Наближення 21 квітня: бунт емоцій проти розуму
Українська громада не вперше розділилася на два величезні протиборчі табори, ведучи полемічні дискусії про уособлені з кимось варіанти розвитку власної держави найближчої п'ятирічки.
Саме на такий конституційний термін на повторному голосуванні 21 квітня обирається президент України.
Як випливає з розмаїття тематичних висловлювань, українці єдині в прагненні швидких модернізаційних перемін усіх складових державного апарату, тобто органів держави і державних службовців.
Це вельми амбітна постановка проблеми, що апріорі не має миттєвих розв'язків і не дасть негайних результатів.
Підсумки голосування 21 квітня не стануть початком жодного "бліцкригу".
До того ж глибину стурбованості за долю країни співвітчизники мусять показати і на парламентських виборах восени 2019-го, і на місцевих 2020-го.
Перед нами світоглядний забіг на довгу дистанцію. Чи вистачить снаги пересічним і непересічним дискутантам, які нині завзято зчепилися в словесних дуелях?
Зазвичай після бурхливих дебатів і доленосних голосувань проходить стрімка демобілізація виборців та їхнє емоційне вигорання.
Втім, справжні громадяни повинні усвідомити персональну відповідальність за свій гуртом ухвалений вибір (інколи невдалий), аби потім знічено не знизувати плечима, блудливо ховаючи очі.
Звісно, тут не діє принцип колективної поруки, що характерний для тріумфально піднесеної верхівки, не важливо якої – старої досвідченої чи молодої, зеленої за віком.
Але попіл для посипання голови підготувати слід.
Найлегше крок за кроком удосконалювати державу, найскладніше населенню змінюватися відповідно до заявлених прагнень, нарешті стати повноцінним громадянським суспільством, а не прикриватися взамін фігового листка поріділими спільнотами праведних активістів.
Найоманливіше вперто шукати "нові обличчя" там, де їх наразі просто нема. Куряча сліпота належить не тільки до тривіальних медичних хвороб, але й виборчих.
Щиро бажані "нові обличчя" найчастіше нагадують прототипів із минулого.
Теперішні електоральні баталії теж викликають відчуття дежавю.
Хоча розважальна стартап-компанія дуже постаралася, проте запропонований нею інноваційний продукт є скоріше апгрейдом ще не призабутого взірця з пострадянського тіста.
"Покращення життя вже сьогодні" – основне гасло переможної президентської кампанії Віктора Януковича 2010-го року.
Та після інавгурації виявилося, що нема рецептів досягти обіцяного. Відтак мільйонами голосів уподобане "покращення" стало іронічним інтернет-мемом, що означив протилежне – "погіршення".
У наше весняне сьогодення наче прокидаються з багатолітньої сплячки "янукізми" – мовні ляпсуси, які наплодив сумнозвісний президент-утікач.
Вони помолоділи, адаптувалися під кондиції топового носія, котрий на вершечку емоційної хвилі виборчих уподобань.
У потайливому змаганні нічого не важить застереження не чіпати "скриньку Пандори", щоби не зашкодити державній конструкції. Її відкрито у найпростіший спосіб – ледь не обсценною лексикою з підворіття.
Виборча кампанія трансформувалася в реаліті-шоу, де в стінах дому з прозорого скла найчільнішу роль грають фізіологічні аналізи, а не інтелектуальне начало. Раціональну суть неможливо побачити в ірраціональному.
Дехто вбачає в тому відлуння демографічного знекровлення України, що триває.
У статті про міграційну кризу в Європі, що розміщена у впливовому англомовному тижневику "The Economist" 4 квітня, наведено промовисті факти. Якщо в Польщі 2013 року проживали 220 тисяч українців, то тепер – близько 1,5 мільйона, або всемеро більше.
Невтішну для вітчизняних реформаторів статтю в "The Economist" проілюстровано символічним малюнком розвіяного на флагштоці державного прапора, що зменшується вбік древка, перетікає в ключі синіх і жовтих пташок, які відлітають у далечінь, на чужину.
Ясна річ, українські заробітчани не поривають зв'язків із ріднею. Обсяги їхніх грошових переказів в Україну щороку відчутно зростають, у 2018 році склали 14 мільярдів доларів.
Чи враховані їхні настрої та прагнення у поточній президентській гонці?
Формально Україна належить до країн із високим рівнем загальної освіченості та до світових лідерів за числом громадян з вищою освітою.
Проте в її політичній культурі спостерігається катастрофічне зниження рівня інтелігентності настільки, що освітяни і науковці опиняються в патріотичній резервації, переходять на езопову мову.
Візьмемо для прикладу звернення вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка до громадян України від 10 квітня із закликом здійснити обдуманий вибір.
Який саме? Прізвище не названо, але з контексту зрозуміло, про кого мовиться – хто втілить повну інтеграцію України у ЄС і НАТО.
21 квітня бачиться переломною датою, коли "кожен мислячий українець не має жодного права на електоральні експерименти". Гарні слова. Та в очах суспільства українські університети не є моральними авторитетами, в них процвітає всевладдя сімейно-партійних клієнтел, засмоктує корупційна трясовина.
Біля виборчих урн 21 квітня на емоційно збуджених чатуватиме спокуса примарних бачень, фата-моргана, оптичний обман.
Пітер Дікінсон, науковий співробітник аналітичного центру "Atlantic Council" (Вашингтон), небезпідставно вважає українців чемпіонами світу з подолання кризових ситуацій завдяки немислимій силі духу.
Вся історія України й української нації – суцільний стрес-тест, тому обрання невідповідного президента не означатиме кінця світу.
Не один таємний план із тих, "які багатьох здивують", Україна пережила разом з їхніми авторами і виконавцями.
Роман Офіцинський, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
