Маленький камінець і потужна лавина, або Коли трапиться черговий Майдан

Щойно влігся гар від спалених шин на майданах країни, і на Cході почали гуркотіти гармати та "Гради", а в українському політикумі вже почались дискусії про ймовірність чергового майдану, які тягнуться вже п'ятий рік.

І інспірувалась та говорильня як з боку затятих революціонерів, незадоволених першими та наступними неоднозначними (а інколи і відверто хибними) кроками нової влади, так і з боку різномастих "контриків", що прагнуть реваншу.

Повторюсь, підстав для такого роду балаканини новоявлені владоможці давали і дають аж надто багато. Та й запоребрикова публіка вкупі з власними "доброзичливцями" не лінуються її постійно підігрівати. Але поки що те все базікання впирається у… Ні, не в доцільність, суспільну готовність чи щось подібне концептуальне, а у питання: "Коли, коли нарешті?"

Що стосується доцільності чи суспільної готовності, то це не є темою цієї колонки, і я ці теми поки пропускаю. Втім, зауважу, суспільна готовність до масових заворушень нині, як свідчить соціологія, дуже низька, хоча такою вона була і в листопаді 2013-го.

Я ж спробую дати відповідь на запитання, коли може трапитись чергова масштабна колотнеча? Але спочатку певний відступ.

Я свідомо не використовую щодо останнього Майдану Гідності означення "революція". Бо, на жаль, вона такою не була, як не був революцією Помаранчевий Майдан чи, Боже спаси, давня акція "Україна без Кучми".

Бо є дві головні ознаки успішної революції. Це, по-перше, повна зміна старої владної еліти на якісно іншу. Вона може бути кращою, гіршою, розумнішою, дурнішою, привабливою, непривабливою – це не головне. Нова еліта мусить бути іншою, нічим не пов'язаною зі старою.

По-друге, стара суспільно-політична система влади мусить бути зруйнована до цурки. Має почати вибудовуватись нова, інша система взаємостосунків суспільства і держави.

Ми таке спостерігали? Ні! Отже, і революцій не було. А що то було – якесь НЛО?

Треба ще зауважити, що революція – це не одномоментний акт, а тривалий і болючий процес, котрий може тягтися роками, а то й десятиріччями.

Українська ж буржуазно-антикомуністична і національно-визвольна системно-змінна революція почалась 30 років тому, на зламі 80-х та 90-х років, і триває донині, маючи недовершений характер.

А усі оті Майдани та інші більш-менш потужні протестні заворушення були не більше, ніж черговим етапом цієї революції.

Коли вона завершиться? Можливо, за декілька років після чергового Майдану, сказати точніше я не можу.

А от коли трапиться наступний Майдан, спробуємо вирахувати.

А от з часом складніше. Хоча в довготривалій перспективі інколи використовують періодичність повторення цих явищ у тій чи іншій місцині, але передбачити точно час наступного катаклізму неможливо.

А от в мінімально короткотривалій перспективі (від декількох годин до пари-трійки днів) передбачити катаклізм можливо. Бо напередодні катастрофи усі звірі (коти, собаки, щури, змії, тощо) тікають у безпечні місця.

Спробуємо згадані методики передбачення названих стихійних лих накласти на нашу недовершену революцію – вона, врешті-решт, теж стихія.

За чверть століття революції, враховуючи і сам її початок у 89-91 роках, трапилось чотири потужних протестних сплески народних мас із середньою періодичністю у 7-8 років. Тобто Майдан-3 може відбутись десь у 21-22 роках.

А от що стосується короткотривалого прогнозу, то до того часу ще дожити треба. Хоча деякими міркуваннями поділюсь.

Нещодавно хтось – чи то представник МВС, чи то опозиції, чи то першого і другої одночасно – в одній із чисельних дискусій навколо конфлікту між активістами С14 та поліцією біля Подільського управління кинув, мовляв, вперше за всю історію незалежної України була здійснена спроба захоплення поліцейського околотку. Так от, той пан збрехав.

Щось подібне ми неодноразово спостерігали у буремному 14-му як з боку активістів Майдану, так і з боку сепаратистів. Але я не про панка, який збрехав. Я ще про один випадок штурму "ментівської цитаделі", котрий трапився менш ніж за півроку до Майдану.

Але спершу трохи самоцитування і самовихваляння, бо хто ж тебе похвалить, як не ти сам.

Якось на зламі нульових та десятих років я затіяв на УП цикл статей "Напишемо і зробимо революцію". І хоча багато хто симпатизував тим текстам, тим не менш, мало хто вірив їм.

А, між іншим, у деяких з них я навіть називав приблизний час, коли мусить трапитись та вибухова біда, помиляючись (як згодом з'ясувалось) у термінах десь на півроку-рік – це оте саме самовихваляння.

А ще в одній статті циклу я писав приблизно таке: "Кажуть, що усі успішні революції, як правило, трапляються в столицях. То не зовсім так – вони завершуються у столицях, а починаються на периферії… А сама революція схожа на процес сходження лавини, котра може початися з падіння невеличкого камінця".

Я це до чого? А до того, що стаття із самозацитованою фразою була присвячена штурму розгніваним діями ментів-ґвалтівників натовпом Врадіївського райвідділку міліції на  Миколаївщині улітку 2013-го року.

І якщо хтось впевнений, що останній Майдан трапився через мирний протест імені Найєма, то вони просто лестять останньому. Все почалося з Врадіївки…

І коли почнуть громити райвідділки чи інші владні установи у якій-небудь Хурхуярівці – знайте: десь за півроку почнеться чергова революційна буза…

Валерій Семиволос, для УП