Госпітальні округи – карт-бланш для чиновників, або За правилами "закритих чиновницьких клубів"
Реформа вторинної ланки медичної допомоги – це передусім про інфраструктуру. Це забезпечення інтенсивного лікування та допомоги хворим або постраждалим внаслідок якихось подій.
Саме на цьому етапі на арені з'являються госпітальні округи – визначені території з різними медичними закладами, в центрі яких – лікарня інтенсивного лікування 1-го або 2-го рівня, залежно від кількості мешканців.
І тут діє формула "60 хвилин – 60 кілометрів", коли кожний мешканець округу має за потреби дістатися лікарні інтенсивного лікування впродовж 60 хвилин.
Так-от, сьогодні саме про госпітальні округи та небажання чиновників втрачати вплив та доступ до розподілу коштів і ресурсів. І про авантюру на Львівщині, яка дискредитує медичну реформу на вторинній ланці!
"Унікальна" Львівщина
У квітні минулого року Львівська облдержадміністрація запропонувала, а уряд затвердив один госпітальний округ на всю область.
У такий спосіб Львівщина стала "унікальною" – єдиним регіоном в Україні, де госпітальний округ збігся з межами усієї області.
Адекватних аргументів чи пояснень, чому вирішили так "поекспериментувати" з львів'янами, – жодних. Уряд затвердив такий "експеримент" навіть попри зауваження, які мали Мін'юст, Мінрегіонбуд та Мінекономіки.
Вони в один голос заявляли, що такий "унікальний" проект треба доопрацювати, оскільки "даний склад госпітального округу не відповідає критеріям та процедурі визначення складу, меж і зони обслуговування госпокругу…"
Власне, йдеться про визначену самим же урядом формулу "60 кілометрів – 60 хвилин", тобто коли "зона обслуговування госпітального округу визначається своєчасністю прибуття до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, що не повинно перевищувати 60 хвилин, та повинна бути еквівалентна радіусу зони обслуговування 60 кілометрів за умови наявності доріг з твердим покриттям".
Для людей, які не знають площі чи рельєфу Львівської області, зазначу: з віддаленого, наприклад, Турківського чи Старосамбірсього району області, доїхати до обласного центру за годину – нереально. Потрібно щонайменше 4 години в дорозі й точно не тоді, коли, наприклад, сніг чи ожеледь.
Про всі ці нюанси створення львівського госпітального округу вже писав, урядове листування теж не принесло бажаного результату. Занадто вже політичне лобі від ЛОДА сильне. Були підключені впливові політичні сили, які це просунули. І МОЗ, і Кабмін у цій ситуації себе підставили, бо порушили свою ж методику.
Проте тепер ситуація одержала розвиток, коли діло дійшло до визначення складу учасників Госпітальної ради.
Тут уже запанікували самі лікарі області. Бо ж побачили, хто потрапляє у цю госпітальну раду!
- заступник голови Стрийської районної ради Василь Зубрицький,
- директор департаменту охорони здоров'я Львівської облдержадміністрації Ірина Микичак,
- виконуючий обов'язки директора КНП Стрийської райради "Стрийська центральна районна лікарня" Олесій Ігнатов.
Процентне співвідношення чиновники/лікарі/громадськість вас не бентежить? Бо, по суті, всі троє з перелічених є чиновниками.
Навіть більше, серед цих чиновників – головний медичний чиновник області. Яким чином і чому пані Микичак опинилась серед делегатів від Стрийщини? Що, може, у Стрию бракує медиків, представників громадськості, які могли претендувати на це місце у госпітальній раді?
Фарс! Який, однак, має цілком очевидне пояснення. І про це далі.
"Закриті чиновницькі клуби" – в усій Україні
Деякі експерти вже назвали створювані в Україні госпітальні ради "закритими чиновницькими клубами з розпилу субвенцій". І це правда!
Експерти дослідили склад усіх госпітальних рад. Їхній вирок – у середньому понад половина (56%) членів госпітальних рад є лікарями або працівниками структурних підрозділів місцевих рад, тобто представниками виконавчої влади.
Якщо проаналізувати формування госпітальних рад з погляду законності – наче все гаразд. А все тому, що наказ МОЗу виписано дуже описово й неконкретно.
Формулювання дуже абстрактне: "Членами Госпітальної ради є представники міст обласного значення, районів, ОТГ, делеговані для роботи у складі Госпітальної ради рішенням відповідних місцевих рад" (з Наказу МОЗ від 20.02.2017 року, п. 9).
Водночас госпітальні ради не є окремою гілкою виконавчої влади, окремою юридичною особою чи суб'єктом господарювання. Це дорадчий орган, який, власне, мав би допомагати координувати дії та розробляти спільні рішення, зокрема із чиновниками.
Фактично за задумом це мав бути такий собі інструмент співробітництва громад. А його члени – це були б представники лікарських товариств, дотичних до медичної сфери громадських організацій тощо.
Коли ж членами Госпітальної ради стають представники рай- чи облдержадміністрацій, начальники управлінь охорони здоров'я – це прямий шлях до корупції.
Самі собі "порадять", яке рішення ухвалити, самі собі його ухвалять, ну, й самі себе перевіряти і контролювати будуть. Такий собі карт-бланш.
Все б нічого, та ціна питання, на хвильку, – велика. Мільйони державних гривень й не лише.
Бо ж повноваження госпітальних рад дуже широкі: від фінансових питань (бюджетні трансферти), реорганізаії та перепрофілювання закладів медичної допомоги і до призначень, звільнень керівників закладів охорони здоров'я комунальної форми власності.
Не хочуть втрачати керованість, не думають про людей та якісну медичну послугу, яка має бути до людини наближена. Є єдине бажання – мати там вплив і контроль на розподіл ресурсів, призначення і звільнення кадрів.
Не секрет, що й досі були привілейовані райони, куди йшла більшість державного фінансування. І, зважаючи на згадану тенденцію, істотних змін не буде. А будуть "перевірені" люди, які діятимуть за "накатаною" схемою.
Любомир Зубач, спеціально для УП
