Між Сціллою і Харібдою. Чому не варто боятися Зе

Судячи з вкрай емоційної, якщо не істеричної, реакції українців у соцмережах, вони ніби й не очікували подібного результату у першому турі виборів президента.

Надзвичайно гострі дискусії, вбивчі аргументи проти одного із претендентів і не менш переконливі на підтримку іншого. І навпаки. І ніхто нікого вже не може переконати.

Маститий менеджер проти успішного шоумена

Але реальність така, що за логікою розвитку ситуації чинний гарант, якщо нічого не відбудеться екстраординарного, має здати пост і піти на відпочинок. Надто великий розрив між головними претендентами.

Наскільки спокійним буде його відпочинок – це вже інше питання. Власне, цей відпочинок чи подальше життя в приватному секторі може бути забезпечений нинішніми спокійними й поважними кроками. І зовсім не станом війни, як, здається, нині збирається робити вся його команда.

Вже зрозуміло, що він зробив усе, що міг. І не зробив те, що обов'язково мав зробити. Що клятвено обіцяв, але не виконав, і цим підвів очікування людей. З усіх сил намагався якщо не робити, то імітувати трансформацію, але все це перетворювалося на пересічне шоу. Країна йому це не пробачила.

Країна вирішила ризикнути. Взагалі у демократіях, що вже укорінилися, над усе цінується передбачуваність, і ризик у таких випадках неприпустимий.

Але Україна перебуває в особливих умовах. І навіть не зовсім тому, що пострадянська. І навіть не зовсім тому, що не має державницького досвіду управління і на її території вже років 300 не приймалося державницьких рішень. Тобто відсутня культура ухвалення таких рішень. І навіть не тому, що не мала національно відповідальної політичної еліти.

Все це непросто набувається, але, як показує досвід наших сусідів по Східній Європі, набувається досить швидко. Просто якщо спочатку транзитного періоду вибудовується система, яка виключає подальший розвиток, тоді нічого не відбувається крім імітації руху вперед, що врешті заганяє країну в глухий кут.

Гаразд, подальша доля Петра Олексійовича – це вже його проблема. Яка доля може очікувати країну з шоуменом Володимиром Зеленським?

Чи він продовжить шоу імітації реформ, які так талановито критикував у своєму Кварталі, чи, врешті, спробує від шоу перейти до реальних дій і вчинків, як того й вимагає ситуація в країні?

От такий виходить реальний парадокс: маститий менеджер і бізнесмен на чолі держави грав шоу, а шоумен може реально зайнятися управлінням.

Може. Але не факт, що займеться. Вітчизняна історія останніх двох десятиліть не запропонувала реальних дій із модернізації країни від лідера держави. Отож, чи зможе це зробити людина, яка, якщо чесно, досі не зовсім розуміє в якій країні живе, яка має, судячи з усього, дуже поверхову освіту і у якої абсолютно відсутній досвід політика?

Але давайте не поспішати зі, здавалося б, очевидною відповіддю. Історія має безліч прикладів, коли на чолі держави ставали люди абсолютно без досвіду державного управління, але блискуче врешті виконали свою місію.

Далеко ходити не будемо, а згадаємо лише Леха Валенсу і Вацлава Гавела. Саме тому, мені здається, не варто поспішати з жорстоким і однозначним присудом.

Інше питання: як Зе!шоумен збирається діяти, на кого покладається і які його найближчі й далекі плани на посту глави держави?

Дебати

Я сумніваюся, що дебати, до яких переможця першого туру виборів Володимира Зеленського дуже щиро закликав Петро Порошенко, дуже мало можуть щось прояснити для слухача й глядача.

Дебати – це швидше остання надія Петра Олексійовича "укатати" недосвідченого візаві, показати його слабку персональну підготовку в багатьох речах, які за ідеєю має знати президент. І за рахунок свого досвіду, блискучого ораторського хисту, вміння полемізувати й переконувати, на чому Порошенко, врешті, й переміг на минулих виборах, переконати й перетягнути на свою сторону електорат, який досі хитається, невпевнений у своєму виборі.

Врешті, президентські дебати – це світова не тільки практика, але й правило демократичної традиції.

Але знову ж таки, наша країна ще багато чого не освоїла, хоч і слів чудових виголосила неймовірну кількість. І особливо любить пафос. І часто судить людину за вмінням вчасно й гучно кричати: "Слава Україні!"

План Зе

Отже, що ми можемо очікувати від Володимира Зеленського?

В принципі він має два сценарії дій, в залежності від завдань, які перед собою ставить.

Перший (гроші) – в тій чи іншій мірі повторити досвід Петра Порошенка, Віктора Ющенка, Віктора Януковича, Леоніда Кучми.

Тобто на час своєї каденції почати такі-сякі реформи, проімітувати зміни, а тим часом встановити жорсткий персональний контроль за всіма природними монополіями, виставивши їхнім власникам свої умови участі в розподілі прибутків.

Можна навіть назвати менший відсоток ніж брали попередники, чому монополісти будуть безмежно раді й всіляко підтримуватимуть молодого президента.

Другий (слава) – скористатися унікальною ситуацією в країні, котра прагне змін і готова підтримати президента-реформатора, якщо навіть стара політеліта почне ставити палиці в колеса.

В країні вже є нині готові спеціалісти міжнародного класу з управління великими структурами і готовими використати власний досвід на модернізацію країни і її окремих галузей. Знайти їх дуже просто. Вже почав знаходити.

Реалізація вже тих 5 першочергових заходів, про які оголосив радник Зеленського екс-міністр фінансів Олександр Данилюк – новий Виборчий кодекс, перезапуск судової реформи, перезапуск антикорупційної інфраструктури, революція в силових структурах, створення служби фінансових розслідувань – може створити добру платформу для нового поштовху розвитку країни.

Я теж сумніваюся. Тому не певен, що проголосую за нього, хоч за Петра Порошенка категорично голосувати не годен. Але й Володимир Зеленський ще остаточно не переконав.

І мені не потрібні дебати. Мені потрібен детальний план дій, розписаний по пунктах, з терміном виконання й представлення відповідальних.

Що робити?

Як не парадоксально це прозвучить, але у Зеленського немає іншого варіанту, як домовлятися з народом. Саме народна підтримка стане спонукальною силою не тільки для його команди, а й для парламенту, де в нашого претендента ще й кінь не валявся.

Повторювати досвід попередніх президентів Володимиру не вдасться. Він не з системи. Його не знають, з ним важко буде домовлятися і лячно. А йому домовлятися на приватний розподіл ще страшніше. Врешті, все це може закінчитися погано, дуже погано.

Певен, що Зеленський і його команда це розуміють. Тому в України є шанс не тільки з'ясувати, в якій країні живе її майбутній президент, а й побачити реальний розвиток, котрий забезпечить саме цей президент. Який, може, не вміє і не знає як правильно і де кричати "Слава Україні!", але який може забезпечити її майбутнє до цієї слави.

Так, це логіка розвитку ситуації. Далеко не завжди цією логікою користуються люди. Далеко не завжди в неї вірять. Я поки теж не на сто відсотків у неї вірю. Але ця логіка цілком реальна. Ви як гадаєте?

Віктор Мороз, спеціально для УП