Як Культурний центр України в Москві перетворили на осередок колаборантства й корупції
Імідж України у світі необхідно імплементувати через професіоналізм і патріотизм.
Звернення української громадськості Росії до майбутнього президента України.
Важко переоцінити для іміджу України у світі значення державної гуманітарної політики за кордоном.
У Росії одним з рушіїв культурно-інформаційної політики мав бути Культурний центр України в Москві (КЦУ), підпорядкований Державному управлінню справами (ДУС).
Крайнє загострення російсько-українських відносин піднесло питання про головний (а після розгрому російською владою Бібліотеки української літератури власне єдиний) культурний осередок українців у столиці Росії на рівень важливої державної справи.
Як же виконує гуманітарну місію Культурний центр?
Центр колаборантства і корупції
У 2017 році в результаті зрежисованого "конкурсу" директором КЦУ став Валерій Юрченко, тісно пов'язаний з квазі-українськими земляцтвами, створеними у Москві.
Керівники земляцтв звертались до колишнього президента України Віктора Януковича із закликом "розібратися" з Євромайданом, підтримали анексію Криму, а нинішній президент "землячества донбассовцев" горезвісний екс-санітар Росії Геннадій Онищенко основною метою своєї діяльності проголосив… приєднання України до Російської Федерації.
Інші кандидатури з числа лідерів української діаспори Росії та представників українського дипломатичного корпусу в процесі конкурсу були відкинуті.
Про критичну ситуацію з Центром говорилося на високих зібраннях світової української діаспори за участю керівництва держави у 2016-2018 роках. Високі урядовці, шановні депутати, здається, мали б почути українську громаду Росії, однак віз і нині там.
Наводимо деякі тези програми Валерія Юрченка:
- основою діяльності Культурного центру є "Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ від 1997 р." (не діє від 01 квітня 2019-го);
- ідеологеми про "слов'янське братерство і дружбу між народами", "першочерговість питання миру у взаємовідносинах між Україною і Росією";
- поширення в РФ української культури та способу життя: "наблизить хоч на день, а бажано на більше, укладання мирної угоди між Україною і Росією"!!!
Отака розмита програма роботи Культурного центру, яку можна було якось сприймати до 2013-го року.
На практиці КЦУ внаслідок непрозорої кадрової політики та обрання у роботі корпоративних пріоритетів перетворився на закриту напівкомерційну структуру з надання в оренду приміщень для російських бізнес-структур, а також на заповідник українського хуторянства.
Окрім прибуткової складової у діяльності НКЦУ вся інша його "діяльність" обмежується формулою "аби не дратувати російську владу".
І все це відбувається у той час, коли російський центр науки і культури в Києві працює цілеспрямовано і потужно – проведення тотального диктанту, акції "безсмертний полк", залучення кращих українських студентів на навчання у російських ВНЗ, відправлення десятків українських школярів та митців на ознайомчі поїздки в РФ ("Здравствуй, Россия!").
На громадській ниві діяльність Скопенко привносить розкол в українські організації Москви, Росії.
Вікторія Скопенко за сумісництвом є керівником міської програми "Москва – город мира", яка посідає чільне місце у діяльності куратора діаспори пані Скопенко, з використанням можливостей Центру – концертного залу, сценічного майданчика.
З одного боку, згідно зі Статутом КЦУ "содействие и укрепление международного авторитета Украины", з другого (з програми "Москва – город мира") "главная цель – создание в многорациональном московском мегаполисе благоприятной атмосферы для созидания и творческого сотрудничества, а также положительного имиджа Москвы и России во всем мире".
То який імідж покращує Скопенко?!
На підтанцівках у російської пропаганди
Не треба дивуватися, що КЦУ використовується російською пропагандою. Навіщо потрібен такий "Національний Культурний центр України"?
Хіба що для того, щоб Дмитро Кисельов міг розповідати, як в Росії добре з українською культурою. "Что еще сблизит наши народы, как не то, что мы делаем с украинским центром; в центре вторая выставка, первая была пять лет назад к 200-летию Шевченко, а в Киеве не было..," – каже у відеосюжеті Кисельова "меценат Дмітрій Карцев".
Тези Юрченка перегукуються з програмою Кисельова: "…работают тут, в основном, граждане России, они несут… украинскую культуру в массы".
Зрозуміло, що російські пропагандисти не розкажуть про шалений спротив відкриттю парафій українських церков у Росії, ліквідацію Об'єднання українців Росії, закриття освітнього центру у Москві, розгром Бібліотеки української літератури, про блокування заходів українських організацій зі вшанування жертв Голодомору, Дня злуки, Дня небесної сотні.
Чи можна уявити вітальний виступ президента України перед відвідувачами Російського культурного центру у Києві?! В Культурному центрі України у Москві виступ колективу з Мордовії, який організувала Скопенко, почав (відеозверненням) президент РФ Путін, говорячи про міжнаціональну гармонію в Росії.
Згідно з угодою "Про заснування та умови діяльності культурно-інформаційних центрів" від 27 лютого 1998 року, "Культурний центр України у Москві свою діяльність здійснює під загальним керівництвом глав дипломатичного представництва України в РФ і Міністерства культури і мистецтв України".
На сьогодні центр перебуває у підпорядкуванні господарської структури Державного управління справами, без залучення вищезгаданих міністерств.
Не передбачено включення Культурного центру до Українського інституту, який покликаний об'єднати культурно-інформаційні установи з метою покращення розуміння та сприйняття України та українців у світі, формування позитивного іміджу держави за кордоном, з метою утвердження концептуальної ідеї: імідж України у світі – через професіоналізм і патріотизм.
За таких реалій сьогодення та небажання української влади вплинути на ситуацію в української громади Росії вичерпався ресурс чекати позитивних змін.
Відсутність кардинального оновлення діяльності Культурного центру України у Москві, зміни концепції його роботи ставить питання про доцільність подальшого існування цієї установи для України.
Тарас Дудко, голова ГО "Провісник", член-кореспондент РАМН
Валерій Семененко, заступник голови ГО "Українці Москви", член Ради директорів Світового Конгресу Українців
Спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
