Ілюзії про "швидкий мир", "прямі переговори" і геополітику. Післявиборчий аналіз

Є речі, які неприємно, але треба визнавати:

1. На 5-тий рік війни з Росією країна лишається розколотою на Схід і Захід. І височезна явка на Сході у порівнянні з 2014 говорить про те, що Схід хоче реваншу.

І це не стільки про Зеленського, хоча він точно "свій" на Сході. Це швидше про те, що якби в Опозиційному блоці не сталося розколу, і Ахметов не зробив ставку на Вілкула, то у другому турі ми б мали Зеленського з Бойком.

Так. На 5-му році війни з Росією. Бойка, який "виріс" щонайменше на чверть після візиту до Москви і зустрічі з Медведєвим.

2. Що це означає?

Країна дуже втомилася від війни і хоче миру, не усвідомлюючи ціни. І має велику ілюзію, що миру можна досягнути швидко через "прямі переговори" з Путіним. І що війну не закінчують, бо на "ній заробляють".

Так от: НЕ заперечуючи тезу про "заробітки", все ж варто усвідомити – це надто інфантильний погляд на надскладну геополітичну ситуацію, в якій опинилася Україна. І інфантильність може коштувати нам надто дорого.

3. Чому результативність "прямих переговорів" – це інфантильна ілюзія? Позиції України – апріорі слабкі. В нас немає жодного козиря в цих переговорах – ні сильної економіки, ні ядерної зброї, ні могутніх союзників.

Більше того, почавши такі переговори, ми можемо втратити ледве не єдиний свій козир – санкції ЄС та США.

ЄС давно мріє позбутися санкцій і мати нормальні економічні стосунки з Росією. Початок прямих переговорів дає можливість провідним країнам ЄС сказати: "Якщо без нас, то чому ми маємо терпіти економічні збитки? Тоді це лише справа України". І зняти санкції.

4. Далі. Давайте подивимося на ситуацію з боку Росії. Який інтерес Росії в таких переговорах? Таких інтересів три:

1) Україна не має бути членом НАТО (це була ключова причина, чому РФ створила в Україні "гарячий конфлікт", так, як в Молдові, і так як в Грузії);

2) Україна має визнати Крим російським (для Росії це не лише "розширення імперії", це геостратегічна позиція для контролю над Чорноморсько-Середземноморським регіоном);

3) Україна має взяти на себе економічні витрати з відбудови зруйнованого Донбасу (для Росії – це точно економічно збитковий і геополітично непотрібний регіон).

5. Дмитро Пєсков вже чітко озвучив позицію для початку прямих переговорів – визнання Криму російським. 

Будь-який президент України, який прийме цю позицію, втратить і рейтинг, і будь-яку перспективу.

Далі – НАТО. Курс на НАТО затверджено на рівні Конституції, – змінити це практично не реально. Відмовитися від побудови армії відповідно до натівських стандартів – це ще одне політичне самогубство.

І третє. Для відновлення Донбасу потрібно від 50 до 100 млрд дол. (за різними оцінками). У разі прямих переговорів незрозуміло, чому ЄС (де чимало своїх економічних проблем), має долучатися до такого масштабного і затратного проекту.

А для України в нинішніх економічних умовах, за наявності значного зовнішнього боргу і за відсутності інвестицій, – це непідйомна ціна.

6. Геополітична ситуація довкола України теж складається не надто сприятливо.

Британія зайнята процесом виходу з ЄС і внутрішніми проблемами.

На виборах до Європарламенту можуть перемогти євроскептики, і тоді розширення ЄС точно буде відкладене.

А в США після висновків Мюллера про "відсутність змови Трампа з Росією" дорога для налагодження стосунків Трампа з Путіним цілком відкрита, особливо, якщо у вибори в США "втручалася Україна", як вже констатував сам Трамп.

7. Що робити?

Щоб втримати позиції в таких геополітичних умовах, Україна має стати вкрай вигідною і потрібною для провідних країн ЄС і США. В раціональному сенсі.

Вигода – це, наприклад, українська газотранспортна система в концесії Німеччини та інших країн, аби збити їхній інтерес до Північного потоку. Це інвестиції провідних газовидобувних компаній США в українські родовища сланцевого газу і т. д.…

Бо жадібність і дріб'язковість у питаннях геополітики породжують бідність і залежність. Ну а примітивізм та інфантильність взагалі можуть коштувати нам державності. Як це не раз бувало в українській історії…

Тому шанс – це здорова та адекватна оцінка ситуації, формування реалістичної і раціональної пропозиції для союзників, посилення власних позицій та швидкі дії в інтересах країни.

Зовнішня політика і подальше посилення військових потужностей мають стати пріоритетами, якою б не була спокуса зайнятися "економікою" без врахування зовнішньополітичних реалій та "внутрішніми розборками"...

Вікторія Сюмар

Оригінальний текст взято з Facebook-сторінки Вікторії Сюмар