є результатом приватної господарської діяльності, а банальний грабіж в умовах військових дій, що демонструється з державною власністю, – це різні речі.

Стейкхолдерам та частині політичних лідерів України потрібно зрозуміти урок і усвідомити персональну відповідальність за економічну імпотенцію країни протягом майже 30 років незалежності.

Віктор Брановицький, спеціально для УП