Історія про томос: як ставилася найпопулярніша політична драма року
Яким чином досить специфічна релігійна тема – надання автокефалії Українській православній церкві – стала однією з найпомітніших, які висвітлювалися в українських медіа 2018 і на початку 2019 року, і вивела Петра Порошенка щонайменше до другого туру.
Навесні 2018 року Петро Порошенко мав досить низький рейтинг, і в його шанси перемогти на найближчих президентських виборах мало хто вірив.
За рік змінилося багато: чинний президент потрапив до другого туру, і ще має шанси вдруге очолити державу.
Що допомогло чинному президентові настільки змінити ситуацію на свою користь?
Перш за все, гарно розказана історія про отримання Україною томосу. Навіть не просто розказана, а зрежисована, з добре розподіленими ролями, від яких не могли відмовитися навіть найбільші супротивники Порошенка та автокефалії для Православної церкви України.
Людина схильна поєднувати новини в історії, стежити за ними, як за сюжетом серіалів. І, звісно, найбільшу популярність мають "серіали", збудовані за законами, сформульованими ще Аристотелем: зав'язка, розвиток, кульмінація, розв'язка…
Як ми бачимо на малюнку 1, команда Петра Порошенка більш або менш усвідомлено дотримувалася цієї структури, типової для художніх романів або голлівудських фільмів. І в результаті глядачі стежили за розвитком сюжету, вболівали за його героїв...
За нашими даними, з квітня минулого по лютий нинішнього року згадування про томос контактували з аудиторією понад 300 мільйонів разів.
Лише на центральних каналах українського телебачення, у центральній пресі, на радіо та у ТОП-100 видань українських онлайн-медіа їх забезпечили понад 32 тисяч медіапублікацій.
До цього масиву ми і застосували метод наративного аналізу, або ж, по-простому, аналізу історій. Детальний аналіз можна переглянути у нашій презентації. Але, якщо коротко, то ось що ми з'ясували.
- Ця історія є чудовим прикладом інтерактивного багатоавторного наративу – історії, яка розповідається багатьма людьми, формується з їхніх заяв, звітів про їхні вчинки, репортажів, аргументів тощо.
- Тому особливо цікаво, що цю історію майже цілком контролював її ініціатор, Петро Порошенко.
Заяви прихильників автокефалії розходилися в медіа набагато краще, аніж супротивників (див. мал.2).
Більшість дій супротивників не шкодили оповіді, а лише вносили додаткову інтригу: чи вдасться досягти запланованого, якщо хтось цьому опирається?
Відтак, герої були чітко поділені на протагоністів (власне, "героїв") та антагоністів ("лиходіїв").
Як у типовому літературному наративі, увага медіа до протагоністів була набагато вищою, аніж до антагоністів.
Нетривала втрата ініціативи відбулася тільки у січні 2019 під час скандалу з присутністю на врученні томосу бізнесмена Олександра Петровського.
- Наратив мав класичну структуру оповіді, яку зараз прийнято називати "голлівудською". Вона найкраще сприймається сучасним читачем/глядачем.
Починається все з "експозиції" – історії про життя героїв та їхні країни до зав'язки історії. В цей момент може бути показано ключову проблему суспільства, яку довго ніхто не може вирішити.
Потужним інструментом експозиції став флешмоб, запущений Юрієм Гудименком у січні 2018 року після того, як священик УПЦ МП у Запоріжжі відмовився відспівувати загиблу дитину, хрещену в УПЦ (КП).
Навмисно чи ні, але саме цей флешмоб актуалізував конфесійну проблему в суспільстві.
Наступний крок – "зав'язка". Несподіване рішення про прохання щодо томосу застало депутатів зненацька, і всі проєвропейські фракції мусили допомагати Порошенку. Інакше б вони отримали б обвинувачення у підігруванні Росії.
Зав'язка дещо затяглася, і влітку відбувалося мало подій, пов'язаних з томосом, якщо не рахувати "розкрученого" молебну на річницю Хрещення Русі.
Нарешті "кульмінація" була настільки очікуваною багатьма глядачами і медіа, що Євстратій Зоря, відповідальний за комунікацію УПЦ (КП), навіть мусив кілька разів нагадувати, що не треба поспішати оголошувати про отримання томосу, поки цього ще не сталося.
Згодом увага до події закономірно послабилася і перетекла до передвиборчого наративу – класичного "horse racing" ("кінські перегони"): спостереження за фіналом передвиборчих перегонів. Після завершення виборів увага до церковних питань може знову поновитися, хоча, звісно, уже не в такій мірі, як взимку.
- Аргументація всіх сторін була дуже детальною і стосувалася різних аспектів церковного та політичного життя.
Найбільш логічним кроком опонентів була не критика самої ідеї автокефалії, а знецінення ролі Порошенка у її досягненні. І саме тут ми бачили безліч веселих меседжів на зразок того, що "томосу добилися США, а Порошенко привласнив це досягнення" (В'ячеслав Піховшек).
Ще один цікавий аспект стосується спікерів. Серед прихильників томосу були чітко розподілені ролі: політичні аспекти процесу коментували політики, а церковні – переважно священики.
Натомість, серед опонентів автокефалії все було навпаки: російські і проросійські політики активно коментували як світські, так і церковні проблеми.
Це може свідчити про рівень відділення кожної з церков від держави.
Читайте також:
Богом обраний, або Президент Порошенко і єдина церква
Автокефалія Православної Церкви України: як це було
Митрополит Київський Епіфаній. Як в Україні з'явилася автокефальна Церква
Варфоломій підписав томос для Православної Церкви України
- Історії, які розповідалися різними категоріями медіа, були майже ідентичними.
Ініціатор розповіді, імовірно, добре продумав концепцію комунікації, бо навіть відверто проросійські медіа набагато частіше транслювали меседжі прихильників автокефалії, аніж її супротивників: через рівень спікерів, через банальну доступність і кількість заяв з "українського" боку, а в багатьох випадках також, імовірно, через власний патріотизм журналістів.
Ми бачимо в багатьох ситуаціях, що в українському медіапросторі прямі заяви російських спікерів розходяться погано і неохоче цитуються вітчизняними ЗМІ. Аналогічна картина – не лише щодо релігії, а й, скажімо, щодо газових взаємин з окупантом. Тому розрахунок президента в цьому випадку був слушним.
Найбільше, за нашими спостереженнями, прислухалися до російської позиції умовно "якісні" медіа, які могли собі дозволити зберігати баланс.
Цікаво також, якою виглядала історія про томос для його супротивників. Адже сюжетно це була та сама оповідь. От лише загальна канва відрізнялася: замість архетипної історії "Одіссеї", яка розповідає про довгий шлях і кінцеву перемогу, маємо інший поширений сюжет: історію про катастрофу, на зразок розповіді про загибель Помпеї.
- Порівняння даних Google trends з динамікою висвітлення новин показує, що упродовж більшої частини оповіді, особливо на початку, медіа цікавилися історією про томос більше, аніж їхні читачі (Малюнок 3).
Однак стабільна увага журналістів до цього серіалу, активно підтримувана і, певно, до якоїсь міри самопідтримувана, зробила свою справу, і ми спостерігали два піки, коли інтерес до теми у користувачів Google різко зростав: під час об'єднавчого собору і під час вручення томосу.
У підсумку, навіть для тих, хто не цікавився раніше релігією, цілком природним було зацікавлення історією, розказаною Порошенком разом з однодумцями та опонентами: просто за рахунок її структури і манери подачі, яка інтригує і змушує чекати на розв'язку.
Щоправда, зараз ресурси цієї історії вичерпано. Розрив між двома "фіналістами" президентських перегонів дуже великий, і перемогу у другому турі Петрові Порошенку може забезпечити тільки абсолютно нова історія. Розказана, цього разу, експромтом.
Артем Захарченко, Олена Захарченко: Центр контент-аналізу, спеціально для УП
Всі ілюстрації, надані авторами, Центр контент-аналізу
