Монохромний консенсус – Зе Проблема

Якщо ви бодай трохи відслідковуєте політичні тренди, то, напевне, знаєте, що з початку року основним фаворитом президентської гонки, згідно з більшістю рейтингів і соцопитувань, є комік Володимир Зеленський.

І незважаючи на те, що його кампанія поки що є тим, що називається "синтетичною кампанією"  – тобто, створення віртуального образу з екранів, без живої особистої участі політика у предметній дискусії, його позиціонування як "антиістеблішментського" або "антиелітного" кандидата припало дуже багатьом людям до душі.

Питання того, чи прийдуть всі заявлені тим же КМІС'ом 26,4% (чи 25,1% заявлених групою "Рейтинг", чи принаймні ті 18,3%, заявлені ЦСД "Софія") безпосередньо на дільниці і чи позначать в бюлетені саме Зеленського  – лишається відкритим. Зе штабу доведеться концентруватись на GOTV.

Втім, вже сьогодні можна з впевненістю сказати, що й надалі ігнорувати відомого коміка у його основних конкурентів виходить все менше.

Та допомога може прийти з несподіваної сторони, звідки її не зовсім чекали. Точніше  – з усіх можливих сторін. Адже все більш помітною є тенденція загального консенсусу про те, що перемога Зеленського  – штука небезпечна і шкідлива.

Спалах зліва, спалах справа

Олігархічний консенсус тут доволі простий. У те, що Володимир Зеленський  – автономний кандидат, а не лепрекон на службі у власного деміурга Коломойського, вірить вкрай обмежена кількість осіб. На відміну від того, що перемога Зе стане надзвичайним посиленням Ігоря Валерійовича  – у це вірять значно більше людей. В тому числі  – конкурентів самого Коломойського.

Відповідно, мотиви олігархічного консенсусу не допустити на головну посаду в державі "ставленика Коломойського" зрозумілі і додаткового пояснення не потребують.

Електоральний консенсус вражає розмахом політичного спектру  – і праві націоналісти, і ліві ліберали, і ліві націоналісти, і праві ліберали, і навіть центристи  – більшість з них єдині в однозначно негативному ставленні до перемоги Зеленського.

Звісно, навмисна іміджева маргіналізація електорату "Зе кандидата" відбувається не без допомоги конкурентів, але багатьом людям не треба допомагати у цьому  – велика кількість населення щиро вважає, що ті, хто готовий голосувати за Зеленського, просто несповна розуму.

Нещодавно опублікований "відкритий лист-застереження 27 інтелектуалів від приходу до влади Коломойського-Зеленського"  – наочне тому підтвердження.

Навмисна чи ні, але свій ефект така стратегія має  – зізнатися у "пристойному товаристві", що ти готовий голосувати за лідера "95 Кварталу"  –сьогодні фактично означає ризикнути власною репутацією.

Але це все наша внутрішня кухня. Та, як з'ясувалось, існує ще і зовнішній консенсус. Точніше, він точно назріває.

Він ще малопомітний середньостатистичному українцю, але останні статті – на Atlantic Council з назвою "Чому президентство Зеленського стане катастрофою для України?", на одному з провідних аналітичних центрів Європи European Council on Foreign Relations (ECFR)  "Український експеримент з довірою" або на Bloomberg "Ця комедійна зірка хоче бути українським Трампом" – точно задають тренд. І тренд цей  – щонайменше обережний скепсис. Та навіть це  дуже м'яко сказано.

Для прикладу, Bloomberg, який написав найбільш нейтральну статтю зі згаданих, відзначає "[його професійна кар'єра] не дає підстав вважати його кваліфікованим для того, щоб вести за собою націю в умовах війни, кризи і в лещатах політичної еліти, тісно переплетеної з олігархами. […] Зеленський, як більшість популістів, не може пояснити, чому у нього вийде, в той час, як у всіх до нього не виходило".

Зе дилема

Про що це нам говорить? Щонайменше  про дві речі, над якими б ми, на місці Зе команди чи її бенефіціарів (навіть якщо це  – народ України) замислились би.

По-перше. Якщо б ми були штабом Петра Олексійовича і ми б вже тривалий час страждали від непозбувної бентеги стосовно шансів Зеленського, то ми б серйозно почали "міряти" можливу реакцію населення на зняття його з гонки. В примусовому порядку.

Дивіться, у вас склався неформальний консенсус: олігархи не проти, інтелектуали  – не проти, значна кількість виборців  – не проти, навіть Захід  – і той, наче, не проти. Чому б не скористатись?

Питання лише в тому, чи здатна та маса людей, яка у соцопитуваннях обирає Зеленського, вийти на масовий протест. Якщо б заміри показали, що не здатна і шанси на "Зе Майдан"  – мізерні, то ми б ризикнули. Благо, склад ЦВК  – не найбільш ворожий. М'яко кажучи.

Що б це дало? Другий тур з прогнозованою Юлією Тимошенко, а якщо постаратись і піднасісти на адмінресурс  – можна спробувати і Бойка витягнути на 2 місце, під соусом  – "електорат Зеленського перетік". Географічно звучатиме переконливо  – і у Бойка, і у Зеленського опорний електорат знаходиться на півдні і сході країни.

Якщо вірити тому, що малює КМІС, різниця у Тимошенко і Бойка  – 3% (5% за даними "Рейтинга" і 4% за даними "Софії"), тобто "накрутити" не так вже і важко. Ну, а щоб спрогнозувати результат другого туру "Порошенко/Бойко", то тут не треба бути Вангою.

Є і друга опція, діаметрально протилежна описаній вище. У цій другій опції ми поставимо себе на місце штабу Порошенка, якого не особливо бентежить Зеленський. Навпаки, припустимо, що "Зе Кандидат" влаштовує його в другому турі більше, ніж, скажімо , та ж Юлія Тимошенко.

Тоді, ми б залишили все, як є, сконцентрувавшись на GOTV і молоді, а в цьому самому другому турі ми б одягли Петра Олексійовича у гарний однострій, трохи понагнітали би ситуацію  – постановочне "загострення" і все інше, що потрібно для легкого переляку. Майже як нещодавні заяви Порошенка про повномасштабну війну, тільки трошки серйозніше.

А після цього звозили б його ще безліч разів поночувати на передову і "оцінити обстановку безпосередньо на місці". Щось на кшталт його нещодавнього виїзду на позиції 79-ї ОДКБ.

На цьому етапі, демонстрація картинки "Великий статний президент у камуфляжі у військовій кімнаті під час планування безпекових заходів" і "невеликий кандидат Зеленський на сцені свого концерту в джинсах (чи в кращому випадку  костюмі), під час виконання чергового номеру" мала б неоднозначно підштовхнути до потрібного вибору.

Зіграло би свою роль і усвідомлення всіма членами "монохромного консенсусу" того факту, що шанс перемоги Зеленського  – 50%. Це очікувано призвело б до консолідації навколо опонента за принципом "Ви ж не серйозно? Ну, який Зе?". Далі все зрозуміло без пояснень.

Дзвінок другу

Тож, як бачимо, ситуація, в якій опинились і Зе команда, і його можливі бенефіціари (які, прогнозовано, хотіли б змінити Порошенка)  – не настільки однозначна, як вона може їм здаватись із рейтингів і соцопитувань. Є реальний ризик переграти самих себе.

Участь 22 лютого цього року Юлії Тимошенко у програмі "Вибір" на ТРК Україна, телеканалі з найбільшим охопленням в країні, який належить Рінату Ахметову, можна розцінити як перший "привіт" від "олігархічного консенсусу" пану Коломойському.

Активне висміювання (поки що у соціальних мережах) публічних осіб, які наважились навіть просто з'явитись із Зеленським на одному фото чи відео – це привіт від "електорального консенсусу".

Іноземці ж можуть погоджуватись на зустрічі і гратися в об'єктивність, але саме їхня преса, а не їхні посли формують суспільну думку.

Відповідно, реагувати треба всім кандидатам, але передусім Зеленському. І, дуже м'яко кажучи, слабкі включення по скайпу у рейтингові ток-шоу  – це не реакція.

Штабу Зе кандидата потрібно хеджувати ризики шляхом модифікації образу.

Важко уявити антиелітного кандидата-пацифіста. Антиістеблішментські політики  завжди діють в образі "борця", навіть Ґанді свого часу боровся.

Додавання відкритої агресії відносно існуючої системи до образу може дати певну страховку, при будь-яких подальших маніпуляціях влади.

В аргумент "вони мене бояться" від агресивного борця повірять значно швидше, ніж від миролюбивого коміка-приколіста, навіть якщо він готовий давати зуб. Агресивізація образу дозволить більш впевнено проводити мобілізацію.

Інакше можна вже в квітні цього року опинитись за склянкою алкоголю з присмаком поразки і наспівуванням класики від Любові Успенської:

"Это был короткий роман любви моей,

Это был красивый обман  – игра теней.

Далеко ушёл караван случайных дней.

Где они растаяли – кто теперь знает...

Это увлекательный был аттракцион – 

Так ещё никто не шутил, как я и он.

Он меня шутя посадил в пустой вагон,

Я шутя уехала в поезде ночью".

Дмитро Наталуха, спеціально для УП