Без чверті президент

Субота, 27 квітня 2019, 09:00
надзвичайний і повноважний посол, директор Дипломатичної академії при МЗС, посол України в Туреччині у 2008-2016 роках

Прямі президентські вибори мають одну особливість. Той, хто їх виграє, має стати лідером всього народу, а не тільки тієї меншості (а то завжди меншість), яка реально віддала за нього голоси.

І це є проблема, і вона притаманна не тільки українцям. Проте зараз не про загальне, а про практичне.

Ще у 1961 році американський психолог Чарльз Озгуд надрукував статтю під назвою "Аналіз ментальності Холодної війни". У ній він сформулював ключову тенденцію тодішньої ментальності США у протистоянні Сходу і Заходу.

Вона виглядала так: "схильність вважати, що наші супротивники всі погані, а ми і наші союзники всі гарні". На його думку, "ментальність Холодної війни" заважала бачити, що "наші супротивники мають законні побоювання й інтереси".

Зокрема, він наводив приклад війни у В'єтнамі, пояснюючи, що така ментальність завадила США зрозуміти, що сили Півночі боролися за суверенітет і незалежність своєї країни, а не за домінування комунізму у світі.

Вам це нічого не нагадує? Ненависть, яку прихильники Порошенка вихлюпнули у соціальні мережі і ЗМІ, просто вражає. Особливо дивно, що серед них є багато розумних, патріотичних і професійних людей.

Замість того, щоб сісти і негайно з холодною головою проаналізувати причини поразки все ще чинного президента, прислухатися до абсолютної більшості, яка проголосувала проти нього і врахувати її "законні побоювання і інтереси", вони спустилися на рівень цькування, погроз і відвертого знущання.

Так, команда Зеленського не має досвіду і поки що не сформована.

Так, декому б хотілося бачити, як вже на другий день після голосування і ще навіть до офіційного оприлюднення результатів виборів вони поспіхом наробили б політичних заяв, за які отримали б чергову порцію критики, як всередині країни, так і за її межами.

Але це б зашкодило інтересам держави. Крапка.

Петро Олексійович прийшов до влади після 13 років у політиці, де він був і депутатом, і міністром, причому у різних політичних конфігураціях. Але переконаний, він би теж утримався від того, щоб без підготовки вступати у бій.

"Холодна війна" всередині України – це саме те, що у минулому не раз ставало причиною втрати суверенітету.

Не всі, хто голосував за Порошенка – злочинці, хабарники і бездарні організатори. Не всі, хто голосував за Зеленського – телепузики, які дивляться тільки 1+1 і "95 квартал".

Заяви про швидке повернення Порошенка на Банкову варто робити обережніше.

Спочатку треба переконатись, що справді значна чисельність нинішньої ділової і політичної еліти так вже за ним сумуватимуть.

"Холодна війна" всередині України – це те, чого прагне Путін. Росія займається подібними проектами століттями. Наразі вона розколює Європейський Союз і не без успіху. Україна для неї – фантомний біль. Але навіть там вже зрозуміли, що простого рішення "українське питання" не має.

Ми стали іншими, важко, довго, через дві революції, а тепер – і через кров і смерть.

"За порєбріком" хто з жахом, хто з надією дивляться на те, як з 39 кандидатів у першому турі вільно і чисто було обрано двох, і як з цих двох у другому вільно і чисто обрано одного.

Програв чинний президент, у якого в руках були значні адміністративні та фінансові ресурси.

Це – вирок російській автократії, і вже за це Порошенку і Зеленському треба бути вдячними.

Далі настає період важкої роботи. Нарешті в Україні має відбутися структуризація політичних сил. Понад 350 політичних партій, з яких переважна більшість зареєстрована після Майдану, є мутним болотом, у якому Росія почувається добре.

5-6 сильних, справді ідеологічних політичних сил, які борються за представництво у Верховній Раді через конкуренцію ідей, а не імен чи особистостей, зроблять завдання Кремля значно складнішим.

Ветерани парламентських перегонів мають врахувати помилки минулого, коли у партійні списки потрапляли технічні кандидати з числа відомих співаків та футболістів. Вони так і не стали державними діячами.

У новачків з партії "Слуга народу" завдання ще складніше. Очевидно, за ними сьогодні ще немає значної кількості професійних і чесних людей, які б могли не тільки працювати в Адміністрації, у сфері зовнішньої політики, оборони, а ще й сформувати потужний список до парламентських виборів.

Найближчими тижнями стане зрозумілим, чи вміє Зеленський і його команда довіряти тим, хто прийде "ззовні", чи зрозуміє він і його команда, що делегування повноважень і формування "колективного розуму" – це і є альтернатива Петру Порошенку, який концентрував всі контакти, ідеї і перемоги виключно на собі. У підсумку сконцентрував і поразки.

Надзавдання – політичне маневрування, яке б дозволило вирішувати нагальні проблеми життя країни, її безпеки і економічного розвитку без повернення до олігархічного консенсусу і впливу.

І от саме тут виявляються ключові питання, на які поки що немає відповідей:

- чи готовий новобраний президент стати на чолі всієї країни без розподілу по лінії фінансових потоків?

- чи готовий він сприяти єднанню здорових політичних сил, просувати порядок денний, який дасть можливість бізнесу дихати вільно і грати за однаковими для всіх правилами, силовикам – ловити злочинців, а не "кришувати" контрабанду і "віджимати" власність, політикам – відстоювати свої позиції у діалозі, а не через кнопкодавство і сумнозвісні парламентські "чемодани"?

Так, президент України має говорити українською мовою (бажано, і англійською), це виключно важливо. Але не менш важливо – що саме він буде говорити, і найважливіше – робити. Вже дуже скоро настане час, коли мовчати і нічого не робити буде неможливо.

Побажаємо новій команді успіху. "Ментальність Холодної війни" має залишитися у минулому.

Сергій Корсунський, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.